СТИСЛИЙ ПЕРЕКАЗ: Мегадайджест: Російська та зарубіжна література. 10—11 (12) класи (Стислі перекази)

АНТОН ПАВЛОВИЧ ЧЕХОВ — ЧАЙКА

Комедія у чотирьох діях

Дійові особи

Ірина Миколаївна Аркадіна, за чоловіком Треплє- ва,акторка

Костянтин Гаврилович Треплєв, її син, молодий чоловік

Петро Миколайович Сорін, її брат Ніна Михайлівна Зарєчна, молода дівчина, дочка багатого поміщика Ілля Опанасович Шамраєв, поручик у відставці, управляючий у Соріна Поліна Андріївна, його дружина Маша, його дочка

Борис Олексійович Тригорін, белетрист

Євген Сергійович Дорн, лікар

Семен Семенович Медведенко, учитель

Яків, робітник

Кухар

Покоївка

Дія відбувається у маєтку Соріна.

Між третьою і четвертою діями минає два роки.

ДІЯ ПЕРША

У парку маєтку Соріна, широка алея веде до озера, вона перегоро­джена естрадою, так-сяк збитою для домашнього спектаклю.

Маша у чорному одязі разом з Медведенком повертаються з про­гулянки. Вона говорить, що носить жалобу за своїм життям, отож і ходить у чорному. Її співрозмовник щиро не розуміє: «Чому? (у роз­думі) Не розумію… Ви здорові, батько у вас хоч і небагатий, але з до­статком. Мені живеться набагато важче, ніж вам. Я отримую усьо­го двадцять три карбованці на місяць, та ще відраховують з мене… а все ж я не ношу жалобу». Маша говорить, що й бідний може бути щасливий, але Медведенко розуміє, що то теорія, а на практиці він на ті двадцять три карбованці має годувати не тільки себе, а ще й ма­тір, двох сестер і брата. Вони розмовляють про майбутній спектакль за п’єсою Треплєва, про те, що гратиме у ньому Ніна Зарєчна і що ці молоді люди закохані одне в одного. Скориставшись нагодою, Медве-

803

 

АНТОН ЧЕХОВ. Чайка


денко говорить про своє кохання до Маші, але даремно, вона не від­повідає на його почуття.

Приходять Треплєв і Сорін. Костянтин Гаврилович помітно нерву- ється, побоюючись, що Ніна спізниться, адже батько та мачуха стере­жуть її, не дають нікуди ходити, аби вона не знайшла бува собі чоло- 5 віка, який вимагатиме за нею частину майна у віно. Сорін з небожем розмовляють про Аркадіну, і Костянтин Треплєв пояснює, чому мати не в доброму гуморі: їй прикро, що на цій сцені буде не вона, а Ніна: «Психологічний курйоз — моя мати. Безперечно талановита, розум­на, здатна ридати над книгою, вмить видасть тобі всього Некрасова на-1 пам ять, хворих доглядає, як ангел; але спробуй при ній похвалити Дузе. Ого-го! Слід хвалити тільки її саму, слід писати про неї, кричати захоплюватися її надзвичайною грою в «Дамі з камеліями» і т. д. Тут у селі їй бракує цього дурману, от вона й нудьгує. Та й скупа, має гроші, в банку — не менш як сімдесят тисяч, але у борг не допросишся». На зауваження про те, що мати його все ж таки любить, Треплєв з гірко­тою зазначає: «Бачиш, моя мати мене не любить. Ще б пак! їй хочеться жити, кохати, носити світлі кохтинки, а мені вже двадцять п’ять ро­ків, і я постійно нагадую їй, що вона вже не молода. Коли мене немає, ї тільки тридцять два роки, а при мені ж сорок три, а за це вона мене ненавидить… Вона знає також, що я не визнаю театру. Вона любить театр, їй здається, що вона служить людству, служить святому мисте­цтву, а по-моєму, сучасний театр — це рутина, забобони». Його дратує, коли «з вульгарних картин і фраз намагаються витягти мораль — мо­раль маленьку, дрібну, зручну й зрозумілу, корисну для домашнього вжитку». Він вважає, що потрібні нові форми. Згадуючи про дитин­ство, сповнене принижень через те, що навколо матері увесь час зна­ходяться генії, таланти, а він лише її син, він жалкує, що вона не зви­чайна жінка. Може б, тоді вони порозумілися, адже він її так любить На запитання Соріна про Тригоріна Треплєв відповідає, що той люди на розумна, проста, трохи меланхолійна й порядна. Він значно молод­ший за матір. Кажуть, що талановитий, але «після Толстого та Золя не схочеш читати Тригоріна». Коли з’являється Ніна, Треплєв забу­ває про все, бо кохає її до нестями. Вона ж, як завжди, боїться батька й поспішає: «Батько і його дружина не пускають мене сюди. Кажуть, що тут богема… бояться, щоб я не подалася в акторки… А мене тягне сюди до озера, ніби чайку… Моє серце сповнене вами».

Усі зібралися для перегляду спектаклю, поставленого Костянти­ном Треплєвим. Коли розпочинається спектакль, Треплєв говорить, що має намір представити майбутнє через двісті тисяч років. Підні­маються саморобні лаштунки, і на сцені в білому всі бачать саму й

804

 

АНТОН ЧЕХОВ. Чайка


самотню на тлі озера Ніну, яка промовляє: «Люди, леви, орли й ку­ріпки, рогаті олені, гуси, павуки, мовчазні риби, що жили колись у воді, морські зірки й ті, яких не побачиш оком, — словом усі життя, всі життя, всі життя, завершивши печальне коло, згасли…» Вона пе­редає холод і страх самотності землі, позбавленої життя, і свій на­мір боротися з дияволом. Коли показуються дві червоні цятки, пахне сіркою. Так задумав Треплєв для посилення емоційного впливу дії. Але Аркадіна усе псує, починаючи відпускати коментарі й сміятися. Треплєв перериває спектакль і у розпачі й образі йде геть. Аркадіна робить вигляд, що вона тут ні до чого. І тут-таки обурюється, що цей «самолюбивий хлопчисько…» «хоче повчати нас», тут «претензії на нові форми, на нову добу в мистецтві». Однак через деякий час вона починає відчувати докори сумління і гукає його. Маша йде шукати Треплєва, а тим часом Аркадіна представляє Ніну Тригоріну і зверх­ньо-поблажливо хвалить її, пророкуючи кар’єру акторки. Тригорін говорить, що нічого не зрозумів у п’єсі та й Ніна називає її дивною. Невдовзі вона йде, і всі також розходяться.

Залишається тільки лікар Дорн, який міркує вголос про те, що п’єса його схвилювала, що вона таки цікава, отож треба побільше до­брого сказати про неї автору. Він так і чинить, коли той з’являється. Дорн називає його талановитим: «Ви взяли сюжет з області абстра­гованих ідей. Так і слід було, тому що художній твітз обов’язково має виражати якусь велику думку. Тільки те є прекрасним, що серйоз­не…» Треплєв дякує Дорну на добрім слові, але тепер його цікавить лише Ніна. Дізнавшись, що її тут немає, він швидко йде.

Маша зізнається Дорну, що кохає Костянтина. І Дорн вигукує: «Які всі знервовані! Які всі знервовані! І стільки любові… О, чарівне озеро! Ну що ж я можу зробити, дитя моє? Що? Що? »

ДІЯ ДРУГА

Дія відбувається опівдні поблизу будинку Соріна. Видно озеро, у якому віддзеркалюється сонце. Спека. Під липою у тіні Аркадіна, Дорн і Маша. Аркадіна вихваляється своєю поставою, гордовито похо­джаючи повз майданчик для крикету. Вона говорить Маші, що ніколи не дозволяє собі розпускатися: завжди зачісана до лиця, підтягнута, коректна, струнка, навіть у селі, навіть коли виходить до парку, а ще й працює. Це все дозволяє їй почуватися молодою. Маша ж говорить, що у свої двадцять два роки ледве «волочить своє життя, як безкінеч­ний шлейф», і часто в неї не буває бажання жити. Вона, щоправда, го­ворить, що треба струснути це з себе і якось зібратися. На цих розмо­вах їх застають Сорін, Ніна й Медведенко. У Ніни радість: її батьки

805

 

АНТОН ЧЕХОВ, Чайка


поїх ш до Твері, і вона на три дні цілком вільна. Аркадіна хвалить її зовнішній вигляд, але вона занепокоєна суворістю сина й питає Ніну, чому він цілими днями на озері. Маша говорить, що в нього неспокій­но на душі і просить Ніну прочитати щось з його п’єси, але та відка­зує, що це нецікаво. Маша заперечує і говорить, що коли він сам читає щось, очі в нього горять, а обличчя стає блідим. «У нього прекрасний печальний голос; а манери, як у поета». Сорін тим часом засинає й хро­пе. Його з жартами будять і повчають, як берегти здоров’я, а він від­повідає: «Я прослужив у судовому відомстві двадцять вісім років, але ще не жив, нічого не зазнав врешті-решт, і, ясна річ, жити мені дуже хочеться. Ви ситі й байдужі, і тому маєте схильність до філософії, я ж хочу жити і тому п’ю за обідом херес і курю сигари і все».

Тим часом приходить Шамраєв з Поліною Андріївною, і Аркадіна просить у нього коней для виїзду до міста. Той відмовляє, бо всі коні в полі, вивозять жито. Аркадіна ображається і погрожує одразу ж по­їхати зовсім або піти пішки. Шамраєв, у свою чергу, погрожує Сорі- ну, що він піде з посади управляючого. Ніна дивується, що відома ар­тистка плаче через дрібницю, а Тригорін, такий знаменитий, просто сидить з вудкою й радіє двом упійманим рибкам. Тим часом Поліна Андріївна, залишившись наодинці з Дорном, ревниво докоряє йому за спілкування з іншими жінками і потихеньку викидає букет квітів, подарований йому Ніною. Треплєв, побачивши Ніну саму, кидає до її ніг убиту чайку, яку він щойно вполював на озері, і докоряє їй за те, що вона стала з ним холодною й чужою: «Це розпочалося з того вечо­ра, коли так безглуздо провалилася моя п’єса. Жінки не прощають неуспіху…» Він ревниво спостерігає її захоплення, коли до них на­ближається Тригорін. Той здатний усе життя перетворити на сюжет і записує у книжці характеристику особи, у якій впізнаємо Машу. Ніна й Тригорін розмовляють про те, що кожен з них хотів би на дея­кий час опинитися на місці іншого, аби його зрозуміти. Тригорін дов­го й докладно розповідає, як він пише і яке в нього нелегке життя, і все задля того, «щоб сказали лише, що він пише мило, талановито… але далеко до Толстого». Він говорить, що не любить себе як пись­менника, бо нічого не встигає: «я відчуваю, що якщо я письменник, то я зобов язаний писати про народ, про його страждання, про його майбутнє, говорити про науку, про права людини і таке інше… але врешті-решт я почуваю, що вмію писати лише пейзаж, а в усьому ін­шому я фальшивий, і фальшивий до кісток». Його кличуть, і він ви­словлює жаль, що вони більше не побачаться, а йому так не хочеться їхати. Побачивши долі чайку, спитав, що це. Ніна сказала. І він од­разу записує у книжечку: «Сюжет для невеликого оповідання: на бе-

806

 

АНТОН ЧЕХОВ. Чайка


резі озера з дитинства живе молода дівчина, така, як ви; любить озе­ро, як чайка, і щаслива й вільна, як чайка. Але випадково прийшов чоловік, побачив і знічев’я згубив її, як оцю чайку». Аж тут з вікна виглянула Аркадіна й сповістила, що вони залишаються тут.

ДІЯ ТРЕТЯ

Дія у їдальні. Помітні приготування до від’їзду. Тригорін снідає. Маша говорить з ним, стоячи біля столу, про своє безнадійне кохан­ня до Треплєва й обіцяє вирвати це почуття з серця, вийшовши заміж за Медведенка. Тригорін скаржиться Маші, що вони змушені їхати: «Син її поводиться вкрай нетактовно. То стрілявся, а тепер, кажуть, збирається мене на дуель викликати. А чого б це? Дується, пирхає, проповідує нові форми… Але ж усім вистачить місця, і новим, і ста­рим, — навіщо ж штовхатися?» Маша говорить, що то з ревнощів, адже їй це знайоме, і попрощавшись, іде. Заходить Ніна, що в руці тримає горошину, намагаючись нескладним ворожінням вирішити, чи йти їй в актриси. Потім вона дарує Тригоріну медальйон, на яко­му вона наказала вирізьбити з одного боку його ініціали, а з друго­го — назву його книги «Дні і ночі». Тригорін цілує подарунок і го­ворить, що завжди згадуватиме її, особливо у світлому платті, коли біля ніг її лежала біла чайка. Ніна, зачувши голоси, похапцем зни­кає, а Тригорін читає: «сторінка 121, рядки 11 і 12». Тепер його дуже цікавить, що там у нього написано. Він іде до кабінету Соріна шукати свою книгу «Дні і ночі». Тим часом Аркадіна і Сорін розмовляють про Костянтина, її сина. Вона переймається тим, що й досі не знає, чому стрілявся син, либонь, через ревнощі? Але Сорін говорить, що були й інші причини: людина він молода, розумна, живе у глухім селі, без грошей, без певного суспільного стану, без майбутнього. Ніяких за­нять. Соромиться й боїться свого неробства. Сорін говорить, що лю­бить його сердечно, але Треплєву здається, що він тут зайвий, нахліб­ник. Аркадіна промовляє: «А чи не піти йому на службу чи що…» Сорін говорить, що хлопця б треба було трохи одягти, дати йому бо­дай трохи грошей, може б, відправити за кордон на якийсь час. Але Аркадіна, спочатку зопалу погодившись дати грошей на костюм, і цю обіцянку бере назад: адже вона актриса, і їй треба одягатися са­мій. Її брат бачить, що йому не умовити Аркадіну допомогти синові, а сам він не має грошей, бо цілком залежить від свого управляючого. Соріну стає погано, він іде, спираючись на палицю. Саме нагодився Треплєв і просить матір перев’язати йому голову, бо лікар щось за­пізнюється. Він з радістю згадує кращі часи з їхнього минулого, коли вона була така уважна, чуйна, втім, більше до чужих, незнайомих

807

 

АНТОН ЧЕХОВ. Чайкд


чи сторонніх людей. Йому так бракує її уваги й любові, розуміння. Але вона більше опікується своїм коханцем Тригоріним, через яко­го ледве не загинув ії син. Вона стверджує, що він такий шляхетний талановитий, а син, мовляв, просто заздрить йому. Треплєв намага­ється розкрити ш очі на захоплення Тригоріна Ніною, проте Аркаді- на лише дратується ще більше, вони сваряться, потім перепрошують одне в одного. Але зустрічатися з Тригоріним син Аркадіної не ба­жає і стрімко йде геть, побачивши того. Ірину Миколаївну все вла­штовує. аби тільки не було дуелі з її коханцем. А той твердить зна­йдені в книзі слова, що були на 121 сторінці його книжки: «Якщо гооі коли-небудь знадобиться моє життя, то прийди й візьми його». Охоплений пристрастю, якою війнуло від цих слів, він благає Арка- Діну відпустити його, бути йому другом, бо його так манить кохання Ніни. З гіркотою Аркадіна говорить: «Невже я така стара й потвор­на що зі мною можна, не соромлячись, говорити про інших жінок? (об> ає и цілує його) О, ти збожеволів! Мій прекрасний, дивний…

І и остання сторінка мого життя! Моя радість, моя гордість, моє бла­женство… (стає на коліна). Якщо ти покинеш мене, хоч на годину, то я не переживу, збожеволію, мій дивний, мій прекрасний, мій по­велитель…» Вона згадує й закликає усе своє мистецтво акторки, аби втримати його коло себе й добивається обіцянки залишитися з нею. Але зустрівши перед від’їздом Ніну, яка сказала, що вирішила втек­ти від батька в Москву й поступити в актриси, призначає їй там зу­стріч у готелі «Слов’янський базар».

ДІЯ ЧЕТВЕРТА

Минуло два роки. Одну з кімнат Соріна його небіж перетворив на свій кабінет. За вікнами осінній вітер хитає дерева, виє в дима­рі. Маша та її чоловік Медведенко говорять про Костянтина Треплє- ва, якого дядько увесь час кличе до себе, щоб той був на очах. Медве­денко згадує про старий театр біля озера й говорить, що треба б його зламати, бо він схожий на скелет і здається, що там хтось плаче. Він просить Машу їхати з ним додому, бо там, мабуть, уже голодна їхня дитина, але Маша сподівається на служницю і збирається залиши­тися ночувати в домі Соріна. Сам же Сорін збирається ночувати на диванчику у кімнаті з Костею. Поліна Андріївна приносить постіль і говорить до Треплєва: «Ніхто й не думав і не гадав, що з вас, Костя, вийде справжній письменник. А ось, слава Богу, і гроші стали вам надсилати з журналів. І гарний став…» Відіславши додому Машино­го чоловіка, вона просить Треплєва бути ласкавішим з її Машею. Кос­тянтин мовчки встає і йде. Маша у розмові з матір’ю обіцяє вирвати

808

 

АНТОН ЧЕХОВ. Чайка


це кохання з серця, хай тільки її чоловіка переведуть подалі від цьо­го дому. Аж тут заходить Медведенко, бо батько Маші не дав йому коней, щоб їхати. Серед загальної розмови Сорін говорить про те, що його життя — сюжет під назвою «Людина, яка хотіла». У молодості він хотів бути літератором, говорити добре, одружитися й жити у міс­ті, а натомість має залишатися самотнім у селі, не здійснивши нічо­го. Щоправда, він дослужився до чину дійсного статського радника. А Дорн зазначає, що «висловлювати невдоволення життям у шістде­сят два роки… це не великодушно». Сам він ставиться до життя і смерті дещо філософськи: «Страх смерті — тваринний страх… Треба душити його». Згадуючи про поїздку за кордон, він говорить про ці­каве відчуття, яке охопило його під час перебування у Генуї — тоді, в натовпі, що пересувався ніби живе створіння, — він відчув щось схоже на існування світової душі. Щось на кшталт тієї світової душі, яку грала у п’єсі Треплєва Ніна Зарєчна. Коли згадали про Ніну, Тре- плєв розповів, що вона втекла з дому й зійшлася з Тригоріним. У них була дитина, яка потім померла. Тригорін розлюбив її й повернувся до своїх колишніх жінок і зобов’язань, яких і не полишав, встигаю­чи і гам і тут. Щодо театру, то вона дебютувала у підмосковному дач­ному театрі, а потім поїхала до провінції. Треплєв якийсь час їздив за нею, потім вона писала до нього листи й підписувалася Чайкою. Тепер вона приїхала в місто й перебуває на заїжджому дворі. Батько й мачуха розставили скрізь сторожу, аби не пускати її й близько до дому. Треплєв, звертаючись до Дорна, зазначає, що легко бути філо­софом на папері, а в житті значно складніше.

У цей час зі станції приїхала Аркадіна разом з Тригоріним. Триго­рін, привітавшись з усіма, нерішуче підходить до Треплєва, сподіваю­чись, що той уже на нього не гнівається. Аркадіна запобіжливо гово­рить, що він привіз журнал з оповіданням Треплєва. Тригорін говорить про зростаючу популярність Треплєва, який виступає під псевдонімом і є загадковою особою для читачів, які нічого не знають про нього й ду­мають, що він уже немолодий. Сам він приїхав, за його словами, нена­довго, йому треба оглянути сад і те місце, де колись грали п’єсу, — в нього визрів новий сюжет, треба лише дещо пригадати. Нічого не змі­нилося. Як і раніше, для Тригоріна все життя — лише «сюжет для не­великого оповідання»; як і раніше, Шамраєв не дає коней, змушуючи зятя цього буремного осіннього вечора добиратися шість верст пішки до дитини, до речі, його онуки. Як і раніше, Аркадіна сідає до ломбер­ного столу до гри, а не до сина, який, оглянувши привезений Тригорі­ним журнал, зазначив: «Свою повість прочитав, а мою навіть не роз­різав». Усі грають в лото, Аркадіна тим часом за грою хвалиться, як


809

 

АНТОН ЧЕХОВ. Чайка

 

її приймали у Харкові, як голова в неї пішла обертом від овацій. Коли Дорн вирішив поділитися враженням про творчість Треплєва, зазна­чивши, що він мислить образами, що оповідання його яскраві, кольо­рові, але всі побудовані на враженнях, то з’ясувалося, що Аркадіна й досі не прочитала жодного твору свого сина. Усе їй ніколи. Шамраєв говорить, що він виконав замовлення Тригоріна — зробив опудало з чайки, колись застреленої Треплєвим. Той нічого не пам’ятає. Потім усі йдуть вечеряти, крім Треплєва, який намагається працювати, але довго мучиться над кожним словом, нехтуючи черговими стандарт­ними прийомами. У вікно хтось стукає. Виявилося, що це Ніна, якій Треплєв дуже зрадів. Ніна ж налякана, знервована, просить замкнути двері, аби ніхто не увійшов. Вона боялася, що Костянтин зненавидів її, але тепер вона насолоджується теплом і затишком його кабінету, згадує, що в неї немає такого дому — вона чайка, вільна і безпритуль­на. Ніна говорить, що сьогодні, побачивши біля озера залишки театру, уперше за два роки заплакала. Минуле уявляється їй радісним сном, коли вона раділа кожному дню, кохала Треплєва, мріяла про славу, а тепрр має їхати у вагоні третього класу до Єльця, де в неї ангаже­мент на цілу зиму. Але Треплєв усе так, як і раніше, кохає її й благає залишитися з ним, тоді не треба буде нікуди їхати поневірятися. Та Ніна невблаганна. Вона одягається, збираючись іти знову сама знову у буремну ніч. У плутаному довгому монологу про її нещасне життя, кохання, ревнощі, смерть дитини й численні невдачі на сцені рефре­ном звучать слова: «Я — чайка». На її думку, головна чеснота кожно­го з людей — уміння терпіти: «Умій нести свій хрест і віруй. Я вірую, і мені не так боляче, і коли я думаю про своє покликання, то не боюсь життя». У Треплєва такої віри немає, як він говорить Ніні. Ніна ще й досі кохає Тригоріна, незважаючи ні на що. Обнявши Костянтина на прощання, вона йде, а той мовчки рве рукописи, кидаючи їх під стіл, і говорить до себе, як би зробити, щоб мати не побачила Ніну, адже це її засмутить. Тим часом Аркадіна думає зовсім не про сина, для неї важ­ливо, щоб на столі стояло вино для Тригоріна, коли він гратиме в лото. Шамраєв знову нагадує тому про замовлене опудало чайки. У цей час чується звук пострілу. Аркадіна лякається, але швидко заспокоюєть­ся і сідає за стіл. Дорн, відкликавши Тригоріна подалі, говорить йому приглушеним голосом: «Відведіть звідси кудись подалі Ірину Микола­ївну. Справа в тому що Костянтин Гаврилович застрелився».

Завіса

Переклад П. Панча

 

Категорія: СТИСЛИЙ ПЕРЕКАЗ: Мегадайджест: Російська та зарубіжна література. 10—11 (12) класи (Стислі перекази)

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.