Було навіть зроблено спробу поєднати психологічні риси, наявні в родовій диференціації іменників, з окремими стадіями розвитку су­спільства: форма суспільства включала певний тип розрізнення за цінністю (матріархат — граматичні форми жіночого роду, патріар­хат — чоловічого і т. д.) (концепція М. Я. Марра).

Якщо вважати вихідними моментами утворення ГК роду пряме й безпосереднє відображення біологічної статі референтів, то необхідно зазначити, що при такому погляді на генезис граматичного роду мож­на виділити три напрями вирішення цієї проблеми: 1) стимулом ви­никнення граматичного роду є безпосереднє відображення статевих відмінностей і їх перенесення на весь реальний світ; 2) домінуючим фактором генезису граматичного роду виступає диференціація найме­нувань предметів за цінністю (важливістю); 3) утворення іменників різних граматичних родів пов’язане з відповідним етапом розвитку людського суспільства.

У зв’язку з аналізованим ще раз постає питання про сутність ГЗ, яке в своїй основі містить проблему взаємодії логічних і ГК, визначен­ня форм їх зв’язку і ролі логічних моментів у розвитку і становленні норм функціонування ГК. З одного боку, ГЗ начебто прямо співвідне­сені з лексичним фактором, пор.: чоловік — жінка, зять — невістка, лікар — лікарка, а з другого боку, у ГЗ відсутня предметна співвідне­сеність. У потенціальній основі зіставлення граматичних і логічних категорій, наприклад стану, способу, числа, особи та ін., неможливо відкрити будь-які ознаки предметної співвіднесеності. Такий ґрунт можуть утворювати тільки логічні поняття і відношення. Щоправда, в окремих випадках, як уже зазначалося, все ж таки можна виявити деякі ознаки предметної співвіднесеності, як, наприклад, у вживанні граматичного роду за «значенням» (так званим значенням), тобто з орієнтацією на біологічну стать, але ці часткові випадки перекрива­ються загальним категоріальним поняттям роду.

Граматичний рід не є прямим і безпосереднім відображенням біоло­гічної статі і не міг він виникнути тоді, коли людина з примітивним мисленням перенесла речі у свій вжиток. Якщо б це було так, «тоді б людина використала скрізь, де вони (відмінності. — А. 3.) найбільш прийнятні: в іменах людей, тварин» [Вги^Лтапп 1904, 8. 285]. Покли- каючись на зазначене положення К. Бругмана, І. Фодор пише: «Теорія природного роду продовжує здійснювати вплив, і навіть ті, хто хо­че відмовитись, відірватись від неї, не можуть цього зробити» [Гойог 1959/1, с. 6].

Теорія відображення природного роду, а разом з нею і диференціа­ція за цінністю (соціально-економічне обґрунтування) у родовій дифе­ренціації іменників, без сумніву, важливі, але вони не можуть відпо­вісти: яка необхідність змусила первісну людину надавати словам пев­ної ГФ, чому це набуває форми розподілу народи. Навіть якщо віднайти ядро адекватності ГЗ роду іменників номінативному значенню статі (тотожності ГЗ логічному) — неясним буде мотив існування загально- мовної категорії роду.

Останнім часом усе більшої популярності в лінгвістиці набуває по­гляд, згідно з яким граматичний рід іменників позбавлений будь-яко- го екстралінгвістичного змісту. Прибічники цієї теорії [Блумфилд 1957, с. 202; Зализняк 1967, с. 25-40; Иоффе 1973, с. 13-18; Мейе 1951, с. 199- 229; Вгщттапп 1904; Гоаог 1959/2, р. 195; Сгітт 1837, 8. 6; Кіетеп- зіетоісг 1957а, з. 104-109] намагаються відшукати пояснення щодо роз­криття генезису граматичного роду іменників у внутрішніх законах функціонування мовної системи.

Не варто отожнювати категорію граматичного роду і НК статі: цій теорії суперечить багато фактів мови. По-перше, назви неістот не мо­жуть бути семантично пов’язані зі статтю, і тому не можна пояснити, чому іменник клен — ч. р., береза — ж. р., а дерево — с. р, океан — Ч. р.,ріка — ж. р., озеро — с. р.

По-друге_г, багато іменників — назв істот не мають вказівки на ста­теві відмінності: вони позначають чоловічу і жіночу стать тварин, риб, птахів: носоріг, верблюд, слон, окунь, короп, лин, соловейко, одуд — ч. р., пантера, антилопа, щука, акула, ластівка, сорока — ж. р., вовченя, козеня, ластівченя, гайвороненя — с. р. По-третє, іменники чоловічого роду із значенням професії можуть однаковою мірою позна­чати як осіб чоловічої, так і осіб жіночої статі, пор.: лікар, геолог, офтальмолог, математик, інженер та ін.

Категорія роду не пов’язана з реальним значенням, її розвиток, ди­наміка підлягають перш за все загальним законам розвитку мови, але заперечувати її ГЗ в іменників було б неправильно. Рід іменників — це один з морфологічних засобів вираження предметності: будь-яке слово, яке позначає ознаку, дію, число, належить до іменника, якщо воно має категорію роду як постійну ознаку (наше «завтра», голосне «ура», набридливе «кра», приїхав командуючий, вчорашній черговий). Рід — це класифікаційна категорія, пов’язана з будовою і зміною імен­ників. Цю функцію граматичного роду відзначив А. Мейє: «Слов’янські мови прагнуть до стану, який характеризується трьома відмінами — чоловічою, жіночою і середньою. Але ця тенденція не досягла повного завершення» [Мейе 1951, с. 151].

В іменників споконвічно виражені дві функції ГК роду — реально- значуща, пов’язана з вираженням родових (статевих) відмінностей, і формально-граматична, яка оформляє синтаксичні відношення слова в реченні. Оскільки первинною функцією флексії є формально-грама- тична, тобто оформлення слова в складі мови, створюється враження, ніби суть ГК роду зводиться тільки до узгодження словоформ у складі словосполучення чи речення загалом. Це уявлення ґрунтується на змішу­ванні функції флексії і вираженні ГЗ. Узгоджувальна функція на син­хронному зрізі мовної системи виступає домінуючою, але в ЛГР імен­ників — назв істот граматичний рід є семантично мотивованим і це врешті-решт і дає змогу говорити про екстралінгвістичну маркованість формального показника роду і про перенесення названої мотивованості на весь клас іменників.

Очевидно, останнє не є переконливим тому, що велика кількість мовних фактів свідчить про динаміку ГЗ роду в іменників — назв неістот, пор.: Темно бо бЬвь 3 день: два солнца помЬркоста, оба багря­ная стлгпа погасоста, і в морЬ погрузиста, и с нима молодая мЬсяца

Певною мірою підтвердженням сказаного виступає: 1) зникнення середнього роду в деяких мовах, наприклад у романських, кельтській, литовській; 2) нерозрізнення граматичного роду в англійській, ново- персидській; 3) посилення «пустоти» ГФ роду, наприклад с. р. нім. йаз У/еіЬ (жінка), йаз Майспеп (дівчина), ч. р. словінського йекііс (дівчи­на); 4) нівелювання родової корелятивності між словами, які раніше виражали співвдносні смислові відтінки: дух — душа, лат. апітиз — anima, це раритетні форми парних утворень лат. {Ііпз і [На, e<3hr> і еапа, санскр. асоа-1 (кінь) і асоа (кобила), оіеоа-і (бог) і йеоі (богиня), (болг. кур і кура. — А. 3.). Ці пари, як і їх залишки, очевидно, виник­ли в ту епоху, коли багато іменників мали атрибутний характер і могли змінюватись за родами» [Овсянико-Куликовский 1912, с. 14]. Погляд вченого де в чому переконливий, але процес узгодження за семантикою набагато складніший, адже граматичний рід іменника часто є превалюючим.

Для ГК роду іменників, якщо її порівняти з аналогічною катего­рією у прикметників, характерна класифікуюча ознака, тобто харак­терним є її зв’язок з лексемою, а не з окремою слоформою. Категорія роду займає серед інших категорій особливе місце, оскільки вона ха­рактеризується як «суперкатегорія», побудована за принципом інтер- депенденції, тобто категорія роду іменників і рід прикметників пов’я­зані: рід прикметників припускає існування роду іменника, а рід імен­ника, у свою чергу, передбачає наявність роду у прикметників (або іншого класу слів, у якому категорія роду має ту саму будову, що й у прикметників).

Класифікуючий характер категорії роду іменників передбачає при відсутності формальних виділяючих показників роду в іменнику мож­ливість в окремих випадках визначати рід іменника тільки за узго­дженням із частинами мови, які входять у клас узгоджуваних. Усі розроблені в останні роки формальні процедури виділення роду базу­ються на цій особливості «суперкатегорії» роду [Мейе 1951, с. 122-145]. Очевидно, саме тут слід зауважити, що між атрибутивним елементом і узгоджуваним у широкому розумінні останнього міститься глибока відмінність, яка знаходить собі пояснення у включенні в узгоджувані