Загнітко Анатолій Панасович - Теоретична граматика сучасної української мови. Морфологія. Синтаксис.

1.4. Співвідносність іменників чоловічого і жіночого роду

загрузка...
Відштовхуючись від екстралінгвістичної мотивованості ГЗ роду імен­ників, ряд лінгвістів віднесли слова типу хірург, отоляринголог, інже­нер, педагог, академік, доцент, професор до лексем з омонімією форм роду [Миртов 1946, с. 18; Мучник 1971, с. 173]. Таке твердження перед­часне і не зовсім обґрунтоване, оскільки не можна ставити знак рівності між словами, які характеризують особу, і словами, що номінують. Перші позначають осіб за професією, посадою тощо. Для них голов­ною функцією є виконання номінативної функції у повному її обсязі і здатність виконувати функцію будь-якого члена речення, відсутність емоційного забарвлення, пор.: Директор місцевого музею міс Лати- лер звернулась по консультацію до пройесора Сміта (Стельмах, 1985, с. 76); Прояви «тіньової економіки» (термін цей належить академіки Т.І. Заславській) тим більше небезпечні для суспільства, що виступа­ють у прихованій формі (Літературна Україна. — 1986. — 9 січня); [Лікар:] Маріє Іванівно! Маріє Іванівно! — метнулася лікар до две­рей, де працювала її колега — старенький невропатолог, але потім повернулася назад і, вся почервонівши до ключиць, затупотіла нога­ми (Тютюнник, 1966, с. 98).

Отже, про омонімію ГФ роду (порівняйте, наприклад, з омонімією форм відмінків) можна говорити лише тоді, коли в атрибутивному елементі повторена граматична характеристика роду іменника, в усіх інших випадках спостерігаються семантичні зрушення у ЛЗ слова. В іменників типу анестезіолог, офтальмолог, геолог, географ, академік ГФ чоловічого роду, як і взагалі форма чоловічого роду, здатна позна­чати будь-яку особу безвідносно до статі. Категорія роду іменників виступає семантично значимою в корелятивних формах чоловічого і жіночого роду.

Співвідносність імен — назв осіб чоловічого і жіночого роду поля­гає, з одного боку, в спільності значення (корелятивні іменники нази­вають особу за однією і тією самою ознакою), а з другого боку, у відмінності як семантики, так і формально-морфологічної структури (співвідносні іменники називають осіб різної статі, мають у своїй струк­турі (морфемній) різні суфікси), наприклад: смаглявець — смаглявка, штукатур — штукатурниця, письменник — письменниця, ставле­ник — ставлениця, улюбленець — улюблениця, мученик — мучениця, спостережник — спостережниця, фронтовик — фронтовичка, взут­тьовик — взуттьовичка, математик — математичка. Часто ступінь смислової співвідносності деяких видів іменників у ряді лінгвістич­них досліджень Л. В. Щерби і О. В. Миртова [Миртов 1944, с. 316-319; Щерба 1915, с. 84] гіперболізувався, ГФ різних родів уважались фор­мами одного і того самого слова (онук — онука).

Варто, очевидно, погодитися з думкою О. О. Шахматова про те, що нема ніяких підстав відносити родові кореляції типу корчмар — корч­марка (пор.: директор — директорка, лектор — лекторка, скульп­

 

РОЗЛІЛ III. Функціонально-семантичні особливості.


149


тор — скульпторка, інструктор — інструкторка та ін.) до форм одного слова, тому що вони виступають різними словами і семантич­но, і формально-граматично [Шахматов 1916, с. 244-246]. Кореля­тивність може виражатись основою слова, словотворчим формантом (флексією і суфіксом). Перший різновид корелятивних ГФ чоловічого і жіночого роду складає обмежене коло словникових утворень (біля сорока пар), яке на синхронному зрізі мовної системи практично не поповнюється (пор.: батько — мати, прадід — прабаба, син — дочка тощо). Число їх може бути збільшене, якщо розглядати і похідні кож­ного співчлена кореляції, які також вступають в опозицію з проти­ставленими похідними, тоді вони охоплюватимуть сто сорок п’ять пар слів (наприклад: дід — дідок — дідочок -»- дідусь — дідунь — діду­ган — дідище — дідисько — дідуга//баба — бабця — бабуся — бабу­сечка — бабуня — бабище — бабера — бабисько//бабега, бабка, ба­бонька, бабусенька). Такого типу кореляції, де ядром виступає проти- ставленість немотивованих основ, можуть нараховувати у своїй струк­турі до шістнадцяти співчленів з кожного боку, наприклад: тато — мати (мама), татко — татонько — татусь — таточко — тату­ньо — татунь — татусик — татусенько — татусечко — татунь- ко — татуля — татулька — татище//мамка — мамочка — маму­ня — мамуся — матуся — матонька — мамця — мамонька — матін­ка — матусенька — матіночка — матушка — мамунця — мамуля — мамище. Не всі з цих кореляцій похідних характеризуються в однаковій мірі регулярністю вживання.

Основним, найпоширенішим, живим і продуктивним способом витворення співвідносних особових іменників у сучасній українській мові виступає суфіксальний різновид афіксальної деривації. Він є домінуючим при витворенні паралельних слів жіночого роду від імен­ників чоловічого роду на позначення осіб за а) суспільною діяльні­стю; б) територіальним критерієм; в) національністю; г) фахом та ін. Очевидно, ні на одній словотворчій категорії, як на категорії роду, не позначилися такою мірою соціальні фактори, які зумовили не тільки необмежене розширення іменникових особових кореляцій, а й семан­тичні нашарування на певних родових формах. У минулому під впли­вом пануючих тоді соціальних умов іменники жіночого роду — най­менування осіб за фахом чи іншим видом діяльності — надзвичайно рідко входили в родові кореляції, тобто співвідносні за родовою фор­мою пари типу директор — директорша (директриса), вчитель — вчительша, наприклад: Вчительша в чорній одежі, з своїм невесе лим, навіть сердитим лицем, серед молоденьких паннів здавалась ніби якоюсь директрисою інституту (Нечуй-Левицький, 1965, 4, с. 136). Для жінок на той час була майже неможливою участь у вироб­ничій, суспільно-політичній, науковій, культурній діяльності. Тому такі іменники, як коваль, стельмах, покрівельник, не мали паралель­ної форми жіночого роду.

Соціальна нерівність чоловіків та жінок законсервувала і водночас зумовила розвиток в іменників чоловічого роду узагальненого значен­

 

150


Морфологія


ня, у результаті чого виникла тенденція називати жінку завжди окре­мим словом жіночого роду. Започаткувалася вона в кінці XIX ст. На­дання жінкам рівних прав із чоловіками інтенсифікувало цю нову тенденцію, активізувавши потенційні можливості мови. Але функціо­нування іменників чоловічого роду з узагальненим значенням призве­ло до того, що з двох слів, які входять до структури кореляції типу тракторист — трактористка, комбайнер — комбайнерка, ливар­ник — ливарниця, перше виступає немаркованим членом кореляції, друге — маркованим. Іменникам чоловічого роду в цих опозиціях при­таманне не одне, а два значення: 1) найменування особи чоловічої статі; 2) номінація особи взагалі, без вказівки на стать (пор.: він комбай­нер — вона комбайнер).

Іменник-маскулінатив у кореляціях типу лікар — лікарка шир­ший за своїм семантичним обсягом, а тому здатний охоплювати весь підклас осіб, наприклад: кімната школяра, будинок учителя. Порівняй­те: Невід’ємною складовою процесу підготовки вчителя в інституті стала безвідривна педагогічна практика (3 газети). За цими особли­востями розглянуті кореляції відрізняються від інших кореляцій форм роду особових іменників, де обидва члени марковані, наприклад: кия­нин — киянка, смаглявець — смаглявка і т. ін. Якщо зіставити зна­чення особових іменників жіночого роду з першим значенням імен­ників чоловічого роду в кореляціях типу викладач — викладачка, робіт­ник — робітниця, фрезерувальник — фрезерувальниця, то іменники чоловічого і жіночого роду, їхні ГЗ будуть рівновеликими (екстралін­гвістична мотивація виступає домінуючим фактором ГФ жіночого роду). І якщо говорити про утворення особових іменників — фемінативів від відповідних слів-маскулінативів, то треба мати на увазі лише друге значення. Але в такому випадку навіть перше значення іменників чо­ловічого роду буде похідним від їхнього другого значення. Таким чи­ном, в іменниках типу лікар, письменник, телеграфіст, кореспондент відбувається паралельне утворення особових іменників чоловічого роду (семантичний спосіб) та особових фемінативів (суфіксальний спосіб): аспірант (особа взагалі) — аспірант (чоловік) — аспірант (жінка); оператор (особа взагалі) — оператор (чоловік) — оператор (жінка). Переконливою видається думка [Виноградов 1986, с. 62] про те, що твірним виступає особовий іменник чоловічого роду, а похідним — назва особи у формі жіночого роду, наприклад: активіст — активі­стка, оптиміст — оптимістка, кранівник — кранівниця (мається на увазі витворення всіх співвідносних іменників на позначення осо­би за допомогою суфіксів).

загрузка...

Розглянутий фактичний матеріал у кількості 7048 найменувань осіб дозволяє зробити висновок: співвідносність ГФ особових іменників може диференціюватися різними словотвірними формантами. Найменш ре­гулярним серед них виступає нульова суфіксація [Савченко, Иоффе 1985, с. 130].

Названий тип диференціації є абсолютно непродуктивним у сучасній українській мові: не можна назвати жодного випадку серед нових утво­

 

РОЗЛІЛ III. Функціонально-семантичні особливості.


.151


рень. Навіть іншомовні слова, які розрізняються за цим способом, в основному були підведені під нього, але не перетворені ним, пор.: синь­йор — синьйора з італ. зі§пог — зі§пога, інфант — інфанта з ісп. іп{апіе — іп^апіа, §ііапо — дііапа. Кореляції типу Валентин — Ва­лентина, Валерій — Валерія, Павло — Павла, Олександр — Олексан­дра також складають невелике коло слів, яке практично не попов­нюється на синхронному зрізі. Аналізована група лексики не тільки не поповнюється, а, навпаки, звужується внаслідок: а) переходу де­яких слів з активного словникового фонду до пасивного, наприклад: братучадо — братучада (син брата — дочка брата), пан — паня; б) доповнення іншими регулярними способами (пор.: внук — внука — внучка, сусід — сусіда — сусідка).

В українській мові утворення співвідносних лексем на позначення жіночої статі способом нульової суфіксації представлено 27 парами слів, деякі з них пасивно вживані, наприклад: нанашко — нанашка, стихар — стихаря,раб — раба, подруг (діал.) — подруга, антипко — антипка, маркіз — маркіза, кум — кума, фін — фіна (пор.: То моя Фіна, ваша Аничка (Черемшина, 1960, с. 581); Фін мій славний хлоп­чак, допомога мені (Маковей, 1965, с. 96)).

Відсутність співвідносних слів жіночого роду в деяких найменуван­нях професій, посад, звань — і внаслідок цього застосування у мовній практиці іменників чоловічого роду для позначення осіб жіночої статі, зумовлена різними причинами, одна з яких полягає в соціальній ди­ференціації суспільства, превалюванні чоловічої праці в колі відповід­них посад і професій. Цілком переконливо і повно показано це на матеріалі російської мови JI. К. Граудіною та Й. П. Мучником [Муч­ник 1971, с. 146-190; Баклушин 1989, с. 113]. Щоправда, JI. К. Грау- діна стверджує, що розвиток категорії роду в сучасній літературній мові стосується не стільки «власних словозмінних форм, скільки збільшення ваги синтаксичних способів передачі граматичного значення роду» [Акимова 1982, с. 106], відносячи сюди і конструкції типу біолог говорила. На наш погляд, у подібних випадках у синтаксичній конст­рукції наявна реалізація значення НК статі. ГЗ роду іменника зали­шається постійним і незмінним, воно визначено не тільки початковою формою іменника, але і його парадигмою. Очевидно, в таких конст­рукціях варто говорити про окремість вираження ГЗ роду іменника і реалізації значення біологічної статі.

Координуючий член синтагми — дієслово — цілком спрямований на адекватне відображення значення НК статі, тоді як атрибутивний елемент — прикметник — на граматичну характеристику іменника. Рід іменника виступає організуючою основою структурної моделі в межах не тільки «вузької» синтагми, але й поширеної структурної одиниці контексту. А втім, вступаючи в протиріччя з НК статі, рід часто відступає на периферію структурної вимоги, поступаючись смис­ловим вимогам, що є, власне, відображенням суперечності між фор­мою слова і його змістом. ГФ стримує розвиток змісту, повну його реалізацію у будь-якій синтагмі.

 

152

 

Морфологія

 

Крім того, тут діють закони стильової диференціації і граматичні норми, які не дозволяють атрибутивному елементу перейти повністю «на службу» смислу, а залишаються безпосереднім відображенням граматичних характеристик іменника, тоді як займенник орієнтова­ний на смислову грань, пор.: Праця за столом письменника і праця за редакційним столом журналіста і керівника колективу — двоєди­не поняття творчості Л. Копань. І ця рівновага громадського і про­фесійного обов’язків утверджує її на шляху художніх шукань, ак- тивних життєвих позиціях (Літературна Україна. — 1985. — 3 жовт­ня): У нашої Світлани (вона народний депутат районної Ради, і там її називають Світлана Василівна Коробейник) минулого року малося без трохи не по чотири з половиною тисячі, тому й вона передовичка (Там само. — 7 листопада); Відкриттям стали 13- 14-річні стрибунки Ірина Чернилевська з Вінниці та Наталя Хом’я­кова зі Стаханова, яким до снаги вже високі майстрівські нормати­ви. Вони відповідно посіли перше й друге місце (Спортивна газета: — 1985. — 31 жовтня).

В усіх наведених текстах зустрічаються форми іменників чоловічо­го роду, застосовані для позначення осіб жіночої статі, і всі вони без винятку зберігають ГЗ чоловічого роду. Там, де є необхідність підкрес­лити стать особи, використовуються корелятивні форми жіночого роду або передається це значення іншими мовними засобами, наприклад: Якось зібралося п’ять спортсменок, як жартома вони себе назива­ли — «п’ять відважних орлиць», та й поїхали до Львова (Літературна Україна. — 1985. — 8 серпня) або Дали їм премію велику, а Світлана Коробейник — заслужена передовичка. хоч я хвалю не тільки її, а й свою Ганну Яківну Конько — також (Там само).

Але як тільки виникає потреба у загальному позначенні — функ­ціонує форма чоловічого роду, і тут не слід сплутувати функціональ­ний план з граматичною нормою, наприклад: Літописцем сучасності ми називаємо публіцистику… Вона завжди про те, що хвилює сучас­ника. що, як то кажуть, вита, у повітрі, що кличе до того, щоб бути увічненим пером письменника, журналіста, пам’яттю цікавої людини (Літературна Україна. — 1985. — 24 жовтня) або Як і очікува­лося, чемпіонами Спартакіади у змішаних парах стали кияни — май­стри спорти міжнародного класу Валерія Титлер і Віктор Митник (Спортивна газета. — 1985. — 31 жовтня).

Серед назв осіб найпоширеніші (80,2 %) корелятивні форми і най­продуктивніші — суфікси -к-а, -иц-я та їх похідні (ниц-я, -льниц-я), наприклад: пташник — пташниця, робітник — робітниця, пере­біжчик — перебіжчиця, поставщик — поставщиця, ворсувальник — ворсувальниця, дресирувальник — дресирувальниця, обмотувальник — обмотувальниця, графюман — графоманка, односельчанин — односель­чанка, дагестанець — дагестанка, вінничанин — вінничанка, саукея- нин — саукеянка, латинянин — латинянка.

Спосіб утворення корелятивних форм жіночого роду наведено в таб­лиці 11.

Особливо широко функціонують суфіксальні кореляціїжіночого роду в розмовно-побутовому стилі, інколи вони навіть не фіксовані словни­ками, наприклад: терапевт — терапевтичка (терапевтка), архітек­тор — архітекторка, модельєр — модельерка, словникар — словникар- ка, дисертант — дисертантка, ветеринар — ветеринарка, глазуруваль- ник — глазуруєальниця, набірник — набірниця, лучник — лучниця, екскурсовод — екскурсоводка, виноградар — виноградарка, електрозва- рювач — електрозварювачка, коментатор — коментаторка, еко­номіст — економістка, мотоцикліст — мотоциклістка, диспет­чер — диспетчерка, інквізитор — інквізиторка тощо. Цей процес — активного поповнення корелятивних форм — є динамічним і постійно удосконалюється, з активного фонду словотвірних засобів переходять в пасивні форманти -ш-а, -ис-а, -л-я-, -ов-а, які витворюють замкнуті сло­вотвірні ряди, і ці утворення в основному належать до раритетних. Удос­коналення процесу утворення кореляцій за родами виявляється в заміні нерегулярнихдериваційнихмоделей регулярними, пор.: фельдшер — фельдшерка, фельдшерша, фельдшериця, директор — директриса, дирек­торша, директорка. Більш придатними, позбавленими додаткових емоційно-експресивних відтінків, виступають утворення із суфіксами -к-, -иц-, які адекватно відображають стать особи і одночасно мотивують іменник семантичною ознакою «приналежність до професії». Варто відзначити, що абсолютно позбавленідублетностісловотворчіряди

 

філософських, ідеологічних і політичних найменувань. В українській мові наявна значна кількість дублетних фемінативів (корелятивних форм жіночого роду), які утворилися від різних основ, але в семантич­ному плані вони тотожні, наприклад: килимар — килимарка і килим­ник — килимниця, перекладач — перекладачка і переводчик — перевод- чиця[Фекет&1968, с. 79-80]. Як свідчить аналіз фактичного матеріалу, відбувається активний процес зменшення загальної кількості дублетів. Це послідовно відбивається в лексикографічній практиці, де кожне слово дається з певною поміткою: розм., діал. і т. ін.

Поширеним явищем в українській мові є утворення корелятивних родових форм особових іменників за допомогою спеціального дерива­ційного форманта для кожного іменника, своєрідного чергування родо- вихдериватів, наприклад: -чукф//-івн-а, -ичф//-івн-а. Такий різновид має місце в патронімічних утвореннях типу ковальчук —ковалівна, писар­чук — писарівна, а також -енк-о//-івн-а, -ичф //-иц-я, пор.: слюсарен- ко — слюсарівна, чабаненко — чабанівна, сотниченко — сотниківна, гетьманич — гетьманівна, королевич — королівна, попович — попівна, ткачук, ткаченко — ткачівна, слюсаренко, слюсарчук — слюсарівна або братанич — братаниця, сестрич — сестрівна. Тут співвідносні імен­ники утворюються від одного й того самого третього, спільного для них слова (коваль, писар, слюсар, чабан, сотник тощо). Питома вага підкла­су де-риватів (івн-а — 38 іменників, -енк-о — 39, -укф — 28, -ичф — 26) така, як і кореляцій типу Василь — Василиха, Павло — Пав- лиха, Іван — Іваниха (фемінативи-андроніми), генерал — генеральша, професор — професорша, посесор — посесорша, офіцер — офіцерша, губернатор — губернаторша, гетьман — гетьманша (найменування за професією чоловіка), Ганюр — Ганя, Галюр — Галя (маскулінативи-гіне- коніми). У системі співвідносних особових іменників у сучасній ук­раїнській мові питома вага їх надзвичайно мала, деривація належить до непродуктивних типів і практично коло кореляцій не поповнюється, оскільки вони витворюють замкнуті ряди співвідносних іменників.

Серед особових іменників існують також такі, які не утворюють співвідносних форм роду. Ми говоримо про утворення ГФ жіночого роду, хоча маємо на увазі словотвірні моделі. Поняття формоутворення можна розуміти як утворення не тільки форм одного й того самого слова, але і як «утворення форм різних слів» [Бондарко 1976, с. 4]. У такому випадку словотворення і формотворення виявляються не взає- мовиключними, а частково співпадаючими поняттями, тобто такими, які накладаються одне на одного. І дійсно, у співвідносних іменників спостерігається формотворення: від ГФ чоловічого роду утворюється корелятивна форма жіночого, співвідносна не лише семантично (зна­ченнєво), але й формально. Очевидно, у ЛГР найменувань осіб фор­мотворення і словотворення перехрещуються, утворюючи спільну час­тину, у якій представлені як деривація, так і формотворення. Примат у цьому спільному, природно, належить словотвору, який виконує ек­стралінгвістичне завдання. Формотворення при цьому бере активну участь у проектуванні формальної співвідносності структур, утримую­

 

Розділ III. Функціонально-семантичні особливості.


155


чи другий елемент у формальній залежності, наприклад: стопорізаль­ник — стопорізальниця, коноплепрядильник — коноплепрядильниця, тіпальник — тіпальниця, збиральник — збиральниця, перенощик — перенощиця, наладчик — наладчиця, позашкільник — позашкільни­ця. Таким чином, основний процес — утворення нового слова — най­менування особи жіночої статі, але водночас і утворення форми жіно­чого роду, структурно залежної від твірної.

Головна функція ГК роду — узгодження, тобто структурна функ­ція. Структурна функція полягає у передачі внутрішнього змісту про системно-структурну організацію мовних елементів, наприклад: 3 цьо­го приводу Ахматшин пішов у відділ праці і заробітної плати, де й поскаржився начальники відділи Т.А. Євсеєвій на незрозумілу поведін­ку майстра дільниці, а потім попросив, щоб вона… не розповідала Ткаченку про їхню розмову (Літературна Україна:. — 1985. — 18 лип­ня) ; Як митець-педагог, відомий теоретик, автор ряди наукових ви­дань з методики класичного танцю Галина Березова чутливо підхо­дить до кожної акторської особистості (Театрально-концертний Ки­їв. — 1983. — № 12. — С. 9).

Структурна інформація не містить у собі мислительного змісту, не входить у передаваний у мовленні зміст, а тому в таких випадках не співвідноситься з позамовною дійсністю, не визначається нею. У су­часній українській мові є кореляти-фемінативи начальниця, авторка, але вони не вжиті в цих контекстах, причина — стилістична орієнто­ваність. І хоча кількість дериваційних засобів, які витворюють коре­лятивні пари, зросла із чотирьох «фемінізуючих» формантів за «Сло- варем української мови» Б. Грінченка (к-а, -ниц-я, -ин-я, -их-а) до п’ят­надцяти [Белошапкова 1981] (к-а, -ниц-я, -иц-я, -чиц-я, -щиця, -уха, -их-а, -ин-я = -ен-я, -інн-а, -ес-а, ис-а, -их-а, -ал-я, -ев-а, -ад-я), наявна велика кількість неспіввідносних іменників чоловічого роду, зокрема:

а) іменників-найменувань за професією — 2609; б) атрибутивних (емо- ційно-забарвлених у тому числі) — 538; в) номінацій громадської діяль­ності, посад — 293; г) міфологічних назв — 53 (ж. р. — 7). Якщо корелятивні форми чоловічого роду в сумі складають 3245 слів, то неспіввідносні — 3493. Щоправда, серед іменників — назв істот жіно­чого роду є група некорелятивів, до якої входить 161 слово, але у своїй більшості це імена-атрибути, які характеризують особу за певною оз­накою, або такі, що містять у своїй похідній основі зменшувально- пестливий чи згрубілий (пейоративний) елемент [Загнітко 1989а, с. 40-42], пор.: шахтарочка, татарочка, любимочка,русявочка, відга- да, сімнадцятка, маріонетка, паця, павочка, раккавка, песиголовка тощо. Наприклад: Отож я й кажу, — говорив дід, — неглемедза він у тебе, Наталко… (Тютюнник, 1984, с. 58) або Чи бачили ви предмети жіночого туалету в кімнаті Сідалковського? — Які предмети? — витріщився Октавіан… — А я не знаю, о, що це таке… — Шігтнад- иятка. долетіло із залу (Чорногуз, 1978, с. 196). Кількість некоре- лятів жіночого роду на позначення жіночої статі значно менша за відповідну підгрупу імен чоловічого роду. Так, чоловічого роду 85 слів,

 

156


Морфологія


більшість з яких утримує в своєму ЛЗ атрибутивну характеристику особи, а жіночого роду — лише 19. Наприклад: джигіт, отрок, недо­літок, жених, білоус, блазнюк, бородач, дівчачур, землянин і породіл­ля, сповитуха тощо. Таким чином, поруч з корелятивними утворення­ми наявна велика кількість імен некорелятивного характеру.

Утворення фемінативів афіксальним способом, попри всю його уні­версальність і поширеність, виявляється в багатьох випадках немож­ливим або утрудненим. Тут на перешкоді стають: а) фонетичні, морфо­логічні причини (профорг, фізорг, академік, доцент, знавець, митець, стоматолог, шанетолог, морфолог, дендролог, селенолог, фармако­лог, кардіолог, біолог, бальнеолог, остеолог, радіолог, топограф, селе­нограф, стенограф, сейсмограф, фотогеліограф, етнограф та ін.);

б)  «зайнятість» суфікса «фемінативності», функціонування формаль­ного корелята з іншим значенням (пор.: технік — технічка, елект­рик — електричка, пілот — пілотка, папіросник — папіросниця), хоча в розмовному мовленні зустрічаються поодинокі випадки функ­ціонування названих слів для позначення осіб жіночої статі. Існують також інші утруднення у використанні суфіксальних засобів для утворення «жіночих» відповідників: непоширеність професії серед жінок, емоційно-експресивні відтінки, інколи маркованість словотвір­них елементів (більш характерна для російської мови), пор. суфікси -ш-а, -их-а, ул-я (купчиха, куркулиха, сотничиха, офіцерша) як репре­зентанти семантики: «назва дружини за фахом, званням, соціальним станом чоловіка». Наприклад: В нових чоботях казеного крою Ґсест- ра-ойіиерша прислала), синьому галіфе з кантами і сукняній гімнас­терці до стоячого коміра з червоним підкомірцем (Тютюнник, 1954, с. 86); Пані пройесорка (чоловік її вже став справжнім професором) надумала урядити в себе журфікси для молоді… (Українка, 1954, IV, с. 186). Зрізних причин, пов’язаних із морфологічними, семантични­ми і стилістичними особливостями похідних основ і суфіксів, деякі з іменників виявляються нездатними вступати в суфіксальні родові ко­реляції. Комунікативна практика часто потребує послідовної диферен­ціації осіб різної статі, мовленнєва практика стала використовувати у відповідних випадках, замість синтетичних, аналітичні засоби вира­ження статі, наприклад: Полум’яна Ванда Львівна не могла бути гля­дачем в жодному з поворотних моментів історії — завжди залиша­лась дійовою особою і творцем, відвертою, пристрасною… (Літератур­на Україна. — 1985. — 31 січня): Епідеміолог звернулася з проханням: вирішити проблему створення в місті централізованої системи очис­них споруд… (Радянська Донеччина. — 1985. — 13 липня). У першому випадку спостерігається вживання імені чоловічого роду, хоча є коре- лят-фемінатив, у другому він відсутній, наприклад: капітан, лейте­нант, лейбгвардієць, комонник, командарм, комбриг, ратман, а та­кож позначення посад типу проректор, ректор, радник, референт, релігійні — архідиякон, архієпископ, митрополит та ін. Щодо коре­лятивних утворень можна зауважити, що в науковому стилі, в офі- ційно-ділових жанрах мовлення превалюють немарковані форми, тоб­

 

РОЗДІЛ III. функціонально-семантичні особливості..

 

157

 

то граматичні форми чоловічого роду, наприклад: Присвоїти звання народного артиста України Магловій Олені Іванівні (Радянська Украї­на. — 1982. — 14 квітня) і пор. заслужений працівник вищої школи Онацька С. М. Варто, очевидно, сказати, що іменник у своїй формальній структурі може не відображати диференціацію статі і тут набирають чинності синтаксичні фактори.

Це дозволило О. М. Пешковському говорити про появу великої по­треби у «вживанні самостійного жіночого роду дієслова, тому що на­зви багатьох спеціальностей і посад не завжди допускають утворення жіночого роду з недвозначним значенням» [Пешковский 1956, с. 192], И. П. Мучнику — про іменники типу отоляринголог, інженер, ревма­толог як про слова «спільного роду» [Мучник 1971]. Щодо першого погляду треба уточнити, що згідно з нормами сучасної української мови можна припустити узгодження предиката за ознакою статі, хоча інко­ли спостерігається тенденція до послідовного узгодження з особовим іменем. Домінуючою нині необхідно визнати тенденцію вираження предикатом диференціації статі, наприклад: Сьогодні важко вста­новити точно, як вчинила начальник відділи, але відомо, що наряди й надалі не показували робітникам (Літературна Україна. — 1985. — 18 липня); Пипектоп школи Т. Г. Волковинська розробила перспек­тивний план роботи педагогічної ради і скоординувала дії середньої школи з відповідними планами педагогічного інституту (Комуніст України. — 1984. — № 3. — С. 24).

Розглянутий фактичний матеріал дозволяє зробити висновок про високу частотність вживання моделей типу академік зазначала, про­фесор повідомила, і хоч ГФ чоловічого роду «не утворюють умов для смислового узгодження» [Шахматов 1941, с. 74], спостерігається регу­лярне відображення в родовій формі предиката статі особи. Свого часу Л. Клеменсевич [К1етепзіе\уіс2 1957, 8. 101-119] аргументував не­обхідність відображення в предикаті статі особи-діяча. І в цьому ви­падку спостерігається «смисловеузгодження», реалізація предикатом значення НК статі, що якоюсь мірою уможливлює визнання за дієсло­вом «самостійного жіночого роду».

Отже, серед іменників — назв істот виділяються: 1) імена, здатні своїм змістом охоплювати весь клас осіб, які характеризуються не- маркованістю, і зберігати у будь-якому контексті ГЗ роду, визначене ГФ іменника; 2) слова, рід яких змінюється залежно від того, особу якої статі вони позначають, поза контекстом вони вміщують у собі два-три ГЗ роду з омонімічними формами (пор.: офтальмолог, агро­ном, письменник і нечупара, невдаха, заводіяка).


.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.