СТИСЛИЙ ПЕРЕКАЗ: Мегадайджест: Російська та зарубіжна література. 10—11 (12) класи (Стислі перекази)

ЛЕВ МИКОЛАЙОВИЧ ТОЛСТОЙ — ВІЙНА І МИР — ТОМ ДРУГИЙ (Частина п’ята)

Після заручин князя Андрія з Наташею П’єр раптом без усякої видимої причини відчув, що жити таким життям, яким він жив ра­ніше, неможливо. Він не робить більше записів у щоденнику, уни кає товариства братів-масонів, починає знову їздити в клуб, багато пити, відвідувати парубоцькі вечірки «і вдався до такого життя, що графиня Олена Василівна визнала за необхідне зробити йому суво­ре зауваження». П’єр знав, що вона мала рацію, і вирішив їхати до

685

 

ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Війна і МИР


Москви, «аби не компрометувати дружини*. Стара Москва здала— йому на диво затишною, «йому стало у Москві спокійно, тепло, звжі но и брудно, як у старому халаті». Тут його прийняли «як довгожді ного гостя», тут його знали як доброго, розумного, чудного, веселої го, щирого, «старого крою» пана. Він усім роздає гроші, танцює Та балах, «якщо немає кавалера», з усіма однаково люб’язний. «Якби 1 II єру сім років тому, коли він тільки-но повернувся із-за кордону* сказали, що не треба нічого шукати і видумувати, що його колія дав но пробита і визначена», що він вестиме таке життя, він би жахнуЗ ся. Хіба не він то «бажав зробити республіку в Росії, то самому буті Наполеоном, то філософом, то тактиком, переможцем Наполеона .. А замість усього цього — ось він — багатий чоловік зрадливої дружи ни, камергер у відставці, що любить попоїсти, випити і, розстебнув шись, злегка посварити уряд, член московського Англійського клу. У и усіма улюблении член московського товариства». П’єр розуміє безглуздість свого існування, але не може нічого змінити. Він читав аби не думати про своє життя, пив вино, аби приспати свою совість^ бував у товаристві, аби не залишатися на самоті з самим собою І всі люди здавалися йому такими. Усе, що вони робили (писали закони грали у карти, кохали жінок, займалися політикою тощо), здавалося II єру, робили лише з однією метою — врятуватися від життя.

На початку зими у Москву приїздить і старий князь Болконськи] з княжною Мар’єю та онуком. Незважаючи на те, що князь Во- кон- ський дуже постарів за останній рік, навколо нього гуртується мос­ковська урядова опозиція, ушановуючи в його особі непідвладниі політичним інтригам патріотизм старої російської аристократії. Від відувачам подобався цей старомодний дім, гордий і розумний старий князь, тиха і покірна княжна, гарненька француженка Бур’єн, бо було то для всіх лише «велично-приємне» видовище. І ніхто не знав ЩО за цим видовищем приховуються справжні страждання. Княжні Мар і було дуже самотньо, бо в Москві вона не мала навіть тих втіх що в селі: не було тут божих людей, не було можливості усамітнитися на природі, як у Лисих Горах. Княжна пережила ще одне розчарування: протягом довгих років вона листувалася з Жулі Карагіною і вважала ту за подругу. Тепер у Москві вони зустрілися, і княжна зрозуміла, Що Жулі зовсім не та, за кого вона її мала. Нового горя завдавало їй навчання маленького сина князя Андрія: із жахом вона помічала, що У п характері і ставленні до маленького князя Миколи проступають риси батька. Старий князь дедалі прискіпливіше ставився до княж­ни Мар і, особливо тепер, коли щодня чекали повернення князя Ан­дрія. Якось старии князь злісно пожартував, що одружиться з Бур’єн,

686

 

ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Війна і мир


коли князь Андрій візьме шлюб з Наталією. Тепер княжна бачила, що батько дедалі більше прихиляється до молодої француженки, виказу­ючи так невдоволення дочкою. Одного разу у присутності княжни ста­рий князь поцілував руку і пригорнув до себе, пестячи, француженку. Княжна вискочила з кімнати. Коли ж мадемуазель Бур’єн увійшла до княжни і почала щось говорити, наче нічого не сталося, княжна Мар’я майже закричала, що підло користуватися слабкістю старого, і вигна­ла компаньйонку геть. Другого дня князь за обідом наказав подавати страви не з княжни, як було завжди, а з Бур’єн. Кричав, що та йому найкращий друг і «перша людина у домі». Княжну примусив просити пробачення у мадемуазель. Це відверте приниження завдавало болю княжні. Коли вона бачила старечу неміч батька, її охоплювала відраза до самої себе: як вона сміла його судити.

У день святого Миколая святкували іменини князя Волконсько­го, «вся Москва була біля під’їзду його дому, але нікого не веліли при­ймати». Приїхав модний і прийнятий у всіх багатих московських до­мах як рівний лікар Метів’є, котрого останнім часом князь наблизив до себе. Княжна не змогла переконати його, що накази князя краще не порушувати, і Метів’є увійшов із поздоровленнями до князя. Вий­шов скандал: князь вигнав Метів’є, назвав французьким шпигуном. Потім закликав до себе княжну і у всьому звинуватив її, сказав, що не може більше цього терпіти, хай княжна шукає собі інше місце. За обі­дом, де були присутні лише кілька найбільш поважних гостей, князь розповів про цей випадок, хоча ніхто з присутніх не зрозумів, на яких підставах князь звинуватив Метів’є. Коли княжна Мар’я разом з ін­шими підійшла привітати князя з іменинами, той глянув так, що було зрозуміло, що розмови ранкової він не забув і тепер приймає її вітання тільки тому, що в домі гості. Всі ці переживання не дали змоги нещас­ній княжні помітити, що Борис Друбецькой, який зміг за короткий час увійти у довіру князя, так що його навіть запросили на цей обід, намагався привернути її увагу і навіть натякав на якісь почуття. На це звернув увагу П’єр, теж присутній на обіді. Після обіду П’єр був у до­брому гуморі і з посмішкою розповідав, що Борис там, де багаті наре­чені, але тепер не знає, кого ж йому «атакувати» — Жулі Карагіну чи княжну Мар’ю. З тією ж посмішкою П’єр запитав, чи пішла б княж­на за Бориса. Княжна слухала П’єра неуважно, бо думала про ранко­ву розмову з батьком, їй треба було з кимось поділитися горем, вона навіть думала, що П’єр зрозумів би її. Тому вона й сказала, що бува­ють такі хвилини, коли вона ладна вийти за будь-кого, і заплакала. Веселість П’єра миттю зникла, він просив «довірити йому її горе», але княжна опанувала себе і більше нічого не розповідала. Аби змінити


687

 

тему, княжна заговорила про Ростових, приїзду яких вона чекала і по­боювалася. Запитала, якої думки П’єр про Наташу. П єр відчув, що вЛ цьому запитанні прихована недоброзичливість княжни до майбутньої! невістки, і вона чекає від нього осуду вибору князя Андрія, але сказав І «те, що він скоріш відчував, ніж думав».

Наташа чарівна, її неможливо аналізувати. Мар’я зітхнула, потім ^ сказала, що дуже хотіла б полюбити Наташу і спробувати привчитиі

до неї старого князя.

Борис Друбецькой справді приїхав у Москву в пошуках багатої на реченої. «…Борис перебував у нерішучості між двома найбагатшимив нареченими — Жулі і княжною Мар’єю. Хоча княжна Мар’я, незва-і жаючи на всю її невродливість, і здавалася йому привабливішою за Жулі, йому чомусь незручно було залицятися до Волконської». Борис щодня їздив до Жулі, але ніяк не міг примусити себе освідчитися, бо І відчував до неї відразу, хоча і вдавав «меланхолічного закоханого».! Напевно, Жулі ще довго б чекала шлюбної пропозиції від Бориса, якби не приїхав князь Анатоль Курагін, теж шукач посагу. З його приїздом Жулі перестала подобатися меланхолія, і вона кинулася до розваг, які так любив Анатоль. Термін відпустки Бориса закінчувався, і йому ста­ло шкода, що він марно витратив час на Жулі, не зважившись на цей! шлюб. Тоді він примусив себе приїхати до неї говорити про кохання і майбутнє щастя, якщо вона стане його дружиною. Жулі знала, що за свої гроші вона може розраховувати хоча б на такі розмови. Жулі дає згоду на шлюб із Борисом, а він думає, що можна буде якось зробити* так, аби бачити дружину не дуже часто.

У січні граф Ростов з Наташею і Сонею приїхав у Москву. Графиня все ще хворіла, але чекати її одужання часу не було: з дня на день мав приїхати князь Андрій, і треба було готувати посаг. Дім Ростових не приготували до їх приїзду, тому граф прийняв запрошення Марії Дми | трівни Ахросімової, хрещеної матері Наташі, зупинитися у неї. Марія Дмитрівна зустріла їх радо і гостинно, взялася допомагати готувати посаг. На другий день після приїзду вона покликала Наташу до себе для розмови і, привітавши хрещеницю з гідним вибором нареченого, адже вона його ще змалечку знає, відверто сказала, що старий князь Волконський не бажає цього шлюбу, але Наташа повинна докласти зу­силь, аби сподобатися старому і княжні. Наташа промовчала, але їй було неприємно, що Марія Дмитрівна втручається у її з Андрієм ко­хання. Наступного дня граф Ростов з Наташею поїхали до князя Вол­конського. Графу було страшно й невесело, Наташа навпаки була впев­нена, що все буде добре, що її не можна не любити, а вона сама вже готова була прийняти серцем Волконських тільки за те, що він ■ бать


688

 

ПРИ ТОІТСТОЙ. Війнаімир


КО


Андрія, вона — його сестра. Наташа помітила, що у княжому дому

був переполох, коли вони приїхали, навіть лакеї і покоївки метуши-
лися і шепотілися. Нарешті старий сердитий лакей сказав, що князь
прийняти не може, а княжна просить до себе. Княжна Мар’я була на-
лякана, очікуючи якоїсь вихватки від старого князя, тому поводилася

вимушено. Коли доповіли про Ростових, старий князь крикнув через
двері княжні, ЩО не прийме гостей, що вони йому не потрібні. Княжна

зустріла Наташу і її батька з упередженим почуттям: Ростова здалася
їй «занадто ошатною, легковажною і марнославною». Наташа була об-

ражена таким прийомом. Граф Ростов, пригадавши свою давню сутич-

ку із старим Волконським у справах ополчення, посидів трохи і зали-
шив Наташу і Мар’ю «хвилин на п’ятнадцять», втік від страху перед

князем, пославшись на невідкладні справи. Мадемуазель Бур’єн, не-

зважаючи на виразні погляди княжни, з кімнати не виишла і говори-
ла про московські розваги. Наташа почувалася приниженою, княжна
їй не сподобалася, здалася негарною і нещирою. Важка для всіх і си-

лувана розмова тривала вже хвилин п’ять, коли несподівано війшов

старий князь у халаті і ковпаку. Він фальшиво розшаркався перед На-
ташею, просив вибачити за свій зовнішній вигляд, бо «не знав, що ви

таку честь нам виказали своїм відвідуванням». Ні княжна, ні Ната-

ша не знали, що робити. Коли князь пішов, мадемуазель Бур’єн поча-
ла говорити про хворобу князя, а «Наташа і Мар’я мовчки дивилися

одна на одну, і що більше вони дивилися… то більш недоброзичливо

вони думали одна про одну». Наташа так зраділа поверненню графа,
що це виглядало відверто неввічливо. Вона тієї миті майже ненавиділа

княжну, яка за півгодини розмови жодного разу не згадала князя Ан-
дрія. Вона не знала, що княжну мучило те саме: Мар’я не могла у при-

сутності мадемуазель Бур’єн говорити про майбутній шлюб брата.
Того дня Наташу довго чекали до обіднього столу, а вона плакала, як

дитина, у своїй кімнаті. Соня її втішала. Марія Дмитрівна, яка вже

знала, як князь прийняв Ростових, удавала, що нічого не трапилося,
жартувала з графом та іншими гостями.

Того ж вечора Ростови поїхали в оперу, куди Марія Дмитрівна діста-
ла квиток, бажаючи розрадити Наташу. Та не мала бажання їхати, але
відмовитись не змогла. Коли вже одягнута Наташа подивилася на себе у
іике дзеркало, їй стало сумно. Так хотілося, щоб князь Андрій був по-
руч, хотілося пригорнутися до нього, говорити з ним, «хотілося чути ВІД

нього слова кохання, якими було повне її серце». У театрі Ростови бачать

знайомих — Бориса з Жулі, Долохова, що став «центром тяжіння блис-
кучої молоді Москви». Про нього ходять легенди, що 1Н був на Кавказі,
потім втік і у якогось можновладного князя в Персії був міністром, там

689

 

ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Війна і мир


убив брата шаха тощо. «Ну й шаліють всі московські панночки», XIа! рактеризує Долохова і Анатоля Курагіна знайомий Ростових ШшшгияЛ Наташа помічає Елен Безухову, яка вражає її своєю сяючою і байдужоня до всього красою. Граф розкланюється з Елен, вона звертає увагу на №■ ташу, бо чутки про заручини молодої Ростової з князем Андрієм хвін лювали світське товариство. На сцені починається дія. Наташа сп’яни^^ від усього, що відбувається навколо. Через якийсь час у ложу Елен заш ходить Анатоль Курагін, який дещо спізнився. Побачивши Наташу, вііЯ запитує сестру, хто це така. В антракті Курагін дивиться на ложу Рос­тових. Наташа повертається так, аби її було видно в профіль: на и дум-И ку, у найбільш вигідному ракурсі. Після другого акту Елен просить гра® фа познайомити її з дочками, запрошує Наташу до себе в ложу, та йде® У цьому ж антракті в ложу сестри приходить Анатоль. Елен рекоменду свого брата Наташі. Курагін розповідає, що в них улаштовується «ка-| русель у костюмах», запрошує Наташу взяти участь. Наташа помічав що він дивиться на її оголені руки і плечі, і розуміє, що Анатоль захо^| люється нею. їй було трохи ніяково від його присутності, «але, дивлШ чись йому в очі, вона зі страхом почувала, що між ним і нею зовсім нв1! має тієї перепони соромливості, яку вона відчувала між собою й іншими чоловіками*. Наташа озирнулася і подивилася на батька, наче шукав чи в нього підтримки. Граф не помітив збентеження дочки, його погляЯ наче схвалював ту веселість, що панувала в ложі Елен. Наташа відчува* ла свою близькість до Анатоля, хоча вони розмовляли про найпростішії речі. Анатоль переходить межу, говорить, відверто залицяючись, Н® таїна слухає його. Тільки приїхавши додому, Наташа згадує про княя Андрія і ойкас з острахом. Вона не могла зрозуміти, чому спогади прі Анатоля мучать її, чому їй здається, наче вона зрадила князя Андрія. Нікому було їй розповісти, що з нею відбувалося, бо вона була певна, ща її ніхто не зрозуміє. «Лише старій графині Наташа змогла б уночі розг < вісти все, що вона думала». Але мати була далеко. Каяття совісті, що на мучило, коли вона була в товаристві Елен і почувала чарівність порю® ності, якою віяло від цієї жінки, тепер не давало Наташі спокою. Алі вона пригадувала і всю свою розмову з Анатолем, його погляд, жест^И ніжну посмішку.

Анатоль Курагін жив у Москві, тому що його життя в ПетербурЯ дуже багато коштувало батькові. Князь Василь запевнив, що плати’® борги Анатоля востаннє, хай уже той одружиться з багатою нареченою і проживає її гроші. Але оскільки багаті наречені були непривабливії Анатоль ні з ким не зближується. Крім того, за винятком найближчиі друзів, ніхто не знав, що він уже два роки як одружений: у Польщі одиь небагатий поміщик примусив Анатоля одружитися зі своєю дочкокі.


690

 

ЛЕВ ТОЛ СТОЙ. Війна і мир


Анатоль покинув свою дружину, і за гроші, які він домовився вислати тестеві, добув собі право вдавати неодруженого. «Анатоль не був грав­цем, не був марнославним, йому було однаково, що про нього думали. Він не був честолюбним і декілька разів псував свою кар’єру, сміючись з усіх почестей. Скупим він також не був і не відмовляв нікому, хто просив у нього. Єдине, що він любив, — це веселощі і жінок». Ана­толь знову зближується з Долоховим, якому він потрібний для прина­ди знатних молодих людей у своє ігорне товариство. Наташа справила на Анатоля сильне враження, і він за вечерею з Долоховим обговорює її зовнішність з досвідом знавця. Анатоль хоче просити сестру, аби та сприяла його зближенню з Наташею. Долохов радить зачекати, доки Наташа заміж вийде. Анатоль заявляє, що «любить дівчаток», Доло­хов нагадує, що «один раз він уже попався на дівчинці», Анатоль у від­повідь сміється і говорить, що два рази на тому самому не попадаються.

Наташа Ростова, як і раніше, чекає Андрія Волконського, але водночас не може не згадувати про Курагіна. Незабаром до Ростових приїжджає сама Елен. Незважаючи на те, що свого часу Наташа за­вдала їй прикрості, коли ще в Петербурзі відвадила від неї Бориса, вона ладна все забути. Елен потайки повідомляє Наташі, що її бра­тові вона подобається. Наташа потрапляє під вплив Елен, вона заслі­плена її світським блиском. Елен запрошує Наташу на маскарад, про який згадував у театрі Анатоль. Марія Дмитрівна застерігає Наташу від знайомства з Безуховою, але радить розвіятися. Граф Ілля Андрі­йович везе своїх дочок до графині Безухової. Анатоль очікує їх біля входу й одразу ув’язується за Наташею. «Як тільки Наташа його по­бачила, те саме, як і в театрі, почуття марнолюбного задоволення, що вона подобається йому, і страх від відсутності моральних перепон між нею і ним охопив її». Елен гостинно зустрічає Наташу, захоплю­ється її красою і туалетом. Під час вальсу Анатоль говорить Наташі, що вона чарівна і що він кохає її. «Вона майже нічого не пам’ятала з того, що було цього вечора». Батько пропонує їй їхати, але Наташа просить залишитися. Вона виходить у вбиральню поправити сукню, за нею виходить Елен. Тут же з’являється Анатоль, Елен відразу ку­дись зникає. Анатоль знову говорить про свою любов, цілує Наташу. Повернувшись додому, Наташа не спить цілу ніч, мучиться питан­ням, кого вона любить: Анатоля чи князя Андрія. Вона не знає, що їй роботи: їй здається, наче вона любить обох. Наступного дня Марія Дмитрівна розповідає про свій візит до старого Волконського: він на- віжений і, як і раніше, нічого чути не хоче про шлюб свого сина з На­ташею. Марія Дмитрівна пропонує їхати усім в Отрадне і там чека­ти нареченого, «інакше без сварки з батьком не обійдеться». Наташа


691

 

ЛЕВ ТОЛ СТОЙ. Війна і мир


мимоволі скрикує: «Ні!» Наташі передають лист від княжни Мар^^Н у якому та просить вибачення за свою поведінку під час останньої з^^Н стрічі. Одна зі служниць таємно приносить лист від Анатоля, який склав для нього Долохов. Анатоль присягається у коханні, пише, щ^| рідні Наташі йому її не віддадуть, тому обіцяє викрасти і «відвезти на край світу ». Цього вечора Марія Дмитрівна їде до знайомого. Соня їде з нею. Наташа, посилаючись на головний біль, залишається вдома.

Повернувшись пізно ввечері, Соня заходить у кімнату Наташі і з подивом бачить, що та спить на канапі. Вона помічає на столі листі від Анатоля, читає його і жахається. Наташа прокидається. Соня доП рікає їй за мінливість, нагадує, що вона бачила Анатоля тільки трЯ рази. На це Наташа відповідає: «Мені здається, я сто років любліб його… Як тільки я побачила його, я відчула, що він мій владар, і я раба його, і що я не можу не любити його… Що він мені звелить, те * і зроблю». Соня продовжує дорікати їй, говорить, що, можливо, він неблагородна людина, погрожує, що сама напише лист Анатолеві ІІ розповість про все Наташиному батькові. Наташа у відповідь кри11 чить: «Мені нікого не потрібно! Я нікого не люблю, крім нього!» Про-ІІ ганяє Соню, і та, розплакавшись, іде геть. Наташа сідає за стіл і пише! відповідь княжні Мар’ї, у якій сповіщає, що всі непорозуміння мі* ними залагоджені і що вона не може бути дружиною князя Андрія.® У п’ятницю Ростови мали їхати в Отрадне. В середу граф поїхав я підмосковний маєток з покупцем. Цього ж дня Соню і Наташу запрЯ шують на обід до Курагіних, і Марія Дмитрівна повезла їх. НаташЯ знову зустрічається з Анатолем. Соня помічає, що Наташа про щосН домовляється з ним, і вона знову намагається застерегти Наташу, але та у відповідь просить облишити її, кричить, що ненавидить Соню, ЩІ вона їй «ворог назавжди». Проте Соня продовжує уважно стежити Я подругою і після того, як вони повертаються додому, помічає, що ті чогось чекає. Напередодні того дня, коли мав повернутися граф, Наї таша сіла зранку біля вікна, і Соня помітила, що вона робить якийсь знак військовому, що проїздить вулицею. Потім Наташа знову одер­жує листа. Соня здогадується, що Наташа хоче втекти з КурагінигЯ Анатоль уже декілька днів живе в Долохова. План викрадення Ростової вигадав саме Долохов. Наташа мала разом з Анатолем їха­ти в село за 60 верст від Москви, де вже змовились з розстриженим попом, щоб повінчати їх. Після цього вони мали їхати за кордон, в! Анатоля були вже готові паспорти, подорожня і 10 тисяч рублів, уззЯ тих у сестри, і ще 10 тисяч, позичених за посередництва Долохова. Вони пакують речі, Долохов нагадує, що ще є час і «поки можна киї нути цей намір». Долохов упевнений, що справа не на жарт серйознаї


692

 

ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Війна і мир


якщо дізнаються, що Анатоль одружений, його «під карний суд під­ведуть». Анатоль не слухає. Долохов цікавиться, що той робитиме, коли скінчаться гроші. Анатоль відмахується, говорячи: «Що про це зараз думати!» Долохов і Анатоль таємно під’їжджають до будинку Мар’ї Дмитрівни. Але на подвір’ї Анатоля зустрічає кремезний ла­кей і просить «до барині». Зрозумівши, що план провалився, Доло­хов з Анатолем ганебно втікають.

Мар’я Дмитрівна застала заплакану Соню в коридорі і змусила все розповісти. Потім пішла до Наташі, вилаяла її, назвавши «мерзотни­цею» і «безстидницею», і замкнула в кімнаті. Після того, як Долохов і Анатоль втекли, Марія Дмитрівна знов іде до Наташі, яка перебу­ває в істериці, вона нічого не хоче слухати і не розуміє усієї ганебнос­ті становища, яке очікувало її. Наступного дня приїжджає граф, ба­чить стан Наташі, але Мар’я Дмитрівна намагається приховати від нього все, що сталося.

П’єр одержує листа від Марії Дмитрівни із проханням поговори­ти про справу, що стосується Андрія Волконського та його нареченої. Коли П’єр приїжджає, Марія Дмитрівна бере з нього слово честі і під найсуворішим секретом розповідає всю історію. П’єр не вірить влас­ним вухам, не розуміє, як Наташа могла «проміняти Волконського на дурня Анатоля». Крім того, П’єр знає, що Анатоль одружений, про що і повідомляє Марії Дмитрівні. Та, у свою чергу, розповідає про це Наташі, яка не йме цьому віри і вимагає підтвердження від П’єра. Безухов підтверджує сказане, після чого в несамовитій люті йде на пошуки Курагіна. Не знайшовши його ніде, П’єр приїжджає додому і дізнається, що Анатоль спокійнісінько сидить серед інших гостей його дружини. Елен лякається, коли бачать вираз обличчя свого чоловіка. Це вираз сказу і сили, який вона знала і випробува­ла на собі після дуелі з Долоховим. П’єр говорить дружині: «Де ви — там розпуста, зло», шарпає Анатоля за руку, пропонуючи «погово­рити». Анатоль намагається вести бесіду в презирливому тоні, але П’єр, схопивши його за комір, починає трясти з боку у бік доти, доки обличчя Анатоля не набуло виразу достатнього переляку. П’єр на­віть схопив важке прес-пап’є зі столу, збираючись розбити ним Ана- толеві голову, але вчасно схаменувся й висунув свої вимоги: Анатоль повинен негайно поїхати з Москви, віддати йому листи Наташі і ні­кому ніколи не говорити, що було між ним і Ростовою. «Ви не може­те зрозуміти, нарешті, що, крім вашого задоволення, є щастя, спокій інших людей, що ви губите ціле життя через те, що вам хочеться ве­селитися». У міру того, як П’єр переборює свій гнів, Анатоль знову набирається нахабності, говорить про образу, якої П’єр йому завдав.

693

 

1

 

ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Війна і мир_______________________________________________________ -Щ

 

П’єр просить пробачення і дає грошей «на дорогу», аби тільки Ана^ толь виконав його вимоги. Незважаючи на свою браваду, наступного

пня Анатоль їде з Москви.                                                                                                     ■

Другого дня П’єр їде повідомити Ростовим про вигнання Анато ■ ля Наташа хвора: вона вночі намагалася отруїтися миш’яком, який десь потай дістала. «Проковтнувши його трохи вона так що розбудила Соню й розповіла про те, що зробила». Удень II єр у І клубі чує розповіді про спробу викрадення Ростової і щосили нама^И гається їх спростувати. Найжахливіше те, що чутки поширюються и ■ ДО«* старого князя Волконського. 3« кілька дни^сля шд .зду Анатоля П’єр одержує звістку від князя Андрія НР^РИІЗ^П Р У стрічається з Андрієм, якому вже повідомили про зраду нареч Щ Андрій завзято говорить із гостями про політику, коли ж вони з II ев ^залишаються наодинці, віддає «ому Наташин. =

ІЗ проханням передати це колишній нареченій. На боя3к. запит^^ ня П’єра Андрій відповідає, що знову просити її руки і бути велик д^Г»ін»еможе, ноті» додас. що якщо п-ерхоне ^ти ЙОГО дф| гом то він ніколи не повинен згадувати про Ростову. Старии князь Волконський і князівна Мар’я не приховують своєї радості з приводИ

РОТо?ГГвечТр^П’єрН поїхав до Ростових. Наташа хотіла його баї чити незважаючи на те, що почувалася дуже слабкою. П єр у сері* звинувачував Наташу і намагався ставитися до неї пРезиРлин^| побачивши її, не міг втриматися від жалю. Наташа у відчаї вон Ш зуміє що між нею і князем Андрієм усе скінчено, і просить Пер. передати князю Андрію, аби простив її за те зло, що вона йому в подіяла. Наташа не могла більше говорити, заплакала. П єр просив Наташу вважати його своїм другом, який завжди прийде на допом* гу Наташа крізь сльози говорить, що не варта співчуття, що життя її згублене. П’єр, дивлячись на ці сльози і відчай Наташі, несподівИ но ДЛЯ себе говорить, що «коли б я був не я, а гарніший, розумніші від ус!х краща людина у світі, і був би вільний, я б цієї ж миті на кИ лінах просив би руки і любові вашої». Наташа вперше відчула, іЯ відчай і жах наче трохи відступили. Вона знову плаче, але то сльр| подяки і розчулення. П’єр вийшов від Ростових, окрилении тією ■ смішкою і поглядом крізь сльози, почуття любові и розчулення вшЯ “о його душу, і все інше здавалося драним 1 незначним. їд* додому, він бачить велику комету 1812 року, ту саму, нот^а. як г«Щ рили, віщувала всякі жахи і кінець світу.

 

Категорія: СТИСЛИЙ ПЕРЕКАЗ: Мегадайджест: Російська та зарубіжна література. 10—11 (12) класи (Стислі перекази)

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.