СТИСЛИЙ ПЕРЕКАЗ: Мегадайджест: Російська та зарубіжна література. 10—11 (12) класи (Стислі перекази)

АНТОН ПАВЛОВИЧ ЧЕХОВ — ВИШНЕВИЙ САД

Комедія на 4 дії

Дійові особи

Ранєвська Любов Андріївна — поміщиця А н я — її дочка, 17 років Варя — її приймачка, 22 роки

Гаєв Леонід Андрійович — братРанєвської

Лопахін Єрмолай Олексійович — купець

Симеонов-Пищик Борис Борисович — поміщик

Трофимов Петро Сергійович — студент

Шарлотта Іванівна — гувернантка                                  .

Єпіходов Семен Пантелеймонович — конторник

Д у н я ш а — покоївка

Ф і р с — лакей, старий 87 років

Я ш а — молодий лакей

Перехожий

Начальник станції

Поштовий чиновник

Гост і, слуги

Дія відбувається в маєтку Ранєвської.

ДІЯ ПЕРША

Кімната й досі називається дитячою. Одні двері з неї ведуть до Аніної кімнати. Світанок. Травень, надворі цвітуть вишні, але в сад­ку холодно, отож вікна зачинені. До кімнати входить Дуняша зі свіч­кою й Лопахін з книжкою. З їхньої розмови дізнаємось, що Лопахін хотів був зустріти Ранєвську, яка має приїхати потягом, на станції, але заспав. Він докоряє Дуняші, що та його не збудила і розповідає про Любов Андріївну, згадуючи усе, що з нею пов’язане. Виявляєть­ся, Ранєвська прожила за кордоном 5 років. Він говорить, що вона легка, проста, хороша людина і згадує, як колись його батько, сіль­ський крамар, вдарив його так, що аж кров носом пішла, а вона його вмила й заспокоїла, пожаліла. Лопахін згадує, що батько його був мужиком в усьому, та й сам він тепер хоч і добре одягнений, дуже ба­гатий, а мужик-мужиком, бо, читаючи книжку, нічого в ній не зро­зумів. Дуняша одягнена, як панночка, й поводиться не як служни­ця, за що Лопахін докоряє їй: «Надто вже ти тендітна, Дуняшо… Так не можна. Треба себе пам’ятати». Тим часом до кімнати спочатку за­ходить Єпіходов, який, віддавши букет квітів Дуняші, щоб та поста-

311

 

АНТОН ЧЕХОВ. Вишневий сад


вила у вазу, скаржиться, що кожного дня з ним трапляються якісь нещастя, але він не нарікає, звик. А потім до кімнати заходять май­же всі інші герої — хто приїхав і хто їх зустрічав на станції.

Проходячи через дитячу, Ранєвська розчулено згадує своє дитин­ство, вітається з усіма домашніми. Дуняша сповіщає, що позавчора приїхав Петро Сергійович Трофимов, якого всі тут звуть Петею, бо він колись жив тут і був учителем Гриші, покійного сина Ранєвської, який потонув у ставку. Тепер він жив у лазні, щоб нікому не заважа­ти. З розмови між Анею, яка привезла матір з Парижа, та Варею зро­зуміло, що за кордоном Ранєвській жилося не дуже затишно, адже грошей не було, дачу вона вже продала. Ледве на дорогу знайшли грошей, але, скаржиться Аня, мати не розуміє, що грошей бракує, і на вокзалі замовляє найдорожче і на чай лакеям дає по карбованцю. Так само вчиняють і Шарлотта, і Яша. Варя з сумом повідомляє, що й тут у них справи не кращі: проценти за маєток не сплачені і у серп­ні його продаватимуть. Тим часом до них заглядає Лопахін, жартує, і Аня, знаючи про кохання Варі й Лопахіна, питає, чи не освідчив­ся він. Та Варя заперечує і розмова переходить на інше. Діалог Ані й Варі часом нагадує розмови людей, які не чують один одного:

Варя (стоїть біля дверей). Ходжу я, серденько, по господар­ству цілий день і все мрію. Висватати б тебе за багатого чоло­віка, і я б тоді була спокійна, пішла б тоді у пустинь, потім у Київ… у Москву, і так би все ходила по святих місцях… Ходи­ла б і ходила. Благоліпство!..

Аня. Пташки співають у саду. Котра зараз година?

З монологу Ані дізнаємося, що вона, зрадівши Петі Трофимову, по­боюється, що він нагадає своєю присутністю про її трагедію: шість ро­ків тому помер їхній батько, через місяць утоп Гриша, хлопчик років семи, а потім мати пішла, не озираючись, покинувши цей маєток.

Тим часом Любов Андріївна, походжаючи будинком, захоплено говорить, як вона любить батьківщину й усе, що бачить, — і стіл, і шафочку… їй повідомляють, хто зі слуг, із домашніх помер, та їй байдуже, це не розчулює її, як і привіти дочки Симеонова-Пищика. Лопахін чи не єдиний з усіх, який знає, що саме треба терміново зро­бити, аби запобігти катастрофі. Нагадуючи, що вишневий сад прода­ється за борги, він пропонує цей сад і ґрунти понад річкою розбити на дачні ділянки й віддавати потім в оренду під дачі, щоб урятувати маєток і залагодити свої матеріальні справи. Адже це всього за двад­цять кілометрів від міста, поблизу пройшла залізниця, і це спасіння. Треба лише трохи все почистити, причепурити, вирубити старий ви­шневий сад. Здавалося, йому мали б дякувати за такий вдалий про- 812

 

АНТОН Ч ЕХ О В. Вишневий сад


ект, але Гаєв з Ранєвською ще й обурюються: сад старий і знамени­тий, про нього в енциклопедії згадують. Лопахін розчарований, він попереджає, що якщо вони не вживуть таких заходів, то вся ця кра­са піде з молотка, і то швидко. Але хазяїв турбують якісь незначні справи, що їм надають більшої ваги: телеграма з Парижа від невірно­го коханця Ранєвської, старі речі. Гаєв навіть виголошує цілу промо­ву, звертаючись до столітньої шафи: «Дорога, вельми шановна шафо! Вітаю твоє існування, що ось уже понад сто років було спрямоване до світлих ідеалів добра і справедливості…» Він розчулений до сліз, за­мінює прості людські слова більш звичними для нього більярдними фразами: «Од кулі праворуч в куток! Ріжу в середню». Шарлотта по­казує фокуси, всі сміються. І тільки Лопахін, від’їжджаючи у спра­вах до Харкова, нагадує про свою пропозицію й обіцяє посприяти у здобутті позички. Симеонов-Пищик одразу згадує, що він прийшов просити позичку 240 карбованців, щоб сплатити проценти застави. Варя злякано відказує, що грошей нема, адже вона сама опікується господарством і знає справжній стан речей. Любов Андріївна ж у по­лоні сентиментальних спогадів, не розуміється у справах. Гаєв, хоч наче й розуміє безглуздість своєї поведінки, в тому числі й промови до шафи, нічого путнього запропонувати не може: то сподівається на позику, то пропонує Ані поїхати до дуже багатої тітки у Ярославль. Щоправда, пригадує, та тітонька не схвалювала шлюбу його сестри Любові Андріївни, яка «одружилася не з дворянином і поводилася не можна сказати, щоб надто цнотливо». Він навіть присягається Ані щастям своїм, що не допустить продажу маєтку з аукціону. Та на­справді він не може нічому дати ради.

ДІЯ ДРУГА

Поле. Стара давня занехаяна капличка й криниця поблизу сади­би Гаєва, до якої видно з лавки дорогу. На лавці Шарлотта, Яш й Дуняша, а Єпіходов награє на гітарі стоячи. Вони сидять замислені. Кожен думає про своє. Шарлотта згадує, що в неї немає документів і нікого з рідних, так що ні з ким і поговорити. Проте її довгий моно­лог — спомин про батьків і дитинство — криє за собою страх перед майбутнім, адже вона вже немолода і коли не буде тут маєтку Ранєв­ської, має кудись піти, а йти їй нікуди. І Шарлотта вирішує піти від них. Єпіходов залицяється до Дуняші, але вона не цінує його, поси­лаючи за тальмочкою додому, а сама залишається з Яшею. Адже він такий блискучий, гарний, побував за кордоном, дарма що набрався там лише зовнішніх манер, залишившись невігласом і негідником (досить згадати, як він зневажливо ставиться до матері, яка, скучив­


813

 

АНТОН ЧЕХ О В. Вишневий сад


ши за ним, прийшла побачитися після його повернення, а він не по­спішає до неї). Так само ставиться він і до Дуняші, якій рекомендує йти від нього швидше, щоб пани не подумали, ніби в них побачення. А до лавки простують Гаєв, Лопахін та Любов Андріївна. Гаєв мір­кує, як зручно, що побудували залізницю: от зранку вже з’їздили до міста, поснідали. Любов Андріївна править про своє, і тільки Лопа­хін знову пропонує дати відповідь щодо оренди вишневого саду. Але пани, навіть розуміючи, що він має рацію, а самі вони спроможні хіба що тринькати гроші, нічого не роблять, а лише висувають якісь прожекти. Ось Гаєв знову сподівається на ярославську тітоньку, не знаючи, коли й скільки грошей та надішле й скільки їх потрібно на­справді, аби врятувати маєток. І Лопахін у відчаї говорить: «Пробач­те, таких легковажних людей,як ви, панове, таких невмілих, чуд­них я ще не бачив. Вам кажуть ясно: маєток ваш продається, а ви ніби не розумієте». Любов Андріївна у відповідь на його реальну про­позицію зверхньо кидає: «Дачі і дачники — така гидота, вибачте». Лопахін хоче йти, якщо його не слухають, але вона просить його за­лишитися, «бо з ним їй веселіше», а то їй все ввижається, ніби от-от «над нами має обвалитися будинок». Любов Андріївна згадує з каят­тям про свої гріхи кохання, зраду і тут-таки витягає з кишені те­леграму з Парижа від зрадливого коханця і рве її, спочатку прочи­тавши й сповістивши, що той кається. Зачувши музику, під впливом спогадів велить запросити єврейський оркестр і влаштовує вечірку. Вона поводиться зверхньо, ще й повчає Лопахіна не говорити нісеніт­ниць, а одружитися з її прийомною дочкою Варею. Лопахін, однак, погоджуючись з тим, що вона хороша й любить його, щодо одружен­ня поки що мовчить. Після появи Петі Трофимова, Ані й Варі усі го­ворять про абстрактні речі і навіть закликають одне одного працю­вати. Трофимов: «…В гордій людині є щось містичне… то яка там гордість, чи є в ній глузд, коли вона фізіологічно побудована недо­сконало, коли вона у своїй переважній більшості груба, нерозумна, глибоко нещаслива. Треба перестати захоплюватися собою. Треба б тільки працювати». Але ніхто з них не дотримується цієї рекоменда­ції. Гаєв хвалиться, що йому пропонують служити в банку за шість тисяч на рік, інші й поготів не збираються у найближчому майбут­ньому робити щось конкретне. І хоч Петя піддає осуду «серйозні роз­мови», сам він тільки те й робить, що розмовляє. У них немає від­повідальності. Так, коли Перехожий просить «голодному росіянину копійок тридцять», то Любов Андріївна, не маючи дріб’язку, від­дає йому червонець. Варя, що економить на всьому, аби прогодува­ти усіх, хто харчується в маєтку, у розпачі. Після цих розмов і подій 814

 

АНТОН ЧЕХОВ. Вишневий сад


Аня й Петя ведуть діалог, де він високопарно промовляє: «Вся Росія наш сад… Якщо у вас є ключі від господарства, так киньте їх у коло­дязь і тікайте. Будьте вільні, як вітер».

ДІЯ ТРЕТЯ

Дія відбувається у вітальні, відокремленій від зали аркою. У залі вечірка. Голос Симеонова-Пищика проголошує фігуру танцю «про­гулянка парами». У вітальню заходять парами: Пищик і Шарлотта Іванівна, Трофимов і Любов Андріївна, Аня з поштовим чиновни­ком, Варя з начальником станції. Навіть на вечірці Симеонов-Пи- щик стурбований лише одним: де добути грошей. Та й увесь цей бал ніби пронизує думка про недоречність, на яку вказує сама Любов Ан­дріївна, адже в цей час у місті мають відбутися торги й продаж маєт­ку. Усі говорять про те, чого нема насправді й реально, на жаль, не­можливе: Гаєв, мовляв, викупить маєток на ті гроші, що гіадіслала тітонька з Ярославля. Та цих грошей замало й щоб проценти спла­тити. Трофимов дражнить Варю «Мадам Лопахіна», а Любов Андрі­ївна радить їй виходити за нього заміж, наче він їй освідчився й зро­бив пропозицію. Це боляче ранить Варю, яка розуміє, що скоріше за все цієї пропозиції ніколи не буде, адже в неї немає нічого, а Лопахін надто практична людина, щоб піти за покликом серця. Так може вчи­нити хіба Любов Андріївна, яка, читаючи чергову телеграму з Пари­жа, схиляється до думки пожаліти-таки негідника, який її зрадив і обікрав. Вона ж рекомендує Петі кохати, а той заявляє: «Я вищий за кохання». У розмові увесь час звучить щодо Петі, як і щодо інших, слово, кинуте старим Фірсом, — «недотепи». Адже доля всіх, хто за­лежить від Ранєвської, хто мешкає у маєтку, невідома — їм нікуди йти. А вона ще й питає у Фірса, куди він піде після продажу маєтку. «Куди накажете, туди і піду», — відповідає Фірс.

Яша одразу для себе вирішує, що він буде біля Любові Андріївни, коли вона поїде за кордон — йому тут усе не так: «країна неосвіче- на, народ неморальний, та й нудно, в кухні готують бридко…» Він просить Ранєвську взятр його з собою. Яша, Дуняша, Єпіходов по­чуваються як риба у воді поряд з хазяйкою маєтку, бо й вони такі ж непрактичні. Варя ж дратується безділлям Єпіходова й проганяє його, ремствуючи, що вони держать конторника «невідомо навіщо». Вона заміряється на нього, коли той виходить, але дістається Лопа- хіну, який саме заходить. Він сповіщає, трохи ніяковіючи, що торги відбулися і вишневий сад продано. Гаєв, що теж там був, нічого не розповідає, а тільки втирає сльози, що мимоволі котяться й котяться йому з очей. А Лопахін промовляє: «Я купив… Вишневий сад тепер


815

 

АНТОН ПАВЛОВИЧ ЧЕХОВ. Вишневий сад


мій! Мій! (Регоче.) Боже мій, Господи, вишневий сад мій!.. Коли б мій батько й дід повставали з домовин і глянули на все, що трапилось, як їхній Єрмолай, лупцьований, малописьменний Єрмолай, який бі­гав узимку босоніж, як цей самий Єрмолай придбав маєток, кращо­го за який немає нічого в світі! Я купив маєток, де батько й дід були рабами, де їх не пускали навіть до кухні… Я сплю, це тільки вви­жається мені, це тільки здається… Це витвір нашої уяви, пойнятий мороком невідомості (піднімає ключі, кинуті Варею, ласкаво посмі­хаючись). Кинула ключі, хоче показати, що вона тут уже не господи­ня… (дзенькає ключами). Ну, та однаково. Гей, музиканти, грайте, я бажаю вас слухати! Приходьте всі дивитися, як Єрмолай Лопахін рубоне сокирою по вишневому саду, як попадають на землю дерева. Набудуємо дач, і наші онуки й правнуки побачать тут нове життя… Музико, грай!»

Любов Андріївна гірко плаче, а Лопахін докірливо нагадує, як вона його не послухалася і бажає тільки одного — аби все це якомога скорі­ше скінчилося. Але разом з тим гордість розпирає його: «Іде новий по­міщик, власник вишневого саду! За все можу заплатити!» Аня втішає матір, обіцяючи: «Ми посадимо новий сад, розкішніший за цей…»

ДІЯ ЧЕТВЕРТА

Дія відбувається в декорації першої дії, але немає ні фіранок на вікнах, ні картин. Залишилося трохи меблів, звалених у куток, ніби для продажу. Відчувається пустка. Яша стоїть з підносом, на якому фужери, повні шампанського. Чути гомін, люди прийшли прощати­ся з колишніми господарями. Лопахін чекає. Але ніхто не хоче пити того шампанського, бо їм нічого святкувати. П’є тільки Яша і заяв­ляє, що шампанське підробне. Усі метушаться, Трофимов шукає свої галопі, а Лопахін не забуває йому дошкуляти тим, що він ще й досі студент. Сам він збирається провести зиму в Харкові і працювати, бо вже скучив за роботою, тиняючись отут з ними. Він пропонує ГІеті гроші, а той високопарно заявляє, що може обходитись без грошей і грошовитих людей: «…Я можу обходитись без вас, я можу проходи­ти повз вас, дужий і гордий. Людство прямує до вищої правди, до ви­щого щастя, яке тільки можливе на землі, і я в перших лавах!» Ло­пахін іронізує, чи дійде той. Він добре знає ціну усім і собі з погляду працелюбності: «Коли я працюю довго, без угаву, тоді думки трохи легші, і здається, ніби мені теж відомо, навіщо я існую. А скільки, брате, в Росії людей, які існують не знати для чого…» У Ані був на­мір відправити Фірса до лікарні, але вона доручила це Яші, Єпіходо- ву, та ті нічого не зробили. Варя перепитує щодо супровідного листа 816

 

-АЖІонлавлович чеупр н…… ,

 

сад

 

запевняє, що Фірса^Гдвезли до лГкарїїб“анГвД°РУЧЄНОГО °С°бисто’ прощається з домом зі стінами Атт                                                       нєвська сентиментально

Ось з останніх сил тримається Ша^

посаду, а ГаЄв промовляє: «Щаслива Ш^оТта СпГє

Лопахін ш обіцяє, а значить,« надія та їй                                              Щоправда,

бов Андріївна намагається пристроїтив!і7г ШД* ЖИТИ» ‘ Л«>- мріяла віддати її за нього. Він відповіла/ тт оворить Лопахіну, що

хоч зараз, але коли вони залишилися’^оТнТГгЛ°СВІДЧИСЬ тає в неї, куди вона вит/тттпс і                                                                       Динщ, Лопахін лише пи-

Яшнево? Ш^ов“3^°ХМаВТпВІДП°ІІДЬ3*№: •«’ ■

Дає. Аня радісно збирається в дорогу Єпіхот™ ВИХ0ДИТЬВаРЯ ри- йняв Лопахін. Нагодився СнмеоноюПнщГ’’шГ™’

Лопіну частину ^ в.™У

і «о вв«™ в

ходять. Любо, Андріївн. пвтвтннно в * “,о

нии, прекрасний салі Мог*»«» ‘ укує, «и мій милий, мій ніж-

вай!.. Прощавай!..»                                    ’ М°Я молод1сть> Щастя моє, проща-

Вони йдуть, Лопахін замикає двері, адже тут прчі т*,’

Вірив, чи ВСІ вийпттти ЧС                                   дже тут речі. І ніхто не пере-

РУННУ, пврвнонуеться. п?ГоИ^;ГЮДИГЬ ФІРС ’’

Про „впе за6ули

шубиневдяг.                                                                                              ^уть,

 

Категорія: СТИСЛИЙ ПЕРЕКАЗ: Мегадайджест: Російська та зарубіжна література. 10—11 (12) класи (Стислі перекази)

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.