Загнітко Анатолій Панасович - Теоретична граматика сучасної української мови. Морфологія. Синтаксис.

3. ВІДМІННІСТЬ КАТЕГОРІЙ РОДУ, ЧИСЛА ВІД КАТЕГОРІЇ ВІДМІНКА

загрузка...
Самостійність категорій роду і числа в іменників і несамостійність (відображувальний, синтагматично зумовлений статус) цих категорій у прикметників та особових дієслів не викликає заперечень, це зумов­люється номінативним характером іменникових лексем. Ці категорі­альні особливості частин мови визначають обов’язковість не «взаємно­го», а однобічного уподібнення в роді і числі — уподібнення СЛІВ «03- накової» граматичної семантики субстантивним словам.

Уживання іменника (іншого субстантивованого слова) у формах пев­ного роду і числа визначається його граматичним або власне-предмет- ним денотативним значенням, не залежить від його синтаксичних

 

Розділ II. Ієрархія іменних категорій


121


зв’язків і не підпорядковане їх реалізації. Рід є однією з головних конструктивних категорій, що здійснює зв’язок між лексичним і гра­матичним рівнями мови, функціонуючи на ґрунті взаємодії семантики статі із закономірно змінюваними родо-граматичними формами прик­метника, дієприкметника і дієслів минулого, давноминулого часу й умовного способу.

Форми роду і числа у субстантивного слова байдужі до синтаксич­ної функції цього слова, в тому числі до його вживання в ролі підмета або другорядного члена речення, пор.: Книга написана -> Книгу напи­сали —ЛСторінки книги написали; Вона звільнена ->Він звільнений -> Вони звільнені —> її звільнили/Його звільнили /їх звільнили; Йому привезли сіно/їй привезли сіно/їм привезли сіно.

При використанні субстантивного слова як підмета його рід і число часто повністю індиферентні щодо присудка: вони однаково вжива­ються, по-перше, і при адекватних, і при неадекватних до них формах роду, числа у присудка; по-друге, при присудкові, що виражає обидві ці категорії або лише одну з них; по-третє, при присудкові незмінному і такому, що не виражає ніяких ГК — такому, який «уподібнитися» взагалі не може, пор.: а) Комп’ютери знецінили знання арифметич­них дій (Наука і суспільство. — 1990. — № 1. — С. 43); Комп’ютери — джерело нових потенціальних звільнень людини від виснажливої мо­нотонної роботи (Там само, с. 44); б) Комп’ютер працює; Комп’ютер працював; в) Комп ‘ютер — трісь; Комп ‘ютер напоготові і т. д.

Така байдужість до форм присудка свідчить, що яка-небудь орієн­тація на них при вживанні підмета у певному роді і числі відсутня. Прикметники та особові дієслова в цьому плані характеризуються про­тилежними властивостями. У граматичній і семантичній природі ка­тегорій роду і числа цих частин мови міститься небхідність уподібнен­ня. Поза синтаксичними зв’язками (атрибутивними та предикативни­ми) морфологічне вираження числа і роду в них необов’язкове. їх ЛЗ ознаки або дії (процесуальної ознаки) не вимагає характеристики з боку числа і роду і не детермінує використання прикметників і дієслів у формах певного роду і числа.

Семантика роду і числа у цих частин мови повністю спрямована не на характеристику самої ознаки (у тому числі процесуальної), а на повторну, відображену (віддзеркалену) характеристику граматичних властивостей і предметної семантики відповідного іменника. Наприк­лад, словоформи мн. типу металеві, виступають вказують не на мно­жинність ознак, а на множинність предметів, що є носіями відповід­ної ознаки. Якраз тому спрямованість на субстантив, що позначає но­сія ознаки, і вибір форм роду і числа шляхом граматичного уподібнен­ня цьому слову або відбиття його предметної семантики є для прик­метників і особових дієслів граматичною необхідністю. При цьому в різних синтаксичних стосунках використання прикметника ця кате­горіальна необхідність реалізується завжди однаково, пор. атрибутив­не, предикативне вживання та різні випадки напівпредикативного використання прикметників: Допомагав старший брат/Брат уже

 

122


Морфологія


дорослий/Вже дорослим брат згадував одну страшну картину, що не давала йому спокою/Уже дорослим брат вступив до Інституту/До­помагали дорослі діти/Діти уже дорослі/Уже дорослими вони пода­лися на незаймані землі.

Отже, характер уподібнення в роді і числі завжди однаковий. Там, де таке уподібнення має місце, воно завжди однобічне, це спостері­гається на всіх рівнях синтаксичних зв’язків у структурі речення та словосполучення незалежно від рангу членів речення, що репрезенту­ють такі зв’язки.

Інший характер має зв’язок підмета з предикативним прикметни­ком на рівні відмінкових форм, який можна кваліфікувати як віднос­ний паралелізм відмінків (Будинок світлий). Тут спостерігається своє­рідна взаємозалежність, один з аспектів координації, що ускладнює просте уподібнення присудка до підмета в роді і числі. Вживання будь- якого субстантивного відмінка, на відміну від форм роду і числа, зав­жди є синтаксично зумовленим — визначається його синтаксичною позицією у реченні, характером зв’язку з іншими словами, у першу чергу з дієсловом-предикатом.

У випадках типу Кімната простора; Учитель — сільський; День ранній; Ніч темна використання наз. в. субстантива зумовлене і пе­редбачене всією будовою речення, його структурною схемою і, зокрема, тим, що означуваному прикметнику відведена в цій схемі речення роль присудка. Отже, вживання наз. в. іменника в межах його сполучення з прикметником своєрідно залежить від предикативної позиції прик­метника, що вимагає від субстантивного слова наз. в. [Скоблйкова 1990, с. 61-70]. Водночас сам прикметник набуває наз. в. в силу безпо­середнього зв’язку з іменником, що зумовлює обов’язкове узгодження. У випадках опосередкованого подвійного зв’язку узгодження у відмінку стає необов’язковим (у роді і числі воно зберігається), пор.: Батько повернувся додому схвильований/схвильованим; Ніч була тепла/теп­лою; Ранок наступив світлий/світлим та ін.

загрузка...

Семантико-синтаксичні функції співведнесені із сигніфікатом син­таксичної семантики, і тому для визначення статусу відмінка надзви­чайно важливим є встановлення приналежності відмінкової форми до центру /периферії у смисловій структурі речення. Актант, виражений номінативом і репрезентуючий лівобічну валентність, є центром, і всі смисли, які так чи інакше становлять план змісту речення, певним чином групуються навколо номінатива і співвідносяться з предика­тивним зв’язком речення. У цьому полягає ядерна із сигніфікативної точки зору роль підмета у реченні і його головного виразника — но­мінатива. Будь-який інший відмінок, навіть входячи в активні пре­дикативні, напівпредикативні стосунки, що доповнюють предикатив­ний центр, є периферійним у сигніфікативному плані щодо структур- но-смислового ядра речення (пор. традиційне розмежування головних і другорядних членів речення). Сигніфікативно сильні позиції (форми) індукують сигніфікативний центр речення, детермінуючи статус інших форм і визначаючи їх ієрархії: Хлопець читає -> книгу; Робітник

 

РОЗДІЛ II. Ієрархія іменних категорій

 

123

 

обточує -* деталь —>різцем —» на верстаті. Зміщення сигніфікатив- ного центру семантичної структури з одного денотативного компонен­та на інший зумовлює неоднакову мовну інтерпретацію того самого денотативного змісту. Це здійснюється за допомогою відмінкових форм, у результаті чого вони вступають у різноманітні типи реляцій: Уро­жай пшеничних культур збирається комбайном ~» Збирання урожаю пшеничних культур комбайном.

МК числа і роду іменників є активно валентними (синтагматично зумовлюючими), оскільки визначають форми числа і роду залежних елементів, відмінок являє собою активно-пасивно валентну (синтаг­матично зумовлюючу і синтагматично зумовлену) категорію. Визнача­ючи відмінкові форми атрибутивних елементів, відмінок у своєму ос­новному вияві зумовлюється ГЗ валентності дієслова, і його форманти виступають показниками останніх. Відмінним є аналітизм МФ роду, числа і відмінка. Для МК роду найпоширенішим засобом вираження ГЗ поза межами основного слова є його відображення формантами роду атрибутивних елементів, інколи лексемами-маркерами. МКчисла імен­ників при розчепленні омонімічних форм на синтаксичному рівні вклю­чає в діапазон своїх засобів вираження аналітичні морфеми типу один, два, три та форми числа особових дієслів, поширюючи аглютина­тивність граматичного ладу.

Аналітизм відмінкових форм характеризується охопленням синтак­сичних аналітичних морфем, кожна з яких усе більше закріплюється за окремим відмінком, спеціалізуючись на вираженні одного значення (пор. місц. в. має закритий список аналітичних морфем). Різниця між МКІ роду, числа і відмінка міститься: 1) у їх формальній репрезен­тації; 2) функціональній спрямованості; 3) участі в реалізації преди­кативних відношень і синтаксичних зв’язків; 4) еигніфікативній/де- нотативній спрямованості; 5) співвідношенні з комунікативними кате­горіями (рід і число — комунікативно орієнтовані, відмінок — преди- кативно-референтно інформативний); 6) репрезентації взаємодії мовних ярусів. Категорія роду здійснює зв’язок між лексичним і граматич­ним рівнями мови, що найпослідовніше виражено серед іменників — назв осіб.

Участь ГЗ роду в організації контексту опосередкована дейктични- ми компонентами — виразниками роду. Конструктивна функція МФ числа належить до вторинних, виступаючи засобом синтаксичних зв’язків у реченні. Водночас функції числа співвідносяться з дерива­ційною площиною, лексикалізуючи значення окремих форм множи­ни. Якраз тут спостерігається перетин функціональних потенціалів МК числа і МК роду іменників.

Категорія відмінка найбільшою мірою репрезентує взаємодію мор­фологічного і синтаксичного ярусів мовної системи, відбиваючи семан- тико-синтаксичний рівень структурації речення. Постійна мотиво- ваність МФ відмінка іменника протиставляє їх формам числа як пере­важно мотивованим і формам роду як таким, що є переважно мотиво­ваними лише в одній площині — серед іменників — назв осіб.

семантико-синтаксичні відношення і синтаксичні зв’язки словоформ відповідно до потреб комунікативного плану висловлення. Смислоорга- нізуюча функція ГЗ передбачає зв’язок і взаємодію типів часткових функцій: змістової, яка доповнює НЗ слова, і формальної, що виявляє характер і спрямування зв’язків і граматичних залежностей у реченні. Мовна особливість ГЗ виявляється у тому, що вони пов’язані з відобра­женням фактів об’єктивної дійсності не прямо і безпосередньо (пор. ЛЗ), а умовно й опосередковано предметно-логічним значенням слова. Вони спрямовані на позначення дійсних відношень, але водночас підля­гають внутрішнім законам і механізмам мовної системи. Отже, якщо перед нами ГК (зі всіма характерними для неї ознаками в плані змісту і плані вираження), то провідними, визначальними в цій єдності двох планів виступають категоріальні змістові ознаки, які знаходяться в основі певної категорії. Нарешті саме в реалізації цих ознак полягає призначення ГК, а опора на певну формальну структуру — необхідний для цього засіб.

Категоріальні значення ГФ, реалізуючись у мовленні, тією чи іншою мірою обростають вторинними, некатегоріальними елементами, внас­лідок функціонування в контексті також ЛЗ певної форми: у процесі функціонування форм «чистої» категоріальності вже немає, перед нами сплав категоріальних і некатегоріальних елементів у певних семан­тичних контекстах (комплексах). Під категоріальними значеннями ма­ються на увазі значення членів МК (наприклад, значення чоловічого, жіночого і середнього роду, однини і множини та ін.), тобто значення тих рядів МФ, на протиставленні яких ґрунтується МК.

Для правильного визначення будь-якої МК необхідне чітке розме­жування категоріального і некатегоріального. Перше знаходиться в основі категоріальних форм (грамем) — членів МК. Елементи певного класу форм, наприклад форми родового, знахідного відмінка чолові­чого роду, об’єднуються на ґрунті спільності визначення категоріаль­ної ознаки (тут — ознаки чоловічого роду), різні (але однорідні) класи форм протистоять один одному на базі опозиції категоріальних ознак. Весь парадигматичний ряд іменника ліс об’єднаний значенням чоло­вічого роду, яке протиставлене іншим грамемам у структурі МК роду.

Необхідно відзначити ще одну особливість у функціональній спря­мованості категоріальних значень. Наприклад, форма жіночого роду може виражати пасивність, особливо в поетичному контексті, форма знахідного відмінка в українській мові, крім категоріального значен­ня прямого об’єкта, в суворо обмежувальних умовах, які залежать від ЛЗ (валентності) дієслова та іменника, може виражати комплекс об­ставинних значень, пор.: «береза ніжно протягує віти до дуба», «прой­ти кілометр», «прожити цілий місяць» та ін. Але названі ознаки не обов’язкові, не характеризуються інваріантністю та системністю, вони належать до некатегоріальних значень.

Чіткої межі між категоріальними і некатегоріальними значеннями немає. Особливо це помітно у взаємодії форми та контексту як «реа- лізатора» певного значення в процесі функціонування ГФ. Категорі-

 

Розділ III. Функціонально-семантчні особливості.


129


альне значення, яке належить до мовної системи, не можна ізолювати від процесу функціонування мови, воно спирається на цей процес, заклю- чаючи в собі те постійне, стійке, що селекціонується в безлічі актів функ­ціонування і складає системну мовну організацію нових і нових мовлен­нєвих вживань. Але з процесу функціонування форми у взаємодії з інши­ми мовними елементами до категоріального змісту форми включається лише те, що істотне для ГК. Значення, зумовлені контекстом, ситуацією, а в окремих випадках і лексичною функцією відповідної словоформи, вважаються «частковими значеннями» МФ, наприклад: Тишкевич зда­вався для Єрємії старою випещеною бабою-зітхальницею, що сидить на м’якеньких подушках, нічого не робить, тільки зітхає та охає, та бідкається, а часом чогось ще й сльози ллє, без жодної причини (Нечуй- Левицький, 1965,4, с. 364); Років було йому десь із вісімнадцать, навряд чи набагато більше, але на вигляд — ну чисто тобі дівчина — гарнень­кий, довговіїй, повногубий, та ще й будови тендітної (Літературна Украї­на. — 1985. — 18 квітня). МФ жіночого роду в цих контекстах характе­ризують осіб чоловічої статі, виступаючи, таким чином, якісно-оцінни- ми формами, але це значення для них є нерегулярним, несистемним, тобто некатегоріальним. Категоріальним елементом цих значень, яке при­таманне самій МФ, є значення жіночого роду.

Не можна стверджувати, що часткові значення не визначаються системою МФ, але вони не зовсім незалежні від неї: система форм, зокрема категоріальне значення певної форми, створює передумови для такої диференціації семантичних варіантів, яка відповідає категорі­альному значенню форми, її місцю в системі (в інших форм виявля­ються інші семантичні варіанти). Для значення чоловічого роду при­таманний узагальнюючий характер, з одного боку, він закладений у самій МФ, з другого боку, названий зміст не завжди реалізований, виявляючи постійно залежність від контексту, ситуації, ЛЗ іменни­ка, пор.: Телеграму було вручено контролеру одного з великих підприємств України Наталці Мельничук (Літературна Україна. — 1985. — 12 грудня); «Яка прекрасна країна!» — скрикнула Сахно … почуваючи, як загоряється її душа землероба і агронома (Смолич, 1971, с. 192); …правління артілі одноголосно вирішило присвоїти Марії Євстахіївні Гніздовській звання Почесної колгоспниці (Хлібороб Ук­раїни. — 1968. — № 3. — С. 23); Марія Федорівна Скрипник — відома діячка українського прогресивного руху в Канаді, письмениця, перекла­дачка — відзначає нині «кругленьку» дату в своєму житті (Літера­турна Україна. — 1985. — 12 грудня). Такого типу відмінності важ­ливі для граматики, тому що вони відображають диференціацію стійких типів функціонування форми, набуття нею стійких вторин­них функцій, як це трапилось у МФ чоловічого роду, і являють собою таку варіативність стійких категоріальних семантичних ознак, яка не може бути байдужою для змістової характеристики категорії, зок­рема граматичного роду. Але парадигматичної (а для роду міжпара- дигматичної) граматичної категоріальності в розглянутих конструкці­ях немає. Тут спостерігається категоріальність інша — притаманна


3 ‘Теоретична граматика»

 

130


Морфологія


типам функціонування МФ, певною мірою залежних від ЛЗ іменника, стійким типам контексту. Проте цю категоріальність контексту як явище особливого порядку ні в якому разі не можна ототожнювати з категоріальністю в плані системної граматичної парадигматики.

Якщо взяти певне часткове значення МК як ціле, то «міра грама­тичної категоріальності» залежить від ступеня контекстуальної і лек­сичної зумовленості. Найбільш істотну роль категоріальні елементи мають при реалізації головного значення, яке найменшою мірою зале­жить від контексту і ЛЗ слова (пор., наприклад, значення чоловічого роду: Дізнавшись через Ференца, що руський шукає пилки або сокири, угорці не на жарт переполошилися… З голосним плачем кинулися в материнські пелени змарнілі, перелякані діти. Вони не мали сумніву, що вусач із зіркою на лобі зараз почне отут пиляти їх пилкою або рубати сокирою (Гончар, 1977, с. 306) і Дослідник, певна річ, не може не враховувати момент іманентного в розвитку літератури, ті но­ваторські тенденції, які не відразу усвідомлюються й сприймаються не тільки широким читачем, але нерідко і в самому літературному середовищі, якраз цю проблему І. С. Володиковська вирішує творчо і перспективно (Літературна Україна. — 1985. — 26 грудня).

Слід чітко відрізняти категоріальні значення від часткових катего­ріальних значень, перші утворюють ядро граматичної семантики. Це ядро оточене периферійною сферою некатегоріальних значень, сферою лексики на службі граматики, додатковими «невласними» функціями ГК. При визначенні ГК, її суті завжди треба орієнтуватись на те, що лексичні засоби не можуть визначатись центрально значущими для обов’язкової категоріальності, вони виступають додатковими, супро­відними елементами реалізації ГЗ.

Визначення двосторонньої природи ГК служить ґрунтом для окре- мішнього аналізу структури плану і структури змісту [Бондарко 1976, с. 33]. Наприклад, серед ЛГР іменників із значенням статі функція МК роду іменників семантично значуща, план вираження реалізує біо­логічну ознаку статі, виступаючи, таким чином, екстралінгвістично мотивованим. Динаміка зв’язку простежується при різнобічному аналізі іменників із граматичною омонімією роду, пор.: сирота, нехлюя, відча­яка і т. д., де від формальної і семантичної мотивованості жіночого роду простежується перехід до потенційної можливості позначати осіб чоловічої і жіночої статі.

Значення форми визначається її функцією. Функції змінюються за­лежно від рівня мови. Так, словоформа хата на рівні слова (як мор­фологічна одиниця) має значення жіночого роду, однини, називного чи іншого відмінка. На рівні словосполучення окрема форма може бути стрижневим словом, якому уподібнюються у формах роду, числа і відмінка залежні слова (батькова хата, зелений ліс), або вона керує залежними словами (хата для дочки). У реченні словоформа хата може виступати у ролі підмета, іменної частини складеного присудка.

МФ неоднозначні у своїх функціях. Словоформам притаманний син­кретизм, тобто збіг форм, яким властиве різне категоріальне значен-

 

Р оз діл III. Функціонально-семантичні особливості.

 

131

 

ня. Це явище, звичайно, називають граматичною омонімією. Так, сло­воформи море, знання, плем’я, курча, ведмежа, гадюченя, вороненятко можуть бути формою називного і знахідного відмінків і виражати суб’єктні та об’єктні відношення.

Процес взаємодії і взаємообумовленості морфологічних і синтаксич­них категорій не можна ні гіперболізувати, ні забувати про нього. МК, як уже зазначалося, це такі, яким притаманні морфологічні засо­би вираження. Незначна кількість словоформ, формальний показник яких у межах окремої категорії омонімічний, не нівелює цей закон: названі словоформи для окремої категорії виступають периферійними і такими, що не визначають сутності її. Синтаксичні засоби служать полем розчеплення омонімічних форм, які репрезентують відповідні МЗ, пор.: великий роботяга і велика роботяга. Усе це ще раз підтвер­джує необхідність комплексного вивчення ГК.


.

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.