СТИСЛИЙ ПЕРЕКАЗ: Мегадайджест: Російська та зарубіжна література. 10—11 (12) класи (Стислі перекази)

ЛЕВ МИКОЛАЙОВИЧ ТОЛСТОЙ — ВІЙНА І МИР — ТОМ ЧЕТВЕРТИЙ (Частина друга)

«Для людського розуму незбагненна сукупність причин явищ. Од­нак потреба дошукуватися причин вкладена в людську душу». Отож і хапається людський розум, не переймаючись складністю явища і чис­ленністю різних умов, подій, за першу найближчу подію, вважаючи її причиною інших. Але «причин історичної події немає й не може бути, окрім єдиної причини всіх причин. Проте є закони, що керують подіями, почасти невідомі, почасти вже частково зрозумілі нам». Та відкриття цих законів можливе лише тоді, коли ми перестанемо від шукувати причини у волі однієї людини, зрозумівши, що все відбува­ється так, як мало бути. Після Бородінського бою, входу французів у Москву і пожежі найважливішим епізодом війни 1812 р. історики ви­знають переміщення російської армії з Рязанської дороги на Калузьку і до Тарутинського табору. Історики шукають у цьому маневрі глибо­кий зміст, який, втім, лежить на поверхні: російська армія відійшла від прямого початкового напрямку тому, що їй необхідно було попо­внити запаси продовольства. «Заслуга Кутузова була не в якомусь ге ніальному, як це називають, стратегічному маневрі, а в тому, що він єдиний розумів значення події, що відбувалася». Саме тому й не хотів непотрібних битв. «Наполеон зі своєю впевненістю в тому, що не те до­бре, що добре, а те добре, що йому спало на думку», написав листа Ку тузову, у якому нічого суттєвого не було, крім того, що й так було зро­зуміло: він просив про мир. Російський головнокомандувач відповідає рішучою відмовою — «така воля нашого народу». Під час стояння в Тарутинському таборі співвідношення сил між ворогуючими армія­ми змінюється. Об’єктивний хід подій, зміни у свідомості російських

737

 

ЛЕВ Т О Л С Т О Й. Війна і мир


солдатів готують цю перевагу: «Звістки про легкі перемоги над фран­цузами мужиків та партизанів і заздрість, збуджувана цим, і почуття помсти, що лежало в душі кожної людини доти, поки французи були в Москві, і — головне — неясна, але виникла в душі кожного солдата свідомість того, що співвідношення сили змінилося тепер і перевага на нашому боці. Істотне співвідношення сил змінилося, і наступ став необхідним». Російська армія була керована Кутузовим з його штабом і государем з Петербурга. Плани, накреслені в Петербурзі, не відобра­жали справжнього стану речей, часто Кутузов отримував наказ пере­йти у такий-то пункт, коли вже там перебував, чи отримував наказ про наступ, коли це вже й так відбувалося. У штабі коїлася тим часом звич­на плутанина, переділ посад. Триває протистояння Кутузова і Беніг- сена. Бенігсен подає записку про необхідність наступу. Козаки випад­ково виявляють, що лівий фланг французької армії не захищений, і Кутузов призначає наступ на п’яте жовтня. У цей день «рано-вранці старий Кутузов підвівся, помолився Богу, одягся і з неприємним усві­домленням того, що він мусить керувати боєм, якого він не схвалював, сів у коляску і виїхав…» Під’їхавши до Тарутина, він із подивом ви­являє, що війська нікуди не рухаються. «Кутузов побачив піхотні пол­ки, рушниці у козлах, солдат за кашею і з дровами, у спідньому». Го­ловнокомандувач викликає офіцерів, від яких і дізнається, що наказу про наступ не надходило. Викликавши своїх штабних ад’ютантів, він з’ясував, що це їхня провина, і страшенно розлютився, що бувало не­часто, кричав на офіцерів, «погрожуючи руками і лаючись брутальни­ми словами». Заспокоївшись, він переносить наступ на другий день. Наступного дня козаки атакують лівий фланг французів і примушу­ють їх тікати. «Коли б козаки переслідували французів, не звертаючи уваги на те, що було позаду і навколо них, вони взяли б і Мюрата, і все, що тут було. Начальники й хотіли цього. Але не можна було зрушити з місця козаків, коли вони добралися до здобичі і полонених. Команди ніхто не слухав. Узято було відразу тисячу п’ятсот полонених, трид­цять вісім гармат, стяги і, що найважливіше для козаків, коні, сідла, ковдри і різноманітні предмети». Французи тим часом приходять до тями і починають стріляти. «Весь бій полягав тільки в тому, що зро­били козаки Орлова-Денисова; інші війська лише дарма згубили де­кілька сотень людей. Внаслідок цього бою Кутузов одержав діаманто­вий знак, Бенігсен теж діаманти і сто тисяч рублів, інші, за чинами відповідно, одержали теж багато приємного, і після цього бою зробле­ні ще нові переміщення в штабі». «Кожен бій — Тарутинський, Боро­дінський, Аустерліцький — відбувається не так, як передбачали його розпорядники. Це суттєва умова».

738

 

ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Війна і мир


Наполеон вступив у Москву, де було багато зброї і провіанту. Ро­сійська армія відступила і протягом місяця не робила жодних спроб напасти. Здавалося, усе було на користь Наполеона, йому тільки б не допустити грабунку й заготувати зимовий одяг, якого в Москві не бра­кувало, і провіант війську на півроку. Але нічого цього «найгеніаль- ніший із геніїв, маючи владу керувати армією, як стверджують істо­рики, нічого цього не зробив». Натомість він залишається в Москві до жовтня, намагається провести реформи. Він «дарує» місту консти­туцію, засновує муніципалітет. Наполеон закликає жителів поверта­тися у домівки, братися до роботи, відновлювати торгівлю. «У відно­шенні релігійному, яке так легко було залагоджене в Єгипті, шляхом відвідування мечеті, тут це не дало жодних результатів… Благочин- ність і та не дала бажаних результатів. Фальшиві асигнації і нефаль- шиві наповнювали Москву і не мали ціни. «Але дивна справа, усі ці розпорядження, турботи і плани, що були зовсім не гірші від інших, що даються в подібних випадках, не торкалися сутності справи, а, як стрілки циферблата на годиннику, відділеного від механізму, крути­лися довільно і безцільно, не захоплюючи коліс». Усі спроби Наполе­она укласти перемир’я з Олександром залишаються безуспішними: «Олександр не прийняв… послів і не відповідав на їхнє посольство». Після страти удаваних підпалювачів міста згоряє друга половина Мо­скви, що також свідчить про безглуздість діяльності Наполеона у сто­лиці. Він усіма силами намагається припинити здирство і відновити в армії дисципліну, але усі його зусилля марні. «Військо… як розпу щена череда, топчучи під ногами той корм, що міг би врятувати його від голодної смерті, розпадалося і гинуло з кожним днем непотрібно­го перебування в Москві». Отримавши звістку про Тарутинський бій, Наполеон вирішує «покарати» росіян. Французи тікають з Москви, забираючи із собою награбоване. Бонапарт більше не спроможний ке­рувати своїми солдатами, кінець його армії вже очевидний.

«Наполеон, що уявлявся нам керівником всього цього руху (як ди­кунам уявлялася фігура, вирізьблена на носі корабля, силою, що ке­рувала кораблем), він за увесь цей час своєї діяльності був подібний до дитини, яка, тримаючись за торочки, прив’язані всередині каре­ти, думає, що вона керує».

Шостого жовтня П’єр усе ще перебував у полоні. Він дуже змінив­ся: «Він не здавався вже товстим, хоч і мав вигляд кремезності й сили, спадкової в їхній породі. Борода й вуса обросли нижню частину об­личчя; відросле, сплутане волосся на голові, наповнене вошами, ку­черявилося тепер шапкою. Вираз очей тепер був твердий, спокійний і жваво-готовий, такий, якого ніколи раніше не мав погляд П’єра. Ко-

739

 

ЛЕВ ТОЛСТОЙ.Війнді МУїр


яйХггп“ ” ‘£Ж£зг да

^=5~—та=3

=г=Н=Е~=


*£. „Г™ «1“»^’:““РОМтши“. »V»»-« Плятона і


ЖїЕЯйЙЯгІ^-*11 ^~«Х“

хоия фппицузн ПГ)ОПОИЛ7П ? перебуває у полоні вже чотири тижні і,

===~=І

==“ї=~г5=»=

ШЛЯХОМ душш> і Вс1 _ шукання .                                                                              імануГі„ “ ТГ’сГяі

Щй^^КЗЕ

=«:Ш=^5

.р=гс»г=7гі.-я=~Н?=

£Н====г

л=1=£~~гр=;

я=йе=я.жіг~

 

ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Війна і мир


давав усе, що в нього просили (він отримував офіцерські три рублі на тиждень), і своєю силою, яку показав солдатам, вдавлюючи гвіздки у стіну, і смиренністю, з якою спілкувався з товаришами, і своєю незро­зумілою для них здатністю сидіти нерухомо й думати. П’єр здавався їм вищою істотою. Те, що було шкідливим для нього в тому світі, де він жив раніше, тут давало статус майже героя.

^ Французи збираються відступати, один із полонених занедужує. П єр запитує капрала, як зарадити хворому, і бачить, що в капралі відбулася зміна. «У ньому відчувалася таємнича байдужа сила, що змушувала людей проти своєї волі вбивати собі подібних». Полоне­них під конвоєм женуть уперед. Французи зупиняються на привал. «Зупинившись, усі начебто зрозуміли, що невідомо ще, куди йдуть і що на цьому шляху багато буде важкого і незвіданого… З полонени­ми на цьому привалі конвойні поводилися ще гірше, ніж коли висту­пали… Від офіцерів до останнього солдата було помітно в кожному начебто особисте озлоблення проти кожного з полонених, яке знена­цька замінило колись дружелюбне ставлення». Озлоблення ще більш посилюється, коли з’ясовується, що один із полонених утік. П’єр по­мічає в людях ті ж жорстокість і озлоблення, що вже бачив під час страти. Йому стає страшно, але він відчуває, «як у міру зусиль, які робила фатальна сила, щоб роздавити його, у душі його виростала і міцніла незалежна від неї сила життя». Усе ж П’єр не перестає ди­вуватися невідповідності того, що коїться в його душі, і реальності, яка його оточує: «У полоні тримають мене… Мене — мою безсмертну душу, — він дивиться навколо, бачить ліси і поля, небо. — І все це моє, і все це в мені, і все це я… І все це вони впіймали і посадили в ба­лаган, загороджений дошками…»

У перших числах жовтня до Кутузова ще раз приїжджає парла­ментер із листом від Наполеона, який пропонує мир, але Кутузов від­повідає категоричною відмовою.

Кутузов розуміє, що, діючи наступально, російська армія може тіль­ки програти: «Терпіння і час — ось мої воїни-богатирі». Він знав, що «не треба зривати яблуко, поки воно зелене. Воно саме впаде, коли до­зріє. А зірвеш зелене — зіпсуєш яблуко і дерево і сам оскому наб’єш». Ще через якийсь час до Кутузова приїжджає вісник із новиною, що На­полеон пішов із Москви. Кутузов дякує Богу зате, що він «почув молит­ви наші», і плаче, радіючи: «Врятована Росія. Дякую тобі, Господи!»

«З часу звістки про вихід французів із Москви і до кінця кампа­нії вся діяльність Кутузова полягає тільки в тому, щоб владою, хитрі­стю, проханнями утримувати свої війська від марних наступів, ма­неврів і сутичок із конаючим ворогом». Наполеонівська армія зазнає


741

 

ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Війна і мир

 

не тільки поразки, а й внутрішнього занепаду: «люди цієї колишньої ’
армії тікали зі своїми ватажками, самі не знаючи куди, бажаючи (На-
полеон і кожен солдат) тільки одного: виплутатися особисто якомога

™.3                     ‘Тану: ЯК™’ ™“>“■ УСВІД°М-

 

.Але и у російській армії не всі, як Кутузов, розуміли що абИ Д0Вершити прогнозований крах французь-

 

армії. «Усі вищі чини армії хотіли відзначитися, відрізати, пере-

хопити, полонити, перекинути французів, і всі вимагали наступу»..
І як не протистояв Кутузов цим намірам, під Вязьмою Єрмолов, Ми-‘
лорадович, Платов не втримались і атакували французів, надіслав-
ши Кутузову замість повідомлення про свої наміри чистий аркуш па-1
перу в конверті. Нічого не змінила ця атака, хіба що від небезпеки
французьке військо ще стягнулося, як скріплюється розталий сніг
від надмірного швидкого тепла. Поступово танучи, французьке вій-
сько продовжувало свій згубний шлях до Смоленська.

 

Категорія: СТИСЛИЙ ПЕРЕКАЗ: Мегадайджест: Російська та зарубіжна література. 10—11 (12) класи (Стислі перекази)

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.