СТИСЛИЙ ПЕРЕКАЗ: Мегадайджест: Російська та зарубіжна література. 10—11 (12) класи (Стислі перекази)

ЛЕВ МИКОЛАЙОВИЧ ТОЛСТОЙ — ВІЙНА І МИР — ТОМ ДРУГИЙ (Частина третя)

«У 1808 році імператор Олександр їздив до Ерфурта для нового по­бачення з Наполеоном, і у вищому петербурзькому товаристві багато говорили про велич цього урочистого побачення». У 1809 році близь­кість двох «володарів світу», як називали Олександра і Наполеона, до­ходить до того, що, коли Бонапарт оголошує війну Австрії, російський корпус виступає на боці колишнього супротивника проти колишнього союзника, австрійського імператора. «Життя, проте, справжнє жит­тя людей із своїми суттєвими інтересами здоров’я, хвороби, праці, до­звілля… йшло, як і завжди, незалежно від політичних пристрастей».

Князь Андрій два роки жив безвиїзно в селі. Те, що розпочав і не довів до кінця у своєму маєтку П’єр, молодий Волконський здійснив у своїх володіннях. Деяких селян він перевів у вільні хлібороби, для ін­ших замінив панщину оброком. Селян і двірських навчають грамоти спеціально запрошені вчителі, яким виплачується платня, для селян виписують сповитуху. Навесні 1809 року князь Андрій їде в рязан­ський маєток свого сина, що знаходиться під його опікою. Проїхавши через переправу, на якій рік тому в Андрія із П’єром відбулася така важлива для обох розмова, минувши село, візок князя Андрія заїхав у березовий ліс. На узбіччі в оточенні зеленої трави і дерев він побачив дуб. «Мабуть, у десять разів старший від беріз, що становили ліс, він


669

 

ЛЕВ ТОЛ СТОЙ. Війна і мир


був у десять разів товщим й у два рази вищим від кожної берези. Це бу^ величезний, у два обхвати дуб, з обламаними давно, очевидно, сучкаЯ ми і з обламаною корою, зарослою старими болячками. З величезниИ ми своїми незграбними, несиметрично розставленими корячкуватим* руками і пальцями, він старою, сердитою і презирливою потворою сто­яв між усміхненими березами. Тільки він один не хотів підкорятисД чарівності весни і не хотів бачити ні весни, ні сонця. «Весна, і любоі

і щастя! — начебто говорив цей дуб. — І як не набридне вам той сами* дурний і безглуздий обман. Все те саме, усе обман! Немає ні весни, ні і сонця, ні щастя… і не вірю вашим надіям і обманам». Князь АндріЯ думає, що цей дуб має рацію, що «нехай інші, молоді піддаються спсИ кусам весни, а ми знаємо життя, — наше життя закінчене».

В опікунських справах рязанського маєтку князю Андрієві неові хідно побачити повітового предводителя, графа Іллю Андрійович^ Ростова. У середині травня Волконський їде у маєток графа ОтраднД Князь Андрій, у полоні сумних думок, невеселий і задумливий, під м хав до маєтку. Несподівано він почув жіночий веселий крик і побачигі дівчат, що бігли алеєю. «Попереду всіх, ближче за інших, підбігала] до візка чорнява, дуже тоненька, дивно тоненька, чорноока дівчин* у жовтій бавовняній сукні, пов’язана білою хусткою, з-під якої вибЛ валися пасма розчесаного волосся. Дівчина щось кричала, але, побв чивши чужинця, не глянувши на нього, сміючись побігла назад». Неї сподівано князь Андрій відчув біль від того, що всі насолоджують« весною і радіють, а до нього нікому немає діла. Він подумав, що напев* не ця дівчинка живе своїм окремим, певно безглуздим, але щасливиш життям. Протягом дня він кілька разів бачив Наташу, яка веселилася між іншими, і мимоволі запитував себе, від чого вона так радіє. УвЯ чері князь Андрій довго не може заснути, йому було прикро,^ що він залишився у цьому маєтку. Він сердився сам на себе, сон не йшов до нього. Було задушливо, князь вирішив розчинити вікно і наче впер­ше побачив чарівну весняну ніч у місячному сяйві. Випадково він чугі| розмову з кімнати, розташованої поверхом вище. Спочатку два жін* чих голоси заспівали якусь чудову музичну фразу. Потім Князь АіІ дрій чує голос Наташі, яка у захваті від прекрасної ночі, говорить, щй такої чарівної ночі ніколи, ніколи ще не було, що від щастя їй хочет, ся літати. Чомусь він чекав і боявся, що Наташа говоритиме про нь<^ го, але зрозумів, що їй немає діла до його існування. Звуки Наташин го голосу, її молодість і замилування життям так збігалися з весняно^ природою, що в душі князя Андрія «раптом піднялася така несподів на плутанина молодих думок і надій, які суперечили усьому його жш тю, що він, почуваючи себе не в силах усвідомити собі свій стан, вмив


670

 

ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Війна і мир


заснув». На зворотному шляху Волконський бачить той самий дуб, і це видовище вражає його.

* * *

«Да, здесь, в этом лесу, был этот дуб, с которым мы были соглас­ны, — подумал князь Андрей. — Да где он?» — подумал опять князь Андрей, глядя на левую сторону дороги и, сам того не зная, не узна­вая его, любовался тем дубом, которого он искал. Старый дуб, весь преображенный, раскинувшись шатром сочной, темной зелени, млел, чуть колыхаясь в лучах вечернего солнца. Ни корявых паль­цев, ни болячек, ни старого недоверия и горя — ничего не было вид­но. Сквозь жесткую столетнюю кору пробились без сучков сочные, молодые листья, так что верить нельзя было, что этот старик произ­вел их. «Да это тот самый дуб», — подумал князь Андрей, и на него вдруг нашло беспричинное весеннее чувство радости и обновления. Все лучшие минуты его жизни вдруг в одно и то же время вспомни­лись ему. И Аустерлиц с высоким небом, и мертвое укоризненное лицо жены, и Пьер на пароме, и девочка, взволнованная красотою ночи, и эта ночь, и луна — и все это вдруг вспомнилось ему.

«Нет, жизнь не кончена в тридцать один год, — вдруг окончатель­но, беспеременно решил князь Андрей. — Мало того, что я знаю все то, что есть во мне, надо, чтоб и все знали это: и Пьер, и эта девочка, которая хотела улететь в небо, надо, чтобы все знали меня, чтобы не для одного от моей жизни, чтобы на всех она отражалась и чтобы все они жили со мною вместе!»

* * *

Після цієї поїздки князь Андрій почав нудьгувати в селі, колиш­ні заняття його вже не цікавили, він усамітнювався у своєму кабіне­ті, передумуючи всі свої думки, пов’язані з П’єром, славою, з дубом, красою і коханням. Андрій вирішує восени їхати в Петербург.

Князь Андрій приїхав до Петербурга у серпні 1809 року. У цей час найбільш впливовою і популярною особою у суспільному й політично­му житті Росії був Сперанський. «Цього самого серпня государ, їдучи у візку, ушкодив собі ногу і залишався у Петергофі три тижні, бачив­ся щоденно і виключно зі Сперанським». Саме в цей час і готували­ся найважливіші реформи, які мали змінити судове, адміністративне

і  фінансове управління Росії на всіх рівнях влади. Сперанський тоді мав великий вплив на государя у цивільних справах, Аракчеев — у військових. Князь Андрій мав чин камергера, тому, повернувшись у Петербург після тривалої відсутності, з’явився при дворі. Імператор Олександр бачив його кілька разів, але навіть слова до нього не промо­вив.. Князю Андрію завжди здавалося, що цар ставиться до нього з ан-

671

 

ЛЕВ ТОЛСТОЙ.Війнаімуїр


типатією. Придворні пояснили, що «його величність» був незадоволеї ний тим, що князь Андрій не служив від 1805 року. Тому, коли князі Андрій передав через старого знайомого свого батька проект військЛ вого статуту, дар не прийняв його, а відправив до військового міністрі Аракчеєва. Князь Андрій пішов на прийом до Аракчеєва, перед яким тремтіли усі придворні. Записку з пропозицією про введення нови* військових законів, у якій князь Андрій виклав усі свої роздуми про причини поразок у війні 1805—1807 років, проект статуту Аракчеєя не схвалює, «бо закони тепер всі пишуть, писати легше, ніж робити», подає князю Андрію резолюцію, де без орфографії, без розділових зна ків «було написано, що це складено за зразком французького військом вого статуту». Проте міністр зараховує князя Андрія у члени комітет з реформування військового статуту, але без платні.

Очікуючи повідомлення про зарахування його членом комітету князь Андрій відновлює свої петербурзькі знайомства, особливо з тими особами, що могли стати йому у пригоді. Його скрізь приймають пря хильно: ліберали тому, що, відпустивши селян, він вважався лібера| лом; незадоволені майбутніми реформами, здебільшого старі й поважі ні, зверталися до нього «як до сина свого батька» і шукали співчуття а крім того, оскільки князь Андрій овдовів, він вважається багатим бажаним нареченим, «з ореолом романтичної історії про його удавдД смерть і трагічну кончину дружини». На одному із прийомів Болкон ський знайомиться зі Сперанським, чиї упевнені манери, начитаніс і спокійний, трохи презирливий тон дивують князя Андрія. Пого ривши кілька хвилин з усіма, Сперанський відзиває князя Андрія^ заводить з ним окрему розмову. Було очевидно, що Волконський йом потрібен. Це втішило самолюбство князя Андрія. Говорять вони п призначення і роль дворянства. Князь Андрій відчуває, що потрапл-, під вплив Сперанського, цього колишнього семінариста, «який теп тримав у руках долю Росії, як думав Волконський», але намагаєть опиратися і сперечатися. Сперанський запрошує його до себе. У бе ді віч-на-віч Сперанський справив ще більше враження. «Князь А дрій таку велику кількість людей вважав нікчемними істотами, т йому хотілося знайти в іншій людині живий ідеал тієї досконалос якої він сам прагнув, що він легко повірив, ніби знайшов у Спера ському цей ідеал цілком розумної і доброчесної людини… Крім кг Сперанський, чи тому що він оцінив здібності князя Андрія, чи та що визнав за потрібне прихилити його до себе, Сперанський хизу ся перед князем Андрієм своїм неупередженим, спокійним розумом лестив князю Андрієві тими тонкими лестощами, які поєднувал із самовпевненістю, що полягає у мовчазному визнанні свого спів


672

 

ЛЕВ ТОЛ СТОЙ. Війна і мир


мовника із собою разом єдиною людиною, спроможною розуміти всю дурість всіх інших, розумність і глибину своїх думок». Проте підсві­домо князя Андрія дратують деякі риси Сперанського: його занадто велике презирство до людей, його пухкі білі руки, його непроникний «дзеркальний» погляд. «Взагалі головна риса розуму Сперанського, що вразила князя Андрія, була безсумнівна, непохитна віра в силу і законність розуму. Очевидно було, що ніколи Сперанському не могло спасти на думку те, що було зрозумілим для князя Андрія, що не мож­на усе-таки висловити всього того, що думаєш, і ніколи не приходив сумнів у тому, а чи не є нісенітниця усе те, що я думаю, і усе те, у що я вірю?» Сперанский сприяє тому, що вже через кілька днів Волкон­ського призначають членом комісії зі створення військового статуту, а також, хоча князь Андрій не має юридичної освіти, начальником від­ділення комісії з упорядкування законів. На прохання Сперанського князь Андрій працює над розділом щодо прав особистості.

Років зо два тому, повернувшись зі своєї поїздки по маєтках, П’єр Безухов мимоволі стає на чолі петербурзького масонства. Він давав гроші на всі необхідні ордену витрати, на свої кошти підтримує бу­динок для бідних, улаштований орденом у місті, вербує нових чле­нів. Життя ж його минало, як і раніше, «із тими ж захопленнями й розбещеністю». «Він любив добре пообідати й випити і, хоча й вва­жав це аморальним і принизливим, не міг утриматися від веселощів парубоцького товариства, в яких він брав участь». П’єр відчуває, що масонська діяльність не задовольняє його, але, як болото, затягує де­далі сильніше. У самому масонстві П’єр не зневірився, але йому зда­ється, що російське масонство йде хибним шляхом, відхиляється від свого джерела. П’єр знав усіх братів по ложі у реальному житті «зде­більшого як людей слабких і нікчемних», знав, що домагаються вони нагород і значних посад, а не служать ідеалам масонства. Всіх братів, яких П’єр знав, він поділив на чотири розряди. До першого належа­ли ті, хто вивчав таїнства науки ордену, але не брав активної участі ні у справах ложі, ні у людських. Цих людей П’єр поважав, але його серце не лежало до містичного змісту масонства. До другого розряду П’єр зараховував і себе: це були люди, які шукали досконалості в ма­сонстві, правильного шляху, але поки що не знайшли його. До тре­тього належали брати (їх було найбільше), яких приваблювала лише зовнішня форма масонства, а не її зміст. Четверті (і таких ставало останнім часом дедалі більше) були ті, що не вірили у масонство, а прийшли заради наближення до багатих і вельможних членів ложі. Щоб припасти до основного джерела масонства, П’єр вирішив поїха­ти за кордон, аби збагнути вищі таємниці ордену. Влітку він повер-

673

 

ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Війна і мир

————————  —————- к                                                                                     —

тається до Петербурга. Багато високопоставлених осіб за кордоном Г виказали Безухову довіру, він «проникнув у багато таємниць, бу{И зведений у вищий ступінь». На засіданні з приводу повернення П’єф виголошує промову, закликає братів-масонів до дії, зазначаючи, щі теперішній політичний устрій перешкоджає вихованню чеснот тощ<]И Проте Безухов виступає проти насильницьких реформ і революцій, і стверджуючи, що основне завдання масонства — вдосконалення лк|^| дей. Масонам варто шукати «гідних» і сприяти їхньому вступу до о» Ж дену. Промова П’єра викликає бурхливі дискусії в ложі. Йому зап» речують і відмовляються прийняти його пропозицію.

П’єра знову охопила нудьга, якої він так боявся. Три дні після сво^| єї промови він нікуди не виходив, нікого не приймав, не бажаючи баН чити нікого. Саме в цей час він одержує листа від дружини, у яком>в та благає його про побачення і пише, що залишок своїх днів хоче приЯ святити йому. Вона сповістила також, що днями приїде з-за кордонуИ до Петербурга. Князь Василь із дружиною та дехто з братів-масонів умовляють П’єра знову зійтися з Елен. Безухову все одно, бо він ці-В кавився зовсім іншими проблемами. Не відповівши нічого ні дружиИ ні, ні тещі, він збирається до Москви побачитися зі своїм «благодійні ником» — Осипом Олексійовичем Баздєєвим, який посвятив П’єоа в ї масонство. Той заспокоює Безухова, нагадує, що найважливіше за-В вдання для масона — вдосконалювати самого себе, у чому П’єр поки І не має успіхів. Баздєєв радить молодому графу не припиняти спіл-И кування з петербурзькими братами й докласти зусиль, щоб допомог-« ти їм стати на шлях добра й істини. Баздєєв дає П’єру спеціальний® зошит, у якому радить записувати всі свої вчинки. Після приїзду до Петербурга П’єр помирився з дружиною, хоча йому дуже важко було бачити її знову. У зошиті, що дав Баздєєв, він записує, як перепросив® у Елен, щоб вибачила йому, а йому їй прощати нічого, від чого відчу> «щасливе почуття оновлення».

Коли Елен оселилася з чоловіком у Петербурзі, вона посіла одне з І вигідних місць у товаристві, зайняла високе положення в аристокра- ■ тичних салонах, завела власний салон. Вона була в Ерфурті, де відбу-1 валася зустріч імператорів, її красу помітив і оцінив навіть Наполеон.■ За велику честь вважається в Петербурзі бути прийнятим у салоні гра-Н фині Безухової. Щоб блиснути широтою кругозору, перед відвідуванв ням салону Елен молоді люди спеціально прочитують книги. П’єр не І обманюється з приводу розуму своєї дружини, тому він слухає розмо- < ви про політику, поезію і філософію з почуттям фокусника, який очі-И кує кожного разу, що обман відкриється. Проте Елен грає прекрасно: ■ вона може говорити найжахливіші дурниці і непристойності, а протвИ

674

 

ПРИ ТОЛСТОЙ. Війна і мир


усі захоплюються кожним її словом, відшукують у П промовах глибо­кий зміст, про який Елен і сама не підозрює. Борис Друбецькои стає завсідником салону Безухова. Елен спілкується з ним з особливою, ласкавою посмішкою і називає своїм пажем. Підсвідомо П єру не по добаються стосунки його дружини і Друбецького, він відчуває до Бо­риса сильну антипатію, але намагається приділяти цьому якнаймен­ше уваги. За ним закріплюється репутація багатого пана, «чоловіка блискучої дружини», розумного дивака. Ніхто не знав, що у душі є ра відбувалася складна і важка робота внутрішнього розвитку. Він веде щоденник, записує всі свої вчинки. Він намагається заиматися самовдосконаленням, викорінювати в собі лінь, обжерлибість та інші вади. Незабаром у ложу приймають Бориса Друбецького. П єр записує в щоденнику, що він сам рекомендував Бориса, сам був ритором, борю­чись із негідним почуттям ненависті до цієї людини, хоча, на його дум­ку, вступаючи в ложу, Друбецькой переслідує одну мету — зблизити­ся з відомими і впливовими людьми задля своєї кар єри.

Ростови два роки прожили в селі, але, незважаючи на це, їхнє фінансове становище не виправлялося. Після переїзду в Петербург вони продовжують жити гостинно, їхні обіди відвідує строката пу­бліка, а для людей із вищого товариства Ростови залишаються про­вінціалами. Берг сватається до Віри, і та погоджується. Берг так дов­го і з такою значущістю розповідає усім про те, як був поранений в Аустерліцькому бою, що зрештою одержує дві нагороди за одне пора­нення. На фінській війні він також «відзначається» — піднімає оско­лок гранати, яким був убитий ад’ютант поруч головнокомандувача, і підносить цей осколок начальнику. Він теж наполегливо переказує всім цей випадок, поки і за фінську війну не одержує дві нагороди. Крім того, він посідає в Петербурзі «особливо вигідні» місця. Сватан ня Берга зустрінуте спочатку зі здивуванням (він не дуже знатно­го роду), зрештою приймається усіма Ростовими, тому що Вірі вже двадцять чотири роки, а ще ніхто до неї не сватався, хоча вона вважа­ється гарною дівчиною і виїжджає у світ. Перед весіллям Берг вима гає посаг і заспокоюється тільки тоді, коли йому видають двадцять тисяч готівкою та векселі на вісімдесят тисяч рублів.

Наташі шістнадцять років. Борис, незважаючи на те, що зробив блискучу кар’єру і вже не спілкується з Ростовими, під час їхньо­го перебування в Петербурзі усе ж приходить до них із візитом. Він зустрічається з Наташею, на яку його розповіді про світські раути і високопоставлених знайомих не справляють ніякого враження. На­таша, навпаки, так вразила Бориса, що він щодня приїздить до Рос­тових, хоча розуміє, що одруження з дівчиною без гідного посагу й

675

 

ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Війна і мир_______________________________________________________ І


грошей покладе кінець його кар’єрі. Він зовсім перестав бувати в са­лоні Елен, яка змушена писати Друбецькому докірливі записки.

Наташа мала звичку приходити до матері у спальню і, поки гр^| не повертався з клубу, розмовляти про різне. Ці розмови були однією з головних насолод матері і дочки. Одного разу Наташа прийшла пого­ворити про Бориса, почути думку матері про цього молодика. Графиня каже, що в шістнадцять років сама вона вже була заміжня, але Ната­ша марно закрутила голову Борисові, бо шлюб між ними неможливий;! він молодий, не має маєтності, та ще й доводиться родичем, крім того, ! може зашкодити репутації Наташі. Наташа каже, що то байдуже, що заміж за Бориса не можна, він справді їй не до вподоби: «вузький тав кий, як годинник у їдальні… Вузький, знаєте, і сірий. П’єр, наприк* лад, на думку Наташі, темно-синій з червоним і він квадратний« Графиня сміється, але наступного дня запрошує Бориса до себе длЛ розмови, й відтоді він перестав бувати у Ростових. Тридцять першо­го грудня, напередодні нового, 1810 року, один із сановитих вельмож улаштовує бал, на якому мали бути присутні дипломатичний корпуЯ і государ. Багато гостей вже приїхали на цей бал, а у Ростових не вид-* но було ще кінця приготуванням. Це був перший великий бал Ната­ші Ростової. Наташа увесь день не мала спокою і тепер, ще не одягЯ нена, бігала від матері до Соні, допомагаючи їм одягнутися: якимось* одним їй відомим способом приколоти квітку, стрічку тощо. Нарешти й Наташа одяглася, але сукня виявилася задовгою. Дівчата-покоївкЛ кинулися підшивати. За цими клопотами Наташа не мала часу навіть подумати про самий бал. Тому лише коли Ростови сіли в карету, НаЯ таша вперше уявила собі, що на неї чекає. Вона пригадувала, як, на Ш думку, велично й статечно має поводитися дівчина на балі, але відчув ла такий захват від світла, музики, квітів, що забула про величність J а йшла попереду матері схвильована й щаслива- Вона не знала, що тої був саме той вираз, який найбільше пасував їй.

На бал прибуває величезна кількість гостей. Перонська, яка приВ їхала на бал разом з Ростовими, називає їм гостей. Тут красуня ЕленЯ біля якої юрмляться молодики і чоловіки. Не менше і коло дами з не­гарною дочкою — спадкоємицею мільйонів, за якою упадають «нарев чені» — Анатоль Курагін і Борис Друбецькой. З’являється П’єр, «фарі мазон всесвітній» — говорить про нього Перонська. Наташа помітилаИ що П’єр зупинився і розмовляє з Андрієм Волконським, якого Ната-1 ша впізнала. Нарешті приїздить цар. Всіх майже притиснули до стіниШ коли він увійшов у залу. Цар відкриває бал, танцюючи з господинею дому. Більшість дівчат мали кавалерів на цей перший танок. Наташа * і Соня залишилися серед меншості, що стояла біля стіни. Наташа лади

676

 

ЛЕВ ТОЛ СТОЙ. Війна і мир


на була плакати, так їй хотілося танцювати. Нарешті урочистий і дов­гий, як здалося Наташі, перший танок закінчився. Почулися перші звуки вальсу. Ад’ютант-розпорядник запросив красуню Елен. У коло вийшла перша пара, більше ніхто не наважився. Наташа була у від­чаї: невже так ніхто і не запросить її на вальс?! Князь Андрій стояв у цей час біля вікна і майже не слухав співрозмовника, який говорив із ним про політику. Він дивився на залу, на кавалерів, які ніяковіли у присутності царя. Раптом П’єр шарпнув його за руку і показав йому на Наташу, благаючи князя Андрія запросити її на вальс. Побачивши Наташине обличчя, князь Андрій зрозумів її почуття, він згадав ніч в Отрадному. Дуже ввічливо і шанобливо він вітається з графинею, що суперечить характеристиці, яку дала Волконському Перонська, і за­прошує Наташу на вальс. Вона радісно посміхнулася йому, і посмішка її наче говорила: «Давно я на тебе чекала». Вони були другою парою, що увійшла у коло. Він був одним із кращих танцюристів свого часу, вона танцювала чудово. «Князь Андрій любив танцювати і, прагнучи скоріш позбутися політичних і розумних розмов, з якими всі до ньо­го зверталися, та бажаючи розірвати зніяковілість, що утворилася від присутності государя, пішов танцювати і вибрав Наташу, бо на неї по­казав йому П’єр і тому, що вона перша з гарненьких жінок трапилася йому на очі; але як тільки він обійняв цю тоненьку, рухливу, постать,

.. .вино її чарівності вдарило йому в голову; він відчув, що оживає і мо­лодіє. Вона щаслива танцювати з ним. Після князя Андрія Наташу за­прошують і інші кавалери, зокрема й Борис. Наташа не помічає тон­кощів світського етикету, її більше захоплюють танці, радість, вона по-справжньому відчуває себе щасливою. Один із танців вона знову танцює з князем Андрієм, той розповідає дівчині, що чув її жагучий монолог уночі в Отрадному, Наташа немов виправдовується у відпо­відь. Волконському подобається її безпосередність, подобається і те, що вона ще не зіпсована світськими умовностями. Андрій милується Наташею, в перерві між танцями навіть загадує: якщо Наташа зараз підійде до своєї кузини, то стане його дружиною. Наташа дійсно підхо­дить до кузини. Волконський дивується: чому це йому на думку спада­ють подібні дурості? Наташа бачить нещасливого П’єра, ображеного і приниженого поведінкою своєї дружини у світі, Наташа намагається підбадьорити Безухова, не розуміючи, як можна такій чудовій людині не радіти в такий чудовий день. Наступного дня князь Андрій згадує бал і Наташу. До нього приходить один із чиновників, щоб повідоми­ти про відкриття Державної ради. Ця подія, якій раніше князь Андрій приділив би багато уваги, тепер здається йому дрібною і незначною. Він їде на обід до Сперанського, де присутні також й інші «реформа-

677

 

ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Війна і мир


тори». Вони веселяться, зарозуміло жартують, але їхні веселощі здаН ються Волконському штучними. «Тонкий звук голосу СперанськогЯ неприємно уражав його, і сміх, що не угавав, своєю фальшивою не | тою чомусь ображав почуття князя Андрія». Усе, що б не робив Спм ранський, здається Андрієві надуманим і награним. Волконський іде рано, дорогою згадує про всі засідання ради, членом якої є, зокрема, І Берг, де багато часу витрачається на обговорення форми замість тогоЯ щоб вирішувати болючі питання. Ця робота тепер здається Андрієві! марною і непотрібною, і він сам дивується, як раніше не зрозумів та»І ких очевидних речей. Наступного дня Волконський їде до Ростових И залишається в них обідати. Після обіду Наташа грає на клавікордах і| співає. Слухаючи її спів, князь Андрій відчуває «очищення». «Він пои дивився на Наташу, і в душі його відбулося щось нове і щасливе. Він І був щасливий, і йому водночас було смутно. Йому не було чого плаИ кати, але він ладен був плакати через що? Через стару любов? Через маленьку княгиню? Через свої розчарування? Через свої надії на майї бутнє? Головне, через що йому хотілося плакати, — це раптом цілком | усвідомлена ним страшна протилежність між чимось нескінченно ве-1 ликим і невизначеним, що було у ньому, і тим вузьким і тілесним, чим він був сам, і навіть була вона. Ця протилежність мучила і радувалЛ його під час її співу». Після повернення додому князь Андрій довго не міг заснути, він думає про те, що потрібно жити, що не треба замикати І себе у вузькі рамки, розуміє, що П’єр тоді, на переправі, мав рацію.

Берги влаштовуються на новій квартирі і, щоб усталити своє ста! новище в товаристві, запрошують гостей. Серед запрошених — П’єр,І Ростови, Волконський. На вечорі, «що нічим не відрізняється від ін-І ших подібних вечорів», П’єр помічає, що між князем Андрієм і На-1 ташею щось відбувається. Князю Андрію потрібно поговорити з П є-1 ром, але надокучливий господар не дає їм такої можливості.

Наступного дня Князь Андрій приїздить до Ростових обідати, усі прекрасно розуміють, навіщо він ходить, і перебувають у чеканні. Увечері того ж дня князь Андрій повідомляє П’єру, що має намір одружитися з Наташею. П’єр підтримує друга, його власні сімейні негаразди не мають значення, «ця дівчина (Наташа) — скарб, і князь буде щасливий у цьому шлюбі». Князь Андрій їде, П’єр залишаєть-| ся у похмурому настрої: «чим ясніше вбачилася йому доля князя Ан-і дрія, тим більш сумною бачилася своя власна».

Щоб одружитися, Андрій мав запитати дозволу у батька, отож і по­їхав у Лисі Гори. Той після певних роздумів згоду дає, але вимагає, щоб Андрій почекав рік: у них із Наташею різниця у віці, крім того, у князя Андрія син. Через цю поїздку до батька князь Андрій не з’являється в


678

 

ЛЕВ ТОЛ СТОЙ. Війна і мир


Ростових три тижні. Наташа, нічого не знаючи про причини відсутнос ті Андрія, у відчаї, нікуди не хоче виїжджати, таємно від усіх плаче і не приходить, як звичайно, щовечора у спальню до матері. Та одного ран­ку вона прокинулася, наділа улюблену сукню й черевички і повернула­ся до «колишнього життя». Вона саме співала у великій залі й милува лася на себе у дзеркало, коли почула, що приїхав Волконський. Наташа побігла до матері із цією звісткою і перелякано сказала, що це жахливо, вона не хоче мучитися. Графиня не встигла відповісти, бо зайшов князь Андрій. Він просив вибачити його за тривалу відсутність, пояснив, що мав потребу говорити зі своїм батьком, просить дозволу сказати графи­ні кілька слів наодинці. Наташа розуміє, що вирішується її доля. Гра­финя дає згоду на шлюб князя Андрія і Наташі. Князь Андрій освідчу­ється нареченій. Почуття переповнили Наташу, вона плаче і сміється від щастя. «Князь Андрій тримав її руку, дивився їй в очі і не знахо­див у своїй душі колишнього кохання до неї. В душі його раптом щось перевернулося: не було колишньої поетичної і таємничої чарівності ба­жання, а був жаль її жіночої і дитячої слабкості, був страх перед її від­даністю і довірливістю, тяжке і водночас радісне усвідомлення свого обо­в’язку, що навіки зв’язав його з нею. Теперішнє почуття, хоча й не було таким ясним і поетичним, як колишнє, було серйозніше, сильніше». У розмові з нею Андрій згадує про те, що їхнє весілля не може відбутися раніше, ніж через рік, така воля його батька. Цей рік князь буде відсут ній — він їде за кордон поправити здоров’я. Наташа не розуміє, навіщо потрібен рік, якщо вони кохають одне одного. Вона говорить і щиро ві­рить у це, що покохала князя Андрія в його перший приїзд в Отрадне.

Заручини широко не оголошуються: Андрій наполіг на цьому че­рез те, що, беручи відповідальність на себе, водночас не хотів зв’язу­вати Наташу. Напередодні свого від’їзду з Петербурга князь Андрій привозить до Ростових Безухова, повідомляє Наташі, що відкрив П’єру їхню таємницю, і просить звертатися до того, якщо під час його відсутності щось трапиться. Прощаючись з Андрієм, Наташа не плакала, але з такою силою і пристрастю попросила його не їхати, що на мить князь Андрій навіть завагався, чи справді треба йому їхати. Декілька днів після цього вона «сиділа у своїй кімнаті, не цікавила­ся нічим і тільки говорила іноді: «Навіщо він поїхав?» Але через два тижні після його від’їзду вона так само зненацька для близьких отя­милася від своєї моральної хвороби, стала така сама, як колись, тіль­ки зі зміненою моральною фізіономією, як діти з іншим обличчям підводяться з ліжка після тривалої хвороби».

Старий князь Волконський після від’їзду сина стає ще вимогливі­шим і суворішим до княжни Мар’ї. Та виховує князя Миколу, сина

679

 

ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Війна і мир_____________________________________

 

Андрія, покірно, без докорів, із щирою любов’ю, терпить батьків хЛ рактер. Вона помічає зміну, яка відбулася в Андрієві під час його остам нього приїзду, але не вірить чуткам, які через Жулі Карагіну доходят^ до неї, про можливий шлюб між її братом і графинею Ростовою. Та не­забаром і сам Андрій зі Швейцарії повідомляє про свої заручини з На­ташею. Минула половина від призначеного батьком терміну. Княжш Мар’я тим часом приймає в себе паломниць, читає Писання. Зрешто» вона теж мріє про паломництво, приготувавши для себе простий до-1 рожній одяг. Але зважитися на це княжна Мар’я не могла: вона змушеИ на визнати, що любить батька і маленького небожа більше, ніж Бога. І

 

Категорія: СТИСЛИЙ ПЕРЕКАЗ: Мегадайджест: Російська та зарубіжна література. 10—11 (12) класи (Стислі перекази)

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.