СТИСЛИЙ ПЕРЕКАЗ: Мегадайджест: Російська та зарубіжна література. 10—11 (12) класи (Стислі перекази)

ЛЕВ МИКОЛАЙОВИЧ ТОЛСТОЙ — ВІЙНА І МИР — ЕПІЛОГ Частина перша

Минуло вже сім років від часу війни 12-го року. Олександра, яко­го так славили за дії під час тієї війни, тепер звинувачували в реакції і чим тільки йому не дорікали. Та чи настільки він в усьому винний? «Якщо припустити, що життя людське може керуватися розумом, — то знищиться можливість життя». І от Олександр, «умиротвори­тель» Європи, який тепер, після падіння Наполеона, після стількох перемог може насолоджуватися владою, раптом віддає її, побажав­ши жити людським життям і думати про душу й про Бога. Наташа в 1813 році одружилася з Безуховим, «це була остання радісна подія у старій сім’ї Ростових»: того ж року граф Ілля Андрійович Ростов по­мер, і, «як це завжди буває, зі смертю його розпалася стара сім’я». Всі події останнього часу — і пожежа Москви, і втеча з неї, смерть 752

 

ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Війна і мир


князя Андрія, відчай Наташі, смерть Петі підточили його здоров’я. Графиня доглядала чоловіка, але старий граф розумів, що йому вже не підвестися. Коли Микола одержав звістку про смерть батька, він перебував разом із російськими військами в Парижі. Він подав у від­ставку і, не чекаючи її, узяв відпустку і приїхав у Москву. Боргів ви­явилося вдвічі більше, ніж маєтності. Миколі радять відмовитися від спадщини, але він вбачає у цьому докір покійному батькові і не погоджується. Кредитори подають до стягнення, причому ті люди, які за життя графа особливо користувалися його мил остями, «стали тепер найбільш вимогливими кредиторами». Врешті-решт маєток із молотка продають за півціни, але половина боргів залишається нео- плаченою. Микола бере в борг ЗО тисяч у Безухова і розплачується з боргами, які «вважає дійсними». Аби за борги, які залишилися, не бути посадженим у боргову яму, чим йому загрожують кредитори, він знову починає служити. Графиня не могла зрозуміти всього, що сталося. Вона тільки, «як за останню приманку у житті», тримаєть­ся за сина. Разом із матір’ю і Сонею Ростов оселяється в маленькій квартирці в Москві. Наташа і П’єр у цей час живуть у Петербурзі, не маючи справжнього уявлення про скрутний стан Миколи: той це ста­ранно приховував. Стара графиня, що звикла жити в розкоші, не ро­зуміючи, як це тепер важко для сина, вимагає то екіпаж, то дорогої страви, то вина і т. д. Соня доглядає стару графиню, Микола вважає себе в неоплатному боргу перед нею, захоплюється її терпінням і від­даністю. Але чим більше він захоплювався її чеснотами, чим більше був їй вдячний, тим менше він її кохав. « Він у душі своїй наче докоряв їй, що вона надто досконала, і за те, що не було у чому докоряти їй».

На початку зими до Москви приїхала княжна Мар’я і скоро дізнала­ся про майновий стан Ростових і про те, «що син жертвує собою заради матері». Це тільки підтверджує її думки про чесноти Миколи Росто­ва, розпалює з новою силою її кохання. Саме через це почуття княжна не відразу наважується приїхати до Ростових. Коли ж вона приїздить, Микола зустрічає її сухо, тому що його самолюбство не дає права вва­жати себе її рівнею. Мати умовляє Миколу зробити візит у відповідь. Врешті-решт Микола погоджується і йде в дім Волконських. Але роз­мова йде натягнуто, княжна Мар’я бачить, що Микола лише додержу­ється пристойності. І вона починає розуміти причину його холоднос­ті: він не може дозволити продовження взаємин з нею, бо вона багата, а він тепер бідний. Проте під кінець розмови, помітивши страждання на обличчі княжни Мар’ї, Микола відчуває, що чинить неправильно, в ньому пробуджується співчуття до неї. Мар’я запитує, чому він по­збавляє її тієї дружби, яка була між ними, адже вона так мало бачи-


753

 

ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Війна і мир


ла щастя у житті. Після цих слів княжна заплакала і швидко пітгг з кімнати. Микола просить її зупинитися. «Вона озирнулася. Кілька секунд вони мовчки дивилися в очі одне одному, і далеке, неможливе раптом стало близьким, можливим і неминучим». Восени 1814 р. Ми­кола одружується з княжною Мар’єю і разом із дружиною, матір’ю і Сонею переїжджає в Лисі Гори. До 1820 року Микола так улаштовує свої фінансові справи, що йому навіть вдається прикупити невеличкий маєток поруч із Лисими Горами. Він веде переговори і про викуп бать­ківського Отрадного. Микола поступово починає розумітися на госпо­дарстві, безпомилково призначає бурмистрів і старостів, до будь-яких нововведень ставиться дуже обережно. Він часто-густо кляв «наш на­род», але «усіма силами свої душі любив наш російський народ і його побут, тому тільки зрозумів і засвоїв той шлях господарювання, який дає гарні наслідки». Микола багато працює, маєтність його швидко збільшується, мужики з інших маєтків приходять просити, щоб він купив їх, і навіть після його смерті в народі довго зберігається побож на пам’ять про його керування: «Хазяїн був… наперед мужицьке, а потім своє. Але й не потурав! Одне слово — хазяїн».

У грудні 1820 р. до Миколи приїжджають П’єр із Наташею, які час­то і довго гостюють у Ростових. Княжна Мар’я вагітна. У Наташі на цей час вже три дочки й один син. Тепер у ній важко впізнати колиш­ню Наташу Ростову: вона гарна, заклопотана дітьми огрядна жінка «Риси її обличчя мали тепер вираз спокійної м’якості і ясності. Тепер часто видно було одне її обличчя і тіло, а душі зовсім не було видно1. Видно було одну сильну, гарну і плідну самицю. Дуже рідко запалю| вався тепер у ній старий вогонь». У товаристві вона буває рідко, ті ж хто бачить її на людях, залишаються нею незадоволені: «вона не була ні мила, ні люб’язна». Усі, хто знав Наташу до заміжжя, дивуються зміні, яка відбулася у ній. «Одна стара графиня, яка материнським чуттям зрозуміла, що всі пориви Наташі були спричинені тільки по­требою мати сім’ю, мати чоловіка», дивується, чому інші цього не ро< зуміють. Наташа «почувала, що зв’язок її з чоловіком тримається не тими поетичними почуттями, що залучили його до неї, а тримається чимось іншим, невизначеним, але твердим, як зв’язок її власної дуті з тілом». Наташа дорожить тільки товариством тих людей, до якиї вона «розпатлана, у халаті могла вийти великими кроками з дитячої з радісним обличчям і показати пелюшку з жовтою замість зеленої пля| мою, і вислухати розмови про те, що дитині набагато краще… Натаїш до такої міри опустилася, що її вбрання, її зачіски, її недоречно ска зане слово, її ревнощі — вона ревнувала до Соні, і до гувернантки, і до кожної гарної і некрасивої жінки — були звичайним предметом жар- 754

 

ЛЕВ ТОЛ СТОЙ. Війна і мир


тів усіх її близьких». П’єр дивується всьому цьому, але підкоряєть­ся. «Наташа у себе в домі ставила себе на ногу раби чоловіка; і весь будинок ходив навшпиньках, коли П’єр читав або писав у своєму кабі­неті*. Після семи років шлюбу П’єр був цілком щасливий. Одружую­чись свого часу з Мар’єю, Микола розповів їй про свої обіцянки Соні і просив дружину бути до неї прихильною. Дружина його докладала до того неабияких зусиль, однак Соні не любила.

Одного разу Наташа сказала Мар’ї, що це про таких в Євангелії сказано: «Імущому дасться, а в неімущого відніметься», і назвала Соню пустоцвітом, бо її все влаштовує, вона звикла, як кішка, не до людей, а до дому.

Ростови умовляють Наташу з П’єром пробути в них до весни. У них якраз гостює Денисов, тепер відставний генерал. Він неприєм­но вражений змінами, які відбулися у Наташі, пригадує, дивуючись, що колись був закоханий у неї. Приїжджає П’єр, що їздив у справах на деякий час, Наташа, як звичайно, влаштовує йому сцену за довгу відсутність, але швидко заспокоюється. З його поверненням Наташа знову стає схожа на ту жваву і щасливу Наташу, яку знав колись Де­нисов. П’єр розповідає про останні політичні новини, говорить, що государ ні в які справи не втручається, що усе готове до переворо­ту, що необхідно протистояти загальній катастрофі. П’єр запевняє, що неодмінно треба щось робити, якщо буде змога, треба організу­вати легальне товариство і приносити користь таким чином — до­бре, якщо ні — то нелегально. Микола з ним не погоджується, нага­дує, що він давав присягу: «Якщо мені зараз звелить Аракчеев іти на вас з ескадроном і рубати — ні на мить не задумаюся і піду». Мико­ла ділиться з дружиною тим, що розповів йому П’єр, говорить, що не схвалює намірів Безухова йти проти уряду, мріє про те, як він вику­пить Отрадне і лишить дітям пристойну спадщину. Княжна Мар’я, сповнена тихої любові до цієї людини, почуває, що він ніколи не зро­зуміє всього того, що вона розуміє, і від цього вона ще сильніше, з відтінком жагучої ніжності любить чоловіка. Вона веде щоденник, в якому записує всі події, що сталися з дітьми за день. Микола визнає у глибині свого серця, що дружина набагато випередила його у духов­ному розвитку, це не пригнічує його, а навпаки підносить у власних очах, бо він відчуває щиру любов до себе своєї дружини, відчуває, що вона сама наче частка його. В родині Ростових виховується син князя Андрія — Миколка. Йому вже п’ятнадцять років. Мар’я часто доко­ряє собі, що вона не почуває до нього такої любові, як до своїх дітей. Миколка Волконський серед усіх домашніх найбільше захоплюєть­ся П’єром. Він знає про дружбу свого батька з цим великим і добрим


755

 

ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Війна і мию

 

чол і- З розмов і натяків він зрозумів, що його батько колись ко­хав Наташу, тому до неї почуття теж особливі. Миколка любить свою тітку, дядька, але у житті хоче наслідувати П’єра — бути таким же розумним, щирим і добрим. Миколка чув усе, що розповідав по при- 13Д1ЄР; Розмова дорослих справила на нього сильне враження.

Між Наташею і П’єром теж відбувається розмова, яка може бути тільки між справжнім подружжям. Поспішаючи висловити все що вони передумали і пережили у розлуці, Наташа і П’єр говорять одра­зу про все, але чудово розуміють одне одного. П’єр говорить про важ­ливі державні справи, Наташа про дітей, про себе. Раптом Наташа — запитує, чи схвалив би політичну діяльність П’єра Платон Карата­ев. II єр не дивується цьому запитанню дружини, говорить, що Пла­тон, напевне, не схвалив би тієї діяльності, але їхнє сімейне життя він схвалив би.

Миколка Волконський прокинувся серед ночі, вражений страш-1 ним сном. Йому снилося, наче вони разом з П’єром ідуть попереду ве­личезного війська, але їх зупиняє дядько Микола й грізно кричить І що вб є за наказом Аракчеева кожного, хто ступить далі. Миколка оглядається, а дядька П’єра нема, натомість він відчуває у сні при­сутність батька. Прокинувшись, він пригадав все, що чув від П’єра і подумав, що батько напевно схвалив би наміри П’єра. Хлопчик мріє вирости і жити так, щоб бути гідним свого батька.

 

Категорія: СТИСЛИЙ ПЕРЕКАЗ: Мегадайджест: Російська та зарубіжна література. 10—11 (12) класи (Стислі перекази)

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.