На перший погляд, категорія числа видається простою, такою, що відображає реальні відмінності між предметом і його множинністю. Проте вона, як і граматичний рід, є граматичною, а не логічною кате­горією, і їй притаманне своє специфічне визначення на різних рівнях мови. Безперечно, категорія числа пов’язана з ЛГР іменників і кате­горією роду.

Граматичною ознакою числа є флексія. В однині вона збігається з флексією категорії роду. У множині є специфічне закінчення -и, -а(-я), воно виступає найважливішою формальною ознакою також інших гра­матичних класів слів, які узгоджуються з іменником прикметників, дієприкметників тощо.

Схема функціонування числа в реченні має такий вигляд: -ий -0, -0 -0, -ий -є, -ий -о, -а(-я) а(-я), -е(-є) є, -є -о (перший хліб, ясен місяць, веселий хлопчище, гарний парубчисько, рання весна, грайливе море, лісове озеро) — однина; -і(-ї) -и, -і(-ї) -а(-я) (зелені дуби, гарні парубись- ка, ранні весни, веселі хлопчища, грайливі моря, лісові озера) — мно­жина.

П оказники числа, так само як і роду, являють собою засіб збере­ження високої структурної єдності словосполучень і предикативної одиниці загалом. Наприклад: голубі ріки, барвисті луки; Перші про­ліски мужньо пробивалися крізь рештки снігу.

Предметно-смисловим змістом категорії числа також є порушення чи певний розпад граматичної співвідносності, що сприяє розвиткові лексичних відмінностей між формами числа. Так, у сучасній ук­раїнській мові втрачено співвідношення між формами: вода — води, пісок — піски, масло — масла, сталь — сталі. Множина вживається у вужчому, частковому значенні, наприклад у значенні сорту: міне­ральні води, високоякісні сталі.

У цих випадках форма множини виступає не як граматичне вира­ження тієї чи іншої кількості, а як граматичний спосіб диференціації у багатозначного слова його окремих значень. У такому разі флек­сія — показник не форми слова, а його значення: вона одночасно є також засобом зв’язку між словами і подібно до суфікса утворює нове

6 ‘Теоретична граматика»

Іменники, які вживаються тільки в множині, можуть також не мати значення числа або позначати один предмет і множинність пред­метів: ворота, ножиці, хитрощі, радощі, мудрощі, канікули тощо. Ця властивість виявляється в смисловому плані, морфологічного способу вираження вони позбавлені. На цій підставі, а також виходячи з тісної взаємодії роду і числа, А. А. Залізняк та І. Г. Милославський виділи­ли їх у «парний» рід [Зализняк 1967, с. 61-81; Милославский 1981, с. 55-58].

Одиничність предмета можна визначити через поєднання іменника з числівником один (одні окуляри) або зі словами одна пара для пар­них предметів (одна пара чобіт).

Позначення кількості в іменників — назв істот і неістот прита­манне тільки тим з них, які мають співвідносні числові форми.

Таким чином, категорії роду і числа іменників не є категоріями синтаксичного рівня, хоча в словосполученні та реченні мають своє формальне вираження, свій вияв. Вони зумовлюють тип зв’язку з інши­ми іменами. Специфіка роду і числа виділяє іменник. У прикметників та порядкових числівників названі категорії виступають синтаксичними формами узгодження. Форми категорії числа та змін за числами функ­ціонально нетотожні. Найбільш специфічною виступає множина. Вона позначає кількість предметів або осіб більшу, ніж один. Форма одни­ни може позначати як один предмет, так і їх множинність. Наприк­лад, іменник у поєднанні з числівниками два, три, чотири вживаєть­ся в однині: три фабрики, три пальми (пор.: п’ять фабрик, п’ять пальм). Отже, множина є сильною з позиції вираження форми і з точ­ки зору її семантичного значення.

У граматиках української мови [Леонова 1983, с. 45-52; Сучасна 1969, с. 67-72], як і російської [Русская 1990/1, с. 471], множина трактуєть­ся як форма, позбавлена родової диференціації. На наш погляд, у мно­жині в називному і родовому відмінках досить чітко простежуються родові відмінності форм. Називний відмінок чоловічого і жіночого роду має флексію -и(-і), а середнього -а, у родовому відмінку чоловічого ро­ду — флексію -ів (виняток коней), жіночого — ей, -ф і середнього -ів, -0. Омонімія МФдля всіх родів спостерігається в давальному, орудно­му, місцевому відмінках.

В однині ми також знаходимо омонімію родових форм іменників чоловічого і середнього роду (II відміна) в непрямих відмінках, пор.: гордень (трос), горденя, горденю, гордень, горденем, (на) гордені і море, моря, морю, море, морем, (на) морі.

Очевидно, найімовірнішим буде аналіз форм у множині не як безро- дових, а як форм із стертими родовими відмінностями, менш яскраво вираженими, ніж в однині, але не зовсім втраченими. Отже, категорії роду і числа іменників мають багато спільних ознак: