Дудик П. С. Стилістика української мови
загрузка...

Стилістично марковані і стилістично немарковані мовні одиниці

Мовні одиниці, особливо лексичні, фразеологічні, частково й граматичні, функціонально різнотипні; одні з них стилістично марковані, інші — стилістично не­марковані.

Стилістично маркованими (франц. таг- qeur — робити на товарі клеймо або марку) вважають такі мовні одиниці, які стали типовими не для всіх сти­лів мови, а тільки чи переважно для окремого стилю. Наприклад, слова синус, косинус, множення стилістич­но марковані, бо вживаються здебільшого в науковому мовленні, особливо в математиці. Натомість слово вода стилістично немарковане , бо використовуєть­ся в усіх стилях і формах мови. Похідні від вода лексе­ми водиця, водичка, водиченька стилістично марковані: вони типові здебільшого для художньо-літературного і для розмовно-побутового, але емоційно забарвленого мовлення. Слово земля (крім комунікативно особливих випадків) сприймається як нейтральне з погляду емо­ційного, почуттєвого і, отже, як стилістично немарко­ване, а слова земелька, земелечка, землиця, землюка, означаючи в основному те ж саме, що й земля (Він пока­зав руки свої в землюці і в крові. — А. Головко), є сти­лістично маркованими. Вони мають обмежену і спе­ціалізовану семантику і сферу вживання, бо містять у своєму значенні різні відтінки: лексеми зе­мелька, земелечка відтворюють ніжне, виразно пози­тивне ставлення мовців до землі, натомість слово зем­люка відображає негативне, нешанобливе сприймання землі, яке щоразу змінюється залежно від конкретної ситуації мовлення, інтонації слова в реченні, тексті.

Маркованість чи немаркованість мовних одиниць найбільше виявляється на лексичному і синтаксичному рівнях мови. Так звані кореневі слова найчастіше стиліс­тично немарковані, а похідні (афіксальні) слова (з пре­фіксом чи суфіксом) здебільшого стилістично марковані.

Звуки (фонеми) стилістично сприймаються як рівно­цінні, однаково емоційні або неемоційні. Емоційність звуків залежить від того, як їх вимовляє мовець. Звуки мають різну артикуляцію (творення, вимову): один — складнішу, інший — вимовляється простіше, з меншим мовленнєвим зусиллям. Однак певне стилістичне зна­

 

чення має різне поєднання звуків, наприклад алітера­ція, асонанс та ін.

Словотвірні афікси, на відміну від звуків, надають словам різного емоційного забарвлення (відтінку змен­шеності, здрібнілості, пестливості, голубливості, згру­білості, зневаги тощо).

За своєрідних ситуацій мовлення поняття маркова- ності (стилістичної обмеженості) і немаркованості (сти­лістичної всеохопленості, необмеженості, загальності) може також застосовуватись і до явищ орфографії, і до певних виявів пунктуації. Якщо, наприклад, прізвище пишуть з малої літери (гітлер, сталін; гітлери, Сталі­ни; плюшкін, гобсек), то цим своєрідно виявляють воро­жість чи неповагу в ставленні до цих осіб або й до їхніх прихильників.

Емоційний чи емоційно нейтральний стан мовлення найбільше виявляється в семантиці мовних одиниць — слів, словосполучень і речень. Такі явища становлять об’єкт лексичної і синтаксичної стилістик. Усі фразео­логізми певною мірою емоційно забарвлені,, отже, об­разні. Вони є тим мовним матеріалом, який поєднує в собі і виражає позитивний чи негативний досвід народу, виразно сконцентровану в ньому емоційність, а в своїй позитивній частині (що найчастіше й трапляється) і ви­соку, колективно усвідомлювану естетику зв’язного вислову переважно в структурній формі речення.

. _ Отже, стилістичні можливості різних мовних оди­ниць неоднакові. Окремий, вилучений зі складу слова, звук є загалом стилістично нульовою мовною одиницею і ніякої стилістичної функції не виконує, а звук у скла­ді слова має певне стилістичне навантаження. Наприк­лад, у творах українського письменника Тараса Шев­ченка (1814—1861) сучасний прикметник вільний з фо­немою [і] вживається тільки один раз: Боже! Боже!., за що ти караєш Своїх і покорних і добрих дітей? За що закрив їх добрі очі, І вільних розум окував. А з фонемою [о] його вжито 38 разів, зокрема: Пишалася синами ма­ти, Синами вольними; Оженись на вольній волі. На ко­зацькій долі… Причиною цього є те, що в час Шевченко- вої творчості узвичаєною була форма вольний. У сучас­ному мовному сприйманні стилістика обох фонетичних варіантів тієї самої лексеми змінилася: щоденною й нормативною стала форма вільний, а форма вольний вживається як архаїчна, урочиста.

Досить виразну стилістичну функцію виконують мовні одиниці морфемного рівня. Наприклад, за слово­твірними суфіксами -ок-, -очок-, -еньк-, -есеньк-, -унь-, -усь- закріпилося значення зменшеності, пестливості, стиліс­тичною ознакою афіксів-суфіксів -ищ-, -уган- є значення згрубілості, зневажливості: синок — синочок, малень­кий — малесенький, дідуньо — дідусь, але дідище, діду­ган. Однак такий висновок дещо відносний, бо, скажі­мо, словоформа маленький може виражати й зовсім протилежну емоцію — зневагу, осуд, сумнів тощо, напр.: Я смакую її хиби, дефекти тіла, маленьку душу, безсилий розум (М. Коцюбинський).

Очевидною є також стилістична функція окремих повнозначних слів. Наприклад, лексеми любов і нена­висть, правда і кривда, працювати і красти мають різ­не стилістичне значення.

Ще вагомішою є функція речення (кількаслівного чи багатослівного), тому що ним об’єктивно можна передати думку ширше й емоційніше. Український мовознавець Олександр Потебня (1835—1891) зазначав: «Елементар­на поетичність мови, тобто образність окремих слів і пос­тійних сполучень, хоч би яка була вона помітна, є незнач­ною порівняно із здатністю мов створювати образи із сполучень слів, все одно, образних чи безобразних».

За неоднакових ситуативних умов кожна синтаксич- натшнструкція набуває певного емоційного забарвлення. Будь-Яке розгорнуте висловлення чи окреме слово може мати відтінок емоційності:— позитивної чи негативної.

Існує думка, ніби всі синтаксичні конструкції на рівні речення з погляду функціонального розподіля­ються в межах усієї мовної системи на стилістично нейтральні істилістично значеннєві, за­барвлені. Така стилістична диференціація засобів мовного виразу потребує деякого застереження, допов­нення. Адже за теорією актуального членування мов­лення (І. Распопов, І. Ковтунова та ін.), будь-яка конс­трукція, навіть найбуденніша, побутова може набувати різних стилістичних відтінків, отже, й ставати стиліс­тично забарвленою. Наприклад, у реченні Учень написав твір виділяється його структурно-семантичне ядро — учень написав: учень — підмет, написав — присудок. По­ширюється це речення прямим додатком твір. Проте залежно від комунікативної зорієнтованості, мети ви­словлювання, від того, що саме якнайбільше цікавить співрозмовника (суб’єкт дії, об’єкт чи сама дія), мовець може по-різному сконструювати цей вислів-речення, вдавшись до неоднакової інтонації, порядку слів. У ре­зультаті ця структура матиме три інтонаційно-смисло­ві, отже й стилістичні, варіанти, пор.: 1. Що написав учень? — Учень написав твір. 2. Що зробив учень? — Учень написав твір. 3. Хто написав твір? — Твір напи­сав учень. По черзі актуалізовано, логічно виділено певний член речення. В цьому й полягає так зване ак­туальне членування речення, його різна комунікатив­на спрямованість. Це свідчить про невмотивованість членування синтаксичних одиниць на стилістично ней­тральні і стилістично значеннєві, значущі.

Такі терміни і позначувані ними психолого-мовлен- нєві явища, процеси, як експресія, експресив­ність і експресивний] емоція, емоційність і емоційний; естетика, естетичність і ес­тетичний, є своєрідними синонімами лексем сти- лістика,стилістичність і стилістичний. Ці мовні явища цікавлять багатьох мовознавців (В. Чаба­ненка, А. Коваль, С. Єрмоленко, В. Кононенка, В. Дроз- довського та ін.), однак і дотепер немає категоріального розмежування понять експресія і емоція, експре­си в не й емоційне, що засвідчує виняткову склад­ність цих явищ, реалій.

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.