Загнітко Анатолій Панасович - Теоретична граматика сучасної української мови. Морфологія. Синтаксис.

1.3. Омонімія іменників

загрузка...
Окремо слід розглянути слова типу сирота, трудяга, роботяга. Ге­нетично ці слова жіночого роду [Аксаков 1880, с. 52; Вольтер 1882, с. 13]. Через виконувані ними функції вони набувають ГЗ чоловічого роду, не втрачаючи попереднього. Необхідно зазначити, що категорі­альний зміст пов’язаний не тільки з внутрішньою формою, але й з вираженням у знакові МК, а також із тим класом контекстів, «в яких вживається знак і які визначають приховані, невираженні категорії знака» [Ревзина 1974, с. 180]. Категорія роду у цьому разі поза контек­стом є невираженою, її реалізація спрямована на контекстне оточення.

О.  О. Потебня писав, що «вирване із зв’язку слово мертве, не функ­ціонує, не виявляє ні своїх лексичних, ні тим паче формальних власти­востей, тому що їх не має» [Потебня 1958, с. 42]. Дійсно, неможливо уявити собі, що так звані часткові значення «сидять у звукові разом і в один і той же час» [Бондарко 1978, с. 131]. Та якщо мати на увазі ті часткові значення, про які йшла мова, то вони можливі, але відчутні тільки в межах контексту, який визначає і виявляє ступінь взаємодії ГЗ іменника з лексичним, НК статі. Ступінь завершеності формування будь-якого М3, систематизація способів вираження виявляються на синтаксичному рівні мови. Домінуючою синтаксичною функцією імен­ника виступає роль підмета, додатка (без прийменника або у сполученні з прийменником) або у формі орудного відмінка — обставини. Функцію присудка слід вважати вторинною для іменника, тобто такою, що ви­являється тільки у певній структурі речення [Загнітко 1989а, с. 31], пор.: Павло, хоч і який був там недотепа, а розповідати не погодився (Тютюнник, 1984, с. 85); НаДанька ще сичать гусаки, ще собаки пори­ваються на нього, коли виткнеться зненацька, але то не яка біда, все інше звикає вже: худоба, коні, вівці, та навіть півень галаган облишив

 

РОЗДІЛ III. Функціонально-семантичні особливості..

 

145

 

нападатися, як було попервах, а коли вас визнає такий забіяка, то вважайте, що прийшлися до двору, що ви майже господар (Земляк, 1972, с. 101). У першому контексті іменник недотепа виступає у функції предиката (присудка, основної його частини), у другому — суб’єкта (підме­та), але введено його тільки після прямої назви суб’єкта.

загрузка...

Для слів типу тихоня, соня основним виявляється атрибутивний зміст, тобто характеристика особи або за дією, або за внутрішніми яки- ми-небудь якостями, але, як правило, з негативним відтінком. Назва­ний функціональний план дозволив деяким дослідникам прирівняти названі іменники до прикметників [Милославский 1981, с. 11], пор.: Нона виявився ледашичкою неймовірним, сам признався, що за лінощі його прогнали з табору, але чудово співав циганські пісні під гітари, і весь актив сходився вечорами на хутір послухати (Земляк, 1972, с. 105); [Охрім:] А розтолкуй мені, як ти такий розимака. чого я хо­див по цій дорозі тисячу раз і ніколи не збивався, а цю ніч збився (Тютюнник, 1984, с. 58); …але Ярослав сидів з завченою посмішкою на устах, дивився на свого блазня заохотливо — мовляв, мели далі, хіба не знаємо, який ти базіка (Загребельний 1982, с. 256). Контекст, як уже було сказано, визначає головний принцип функціонування ГФ, план її змісту включає в себе не тільки денотативні, але й конотативні значен­ня — стилістичні відтінки. Характерні такі значення і для слів з омо­німією граматичного роду, але вони більш самі «конотують», ніж підда­ються конотації. Це зумовлено природою їх семантики: вони познача­ють не саму особу, а ознаку осіб різної статі, характеризують особу, а тому не здатні домінувати у функції суб’єкта дії, відступаючи на пери­ферію змістової структури речення. Це підтверджується і проаналізова­ним матеріалом (у 250 випадках із 450 вживань зафіксована функція предиката (складової частини присудка), який характеризує суб’єкт за певною ознакою, 130 — об’єкт дії, 41 — уточнювальний член речення, 23 — суб’єкт дії як вторинний елемент номінації (табл. 9).

От недотепа, раптом подумав я, чому ж не купив оті троянди, що так її [Оленку] привабили? (Копань, 1985, с. 105); Є в нас півень- молодець — роботяга і співеиь (Стельмах, 1985, с. 65).

Таким чином, з одного боку, атрибутивний характер слів типу про­сторіка, пустомеля, скупендря, тихоня, пройда, почвара, нюня, моло­диця, крикса, мандрьоха, скнарюга, виходя дозволяє вільно застосову­вати їх до осіб чоловічої статі при характеристиці, з другого боку, мотивованість жіночого роду не дозволяє функціонувати їм із ГЗ жіно­чого роду при характеристиці осіб чоловічої статі. Очевидно, омонімія граматичного роду в такому випадку — це наслідок створення емоцій­ної оцінки, пов’язаної з виявленням семантичних особливостей в ук­раїнській мові, тобто з метафоричним переносом. Ще К. С. Аксаков, розглядаючи іменники цього типу, звернув увагу на те, що «більшість слів… на -а являють собою результат метафоричного вжитку або вза­галі перенесення абстрагованих або конкретних слів жіночого роду на особи. Первісно це слова жіночого роду» [Аксаков 1880, с. 52]. Наявна невелика кількість слів на -о (8), -0 (3) також є наслідком перенесення і застосування цих слів для характеристики осіб жіночої статі, що ж до вживання їх у формі середнього роду (агакало, гарикало, базікало, страшило, страшидло, ледащо), то це — перенесення змістових еле­ментів однієї ГФ на іншу з метою вираження певних стилістичних відтінків, тобто функція цих слів мотивована їх семантичною значу­щістю. Серед зібраного фактичного матеріалу найбільше зафіксовано вживання слів типу нахаба, забудько, зайда до осіб чоловічої статі (85,7 % загальної кількості вжитку).

 

Таким чином, для більшості слів характерна формальна мотиво- ваність ГЗ роду іменника і повторення її в контекстуальному оточенні. З цього правила випадає дві групи слів: 1) слова на -а(-я), -о; 2) іншо­мовні невідмінювані іменники. Остання група слів, її родова диферен­ціація повністю побудована на семантичному, більше того, на фор- мально-семантичному принципі. Щодо першої групи слів, то формаль­но вона мотивована або як іменники жіночого роду, або як слова чо­ловічого чи середнього роду. Якщо визнати силу взаємодії ГЗ роду з НК статі домінуючою, тоді всі іменники, які застосовуються для ха­рактеристики осіб протилежної статі, повинні змінити свою родову характеристику, пор.: Козак, а не дівка; А вона — справжній офіцер і т. д. Саме на такому ґрунті значно розширив межі цієї групи слів

В. В. Виноградов, включивши сюди всі лексеми, яким притаманна емоційно-експресивна оцінка [Виноградов 1986, с. 74-76].

На наш погляд, у словах аналізованого типу спостерігається явище омонімії, поза контекстом в іменнику утримується ГЗ і чоловічого, і жіночого роду. Категорія роду в цих словах деякими лінгвістами ви­знається словозмінною [Милославский 1981, с. 16-19], аналогічною сло­возмінним категоріям роду прикметників, числівників, які також містять оцінну характеристику особи. В іменників — назв істот типу замазуха,розумаха, зівака, завивана, опияка ГК роду не тотожна сло­возмінній категорії роду прикметників, крім формальних факторів. На відміну від прикметників, де наявне протиставлення рядів ГФ із словозмінними формантами, тут присутні семантичні мотиви. Незва­жаючи на те, що «фенмінізми» (слова з омонімією граматичного роду) в основному виступають у функції предиката, означення, уточнюваль- ного члена речення, вони не узгоджуються, а «диктують» узгодження препозитивним і постпозитивним прикметникам, займенникам, до­поміжній формі предиката, тип узгодження, визначений статтю осо­би, пор.: Ясновельможний волоиюга виказував ще й свою освідченість, мовби хизуючись перед султаншею і натякаючи на її занадто просте, як для її нинішнього неймовірного становища, походження (Загре- бельний, 1983, с. 1Я2); Прокинувся й гмс.іда та до найближчого киняй- ла: «Хто свистить?» (Тютюнник, 1984, с. 92); …одягнений заброда був у довжелезну, аж тяглася по землі, широку, невидану Сивооком одіж, теж нерозглядно темну (Загребельний, 1982, с. 200). Інколи, особливо на периферії речення, формант роду може функціонувати в сильній позиції, узгоджуючи, тобто підкоряючи елементи синтагма­тичної одиниці своєму звучанню і зберігаючи ГЗ, виражене формаль­но, наприклад: [Охрім:] Лежав я, лежав, потім устав і побрів до хутора, мов каліка безнога (Тютюнник, 1984, с. 74). Таким чином, іменник з омонімією ГФ роду буде тоді, коли атрибутивний, препози­тивний чи постпозитивний прикметник (або інша частина мови) відоб­ражає його ГЗ роду, повторюючи його і виражаючи матеріально; син­тагматично такий іменник розчеплюється на дві-три омонімічні ро­дові форми (чоловічий або жіночий — невдаха; чоловічий або серед­ній — ледащо і т. д.).


.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.