Загнітко Анатолій Панасович - Теоретична граматика сучасної української мови. Морфологія. Синтаксис.

4. ГРАМАТИЧНІ КАТЕГОРІЇ НЕВІДМІНЮВАНИХ ІМЕННИКІВ

загрузка...
Іменник як одна з найбільш чисельних частин мови посідає доміну­ючу позицію у словниковому фонді сучасної української літературної мови (більше половини слів академічного Словника української мо: Я є іменниками). Підклас невідмінюваних іменників сьогодні охоплює різні угрупування слів, до цих пір залишається невизначеним їх ста­тус у загальній системі морфологічної відмінюваності, не встановлено перелік ГК, специфіка вираження ГЗ. Окремі лінгвісти стверджують тільки відносну невідмінюваність зазначеного підкласу слів, іменуючи їх так званими невідмінюваними іменниками. Очевидно, є всі підста­ви погодитись із таким твердженням, тому що названий підклас слів не є абсолютно невідмінюваним. Насправді у невідмінюваних імен­ників яскраво виражена в системі мови омонімія форм як реалізаторів відповідних грамем, яка, виступаючи у мовній організації потенцій­ною і реально можливою, завжди послідовно розчеплюється на син­таксичному рівні, де відбувається в кожному конкретному випадку реалізація трьох ГЗ (роду, числа, відмінка) іменника, наприклад: …в жіночому дзюдо поки що існує ряд проблем, які потребують для по­чатку досконального вивчення (Радянська жінка. — 1988. — № 2. —

С.  29). За відсутністю більш вдалого терміна для матеріальної невира- женості формальної незмінюваності цих слів вважаємо за необхідне кваліфікувати їх як невідмінювані іменники, аргументуючи це тим, що вони 1) не включені в жодну з наявних іменникових відмін;

2)  належать до нечленованого типу морфологічних основ, тобто по­збавлені способів формотворення, пор.: небо//неб-ес-а,ім[]]-а//ім-ен-а і карате//карате, фойє//фойє.

Невідмінювані іменники не дають можливості реально побачити співвідношення динамічного і статичного у мовних одиницях. Сло­вотвірна членованість слова постійно статично відображає утворення слова як лексичної одиниці, морфологічна членованість словоформи статично відображає процес її формотворення. Морфемна членованість словоформи статично відображає обидва процеси, акумулює їх у своїй суті. У формотворчій структурі словоформи процес формотворення зна­ходить своє динамічне відображення, пор.: писати -> писав-ф, пи­сала, писал-о, писали. Видається правильним послідовне розмежування морфологічних і синтаксичних типів словоформ.

Невідмінювані іменники, утворюючи периферію морфологічних типів словоформ (1) знаходяться поза відмінками, 2) позбавлені формативів, тобто засобів витворення співвідносних форм числа, відмінка), тяжі­

 

Розділ III. Функціонально-семантичні особливості.


167


ють до синтаксичних типів і реалізують прогресуючі аналітичні тен­денції мовної організації, наприклад: знайоме попурі, знайомого по­пурі, знайомому попурі, знайоме попурі, знайомим попурі, (на) знайо­мому попурі // знайомі попурі, знайомих попурі, знайомим попурі, знайомі попурі, знайомими попурі, (на) знайомих попурі.

Цей підклас іменників у сучасній українській лінгвістиці і русистиці кваліфікується неоднозначно за своїм кількісним і якісним (включен­ня лексико-семантичних груп слів) складом, пор.: СУМ подає 341 сло­во, за нашими підрахунками їх нараховується біля чотирьох тисяч іменників. Наведені цифри про кількісний склад невідмінюваних імен­ників відбивають тільки наявність в українській мові апелятивних слів цього типу. До невідмінюваних належать іменники іншомовного походження, які в більшості випадків істотно відрізняються своєю формою. Підклас невідмінюваних іменників охоплює загальні назви неістот, основи яких закінчуються: 1) голосними /є/, /а/, /о/, /у/, /і/, пор.: пюре, абреже, леоне, адарме, аміле, безе, медресе; фейхоа, юбеа, пагуа, па-де-труа, пульга, туранга, аймара, антука; абрау, карігіну, муку, секу, кодру, мангбету, матуртиграу; фортеп’яно, есперанто, ідо, кабалетто, кавалло, кавеццо, касетто, макао; ларі, криманчулі, кісі, ебосі, седзі, сугадатамі, мацоні, тавсакраві; 2) приголосним: міні- скерт, цірліх-манірліх, падеспань, нонсенс, каюк, шанжан, та іменни­ки — загальні назви істот, які розподіляються на дві великі групи:

а) іменники — назви осіб, основа яких закінчується голосними /а/, /о/, /у/, /є/, /і/, наприклад: амхара, бабуа, бакуба, бавемба, джола, дуала; ібібіо, бакомо, бамбіно, баньоро, бороро, гого; ву, курчі-вандлу, немху, нонсу, чентсу; абаде, камікадзе, санде, базе, мукаче, маконде, протеже,рантьє, конферансьє; мансі, маорі, візаві, суамі, тахтаджі, камбі, барі; або приголосними, пор.: волоф, уолоф, яолоф, ханум, ма­дам, міс, містріс, місіс, футен, джі-ей; б) іменники — назви тварин, кінцевими основи в яких виступають голосні /а/, /о/, /у/, /є/, /і/, наприклад: аноа, арара, макао, кліо, мунго, ороно, гекко, каллініко, шимпанзе, авачі, вашіші, грізлі, саймірі, сосі, уакарі, фіфі та ін.

Значно розшириться число невідмінюваних іменників, якщо вклю­чати в їх коло всі категорії іменників, які характеризуються мор­фологічною незмінністю, зокрема: 1) жіночі власні імена типу Мукка- рам, Ризигуль, Джанет, Мерилін, Ев, Арбик, Арбинак, Аяк, Байлак, Дадар, Калдар (біля 3000); 2) жіночі власні іншомовні імена з кінцеви­ми голосними основи /о/, /и/, /у/, /є/, /і/: Майсуло, Тойсуло, Янсуло, Назли, Асли, Айбану, Аксилу, Бибісилу, Тадельбану, Шелеме, Кільбі- ге, Ільбіне, Ендебі, Сальді, Ілебі, Бібі (пор.: /о/ — 83, /и/— 81, /у/ — 205, /є/ — 424, /і/ — 239); 3) жіночі прізвища власне українського та іншомовного походження з кінцевим приголосним основи: Яремчук, Воєдчук, Коломієць, Вечір, Олехнович, Ральф; 4) жіночі прізвища власне українського та іншомовного походження з кінцевим голосним осно­ви: Царенко, Перевесло, Грінченко, Дюма, Алаку; 5) чоловічі власні імена іншомовного походження з кінцевими голосними основи /і/, /є/, /и/, /о/, /у/, наприклад: Бакі, Барі, Будаві, Валі, Гані, Мінвалі,

 

168


Морфологія


Сафаргалі,Асабе,Уразгільде,Байгільде,Буушки, Таначи,Акушти, Хад- ко, Хасенко, Ябцоко, Дзабо, Баласуу, Дьокту, Сау, Даду, пор.: /і/ — 716, /є/ — 166, /и/ — 79, /о/ — 127; 6) чоловічі прізвища іншомовно­го походження з кінцевим голосним основи (/а/, /і/, /у/, /є/): Дюжа, Легуа, Руставелі, Нонашвілі, Горшту.Думбадзе; 7) російські чоловічі прізвища на /-аго/, 1-их/, /-ово/: Черних, Мертвого; 8) російські гео­графічні назви з кінцевим формантом на голосний або з елементами /-ово/,/-іно/, пор.: Сєдово, Применково, Пушкіне; 9) іменники на по­значення власних географічних назв, зокрема: а) міст (Токіо, Делі, Тбілісі, Манагуа), б) країн (Нікарагуа, Перу), в) річок (Міссісіпі, Міссурі), г) гір (Кіліманджаро); 10) назв іншомовних газет, журналів, тижневиків: «Нойє Цайт», «Тайме», «Руде право», «Ненсабадтог»; 11) складноскорочені назви ініціального та ініціально-звукового типу: НАН, АН, ВАК та ін. (хоча у нормативних документах все частіше зустрічається ВАКу).

Апелятивні (загальні) іменники невідмінюваного типу, які прий­шли в українську мову з інших мов, розподіляються за родами на основі загальної диференціації іменників на два ЛГР за ознакою істо­та/неістота. Іменники — назви неістот належать до середнього роду. Такий розподіл у чомусь відповідає початковій родовій диференціації іменників в індоєвропейській мові, у якій назви неістот не могли мати ГЗ чоловічого або жіночого роду. Диференціація невідміюваних імен­ників за родами в сучасній українській мові опосередкована їх семан­тикою, приналежністю до ЛГР істота або неістота і загальним прин­ципом розмежування назв осіб та назв неосіб серед іменників — назв істот. Родова приналежність іменників — назв осіб зумовлена їх позамовною співвіднесеністю, тобто семантичним змістом слова, а на­зви неосіб належать за цим законом тільки до чоловічого роду.

Невідмінюваних іменників — назв неістот у сучасній українській мові найбільше — їх налічується 2499. Серед них найпомітніше вияв­ляються нові тенденції перерозподілу невідмінюваних іменників за родами. Зміна ГЗ роду в більшості випадків зумовлена цілим рядом причин, серед яких варто назвати, перш за все, активне входження нового слова в лексичний фонд української мови, формування системи різноманітних зв’язків (синонімічних, лексико-семантичних), підпоряд­кування всім ГК і виникнення морфологічних зв’язків із системою відмінюваних іменників.

Одним із домінуючих факторів динаміки ГЗ роду в іменників — назв неістот невідмінюваного типу виступає система лексико-семан- тичних зв’язків. Запозичене слово зараховується до складу певної гру­пи однорідних назв і в силу формальної «незвичайності» (кінцевий формант /і/, /у/ тощо), морфологічної немотивованості родової при­належності асоціюється з родовим словом («метаіменником»), у ре­зультаті чого граматичний рід загальної назви переноситься на іншо­мовне слово. Кінцевий елемент невідмінюваного іменника іншомовного походження, очевидно, варто називати фіналлю, вкладаючи в цей термін поняття незмінюваності слова у формальному плані. Названий

 

РОЗДІЛ III. функціонально-семантичні особливості..


169


фактор (система семантико-парадигматичних зв’язків) зумовив зміну ГЗ середнього роду на чоловічий рід загалом ряду іменників — назв неістот, серед яких можна вичленувати такі лексико-семантичні гру­пи: 1) назви винограду (усахелоурі, халілі, хіхві, мпгевандіді, муджу- репгулі, оджалеті, дондглабі, кабістоні, арараті) (усього 36)); 2) най­менування вітрів (сироко, ібе, торнадо, памперо (7)); 3) назви танців (кінноурі, лекурі, картулі, давлурі, шиммі, мтіулурі, падеспань, пуль- га, солхіно (14)); 4) найменування музичних інструментів (тарогато, чонгурі, ствірі, гудаствірі, лавабо, мабу, бергамаско (8)). ГЗ чоловічо­го роду в кожному з названих рядів слів мотивоване формою «мета- іменника», який завжди позначає родову назву, пор.: «виноград», «вітер» , «танець», « інструмент», а невідмінювані іншомовні імен­ники виступають видовими номінаціями.

Система лексико-семантичних зв’язків, їх активна дія зумовлює також перенесення ГЗ жіночого роду «метаіменника» на видові но­мінації серед іменників — назв неістот. Комплекс лексико-семантич- них зв’язків визначає рівень активного входження невідмінюваного слова до словникового фонду, поширеність та чистоту функціонуван­ня запозиченого іменника, одночасно прогнозуючи зміну категоріаль­них значень, зокрема граматичного роду, який виявляється залежним від сили асоціативних поєднань нового слова з родовою назвою. Вто­ринне ГЗ роду в невідмінюваного іменника нормативним стає тоді, коли слово повністю підпорядковується семантичним законам: 1) однорідності видових номінацій, 2) включення в обсяг загальної назви, наприклад: шапка —» тюбетейка, ебосі, маніебосі. Жіночий рід охоплює значно меншу кількість невідмінюваних іменників — назв неістот у порівнянні з чоловічим, пор.: 217 іменників — назв неістот належить до чоловічого роду, 74 — до жіночого роду. Літературно-нормативним ГЗ жіночого роду виступає: 1) серед назв різновидів вод (віші, набеглаві); 2) наймену­вання різних типів річок (еспе, карасу, кочокту, карасукі, сарасу);

загрузка...

3)  назв предметів одягу (кашибі, саквірі, шуба, папанакі, токомоно (та­почка), ебосі, маніебосі (шапка)); 4) найменування мов (хінді, ідиш, канембу, кісуахілі, ларі (всього 15)); 5) назв різновидів хвороб (данге, паннатачі, бері, бері — бері, мільдю) та ін. У названих лексико-семан- тичних групах слів «метаіменниками» виступають лексеми жіночого роду, пор.: «вода», «річка», « долина», «шуба», «шапочка», «мова», «хво­роба». Закон семантичної підпорядкованості в сучасній літературній практиці зумовив зміну ГЗ роду у 214 невідмінюваних іменників — назв неістот. Останнім часом спостерігається активізація названого за­кону, його домінування при взаємодії з іншими чинниками.

Не менш поширеною і функціонально значущою виступає одинична підпорядкованість запозиченого невідмінюваного іменника, який ви­ступає видовим найменуванням, родовому, включення в лексико-се- мантичну групу як однорідної видової назви, перенесення ознаки роду «метаіменника» на іншомовне слово. Часто нове слово позначає окре­мий різновид певного предмета або явища, його специфічні особливості, відтінки, для відображення яких існують у деяких мовах спеціальні

 

170


Морфологія


слова. Унаслідок активного асоціативного зв’язку видової назви з ро­довою, функціонування поруч, в одному ряду з однорідними видовими назвами, граматичне значення роду яких формально мотивоване, відбу­вається зміна родової приналежності іншомовного невідмінюваного сло­ва, закріплення вторинного ГЗ роду, пор.: монтежю — апарат, му- хамбазі — віршовий розмір, мчаді — хліб, нейблау, індантеблау — барвник, пенальті — удар, пуре — мед, сулугуні, брі — сир, диплах- не — злак, Кабулі — діалект, казикчі — жанр, кодру — великий ліс, мачете — ніж, кневрі — глечик, лахті — пояс і аброгані — торочка, бахрома, седзі, сподзі — перегородка, anime — гора, гобі — пустеля, араху — горілка, арпеджоне — віолончель, годорі — корзина, акліне — лінія, алабі — міра довжини, амрі — культура, аматі — скрипка, венстре — партія, горші — кавалерія, кано — школа, кеві — жуйка, пайзе — табличка тощо.

Розглянуті приклади не можуть бути тільки винятком із загального правила, вони свідчать про витворення абсолютно нових і відмінних тенденцій та законів родової диференціації невідмінюваних іменни­ків — назв неістот, відображають процеси активного освоєння іншо­мовної лексики, формування нової сітки мотивованості категоріальних значень роду. Одним з таких законів виступає принцип семантичного включення або система семантико-парадигматичних зв’язків, які внас­лідок нульової Мотивованості родової належності запозиченого слова з боку його форми зумовлюють перенесення формально мотивованої ознаки роду загальнородового іменника на видові назви. Літературно- нормативним вторинне значення граматичного роду стає тоді, коли невідмінюваний іменник —назва неістоти постійно асоціюється мов­цями із загальною назвою, як це спостерігається у слів типу лекурі — танець, марарі — діалект, денге — хвороба, торнадо — вітер, при еліпсі (пропуску) загальної назви невідмінюване слово наслідує його ГЗ роду, наприклад: Вона [Марилька] нам винограду пасинкувала, Опилення учора провела. За способом новим, боротись вчила Із мільдю небезпечною в садах. Ми вдячні їй, вона наш садівник (Л. Забашта). Вторинне значення граматичного роду, набираючи статусу літератур- но-нормативного, відображається в лексикографічних працях, пор.: урду — ж. (СУМ, X, с. 474), торі — ж. (СУМ, X, с. 204), хінді, гінді — ж. (СУМ, XI, с. 74), бері—ж. (СУМ, І, с. 61)таін.

Важливим при динаміці родової належності невідмінюваного імен­ника — назви неістоти, його активного освоєння виступає принцип синонімічності, значеннєвої тотожності загальнопоширеного слова і запозиченого, унаслідок чого ГЗ роду загальноприйнятого іменника переноситься і на іншомовний. Дія цього закону зумовила зміну родо­вої приналежності цілого ряду слів (77 іменників). ГЗ жіночого роду, яке виступає формально у «метаіменника», фіксується: 1) серед назв різноманітних страв: кольрабі (капуста), салямі (ковбаса); 2) наймену­вань тканин: байхоа (ворса); 3) назв одиниць виміру: беррі (миля); 4) найменувань різновидів одягу: мініскерт (юбка), модесті (маниш­ка); 5) назв різновидів вулиць: авеню (вулиця), штрасе (вулиця);

 

РОЗДІЛ III. Функціонально-семантичні особливості..


171


6)  найменувань дитячих іграшок: пуганє (лялька), кекесі (матрьош- ка); 7) назв моделей зачісок: мідзура (зачіска); 8) найменувань при­міщень, окремих різновидів житла: асьєнде (вілла, дача); 9) назв рос­лин та їх плодів: фейхоа (пальма), юбеа (пальма), чинебулі (хурма) та ін., пор.: експо (виставка), урмулі (пісня), цхенбурті (їзда).

Значення чоловічого роду більш поширене серед невідмінюваних іменників — назв неістот і охоплює різноманітні синонімічні коре­ляції, які, зокрема, поширені: 1) серед назв приладів, апаратів: наргі- ле (курильний прибор), бодо (апарат); 2) найменувань рослин та їхніх плодів: туркмені (ізюм), бада (сік); 3) назв різних моделей автомобілів: сафарі, болі, авто (автомобіль); 4) найменувань податків: сачекле (по­даток); 5) назв одиниць виміру ваги, довжини, ємності: адарме (міра ваги, приблизно тотожна кілограму), оді, адлі (міра довжини, майже дорівнює метру), кепелло, каде (міра ємності, наближається до літра), генрі; 6) найменувань друкарських шрифтів: альдине (шрифт); 7) назв грошових одиниць: екю, ейре, каболетто, кавалато, кавалло, квар- тильо, квартино, ларі (усі вони асоціюються з карбованцем); 8) най­менувань предметів одягу: суйконе (мундир), карігіну (костюм); 9) назв пароплавів: авізо (корабель) та в багатьох інших лексико-семантич- них угрупуваннях, пор.: байу (сезон), аквафорте (офорт), аккую (ко­лодязь), альпака (сплав), амиле (горщик), антука (зонт), бардильо (мармур), бухарі (камін), гремі (коньяк), кавасакі (бот), канці (ріг), жакоб (стиль).

Категорія роду серед відмінюваних і невідмінюваних іменників — назв неістот виступає класифікаційною, тому що грамеми роду (чоло­вічого, жіночого, середнього) розподіляються між різними формально і семантично неспіввідносними лексемами: явір, барабан, чонгурі — ч. р; зима, біва, дзорі — ж. р.; озеро, горе, пюре, журі — с. р. Класифікаційний характер парадигми роду зумовлює закріплення відповідного типу відмінювання, пор.: зима — ж. р. /-а/; явір — ч. р. /-0/ тощо. Морфо­логічна незакріпленість грамем роду у невідмінюваних іменників — назв неістот, відсутність мотивованості родової приналежності позамовним змістом зумовлює активне включення невідмінюваних слів у систему лексико-семантичних зв’язків, їх підпорядкування цим зв’язкам з ме­тою опосередкованої мотивації значення роду, пор.: виноград® — ч. р. -» аліготе — с. р. —> виноград аліготе —> смачний аліготе. Інтенсивний процес впливу системи лексико-семантичних зв’язків простежується також на підгрупі невідмінюваних іменників —назв неістот, у яких наявна різна узгоджуваність у роді, наприклад: популярне бієнале// популярний бієнале, популярний бієнале//популярна бієнала, цірліх- манірліх — ч., ж., с. р.; медресе, мацоні, віскі, динамо, дінчі, каурі, ламенто, антре — ж., с. р.; авто, амі калі, асамтаврулі, безе, жабо, мо, моко, муаре, анчаді, сіртакі, сулугуні, джерсі, кашне, манго, мату; макао (усього 32 іменники). У більшості випадків вторинне значення граматичного роду зумовлене семантико-тематичною підпорядкованістю видової назви загальнородовій і перенесення формально мотивованого роду «метаіменника» на невідмінюване слово, пор.: бієнале. — вистав­

 

172


Морфологія


ка, медресе — школа, віскі — горілка, динамо — машина, сулугуні — сир, мохо — шар ґрунту; часто зміну роду викликають синонімічні зв’яз­ки, наприклад: дінчі (шлюпка), ігну (хатина), каурі (раковина), ламен­то (арія), мчаді (хліб), болеро, сіртакі (танець), асамтаврулі (шрифт), безе (поцілунок), бієнале, б’єнале (форум) або однорідні видові назви, їх вплив (мо, ом, ампер; муаре, джерсі, сатин, ситець, штапель). Активна дія різних факторів, їх перетин зумовлює функціонування окремих не­відмінюваних іменників — назв неістот з неоднаковим граматичним значенням роду, пор.: Адже, крім XIVнаціонального фестивалю гумору і сатири, тут проходило VII міжнародне бієнале гумору та сатири в мистецтві і III міжнародний фестиваль комедійних і сатиричних фільмів (Літературна Україна. — 1985. — 22 серпня); Габрово — одна із столиць сміху. У травні до цього невеличкого болгарського містечка зїду ться письменники, художники, артисти, скульптори на VIII міжна­родний б’єннале сатири і гумору, який проходить під девізом «Світ уцілів, бо сміятися вмів (Перець. — 1987. — № 9. — С. 15); Кожна бієнале засвідчує неабиякий інтерес до полотен нового напрямку… (Молодь України. — 1983. — 14 січня).

Мовна практика свідчить, що літературно-нормативним стає те зна­чення роду невідмінюваного іменника, яке відображає його активне підпорядкування системі лексико-семантичних зв’язків. Отже, первин­не ГЗ середнього роду невідмінюваних іменників — назв неістот іншомовного походження виступає показником формального входжен­ня слова до лексичного фонду, його включеннядо класифікаційної сітки категорії роду, а вторинне значення роду відображає активне освоєння нового слова, підпорядкування семантико-парадигматичним законам рідної мови, витворення опосередкованої формальної мотивованості ГЗ роду.

Значну роль при закріпленні вторинного ГЗ роду як літературно- нормативного відіграє подібність невідмінюваного слова до форм відмінюваних іменників, морфологічні зв’язки. Так, більшість слів з фіналлю /а/ набула граматичного значення жіночого роду (фейхоа, юбеа, цицмата, легуа, бальбоа, твема). Інколи зберігається ознака роду мови-джерела, як це спостерігається у слів болеро (італ. Ьоіего — т), жабо (франц. іаЬої — т), альпака (нім. Аїрака — т), антука (франц. епіоиіеав — т), па-де-труа (франц. рав-йе-ігоза — т).

Останнім часом не простежується активізації останнього фактору, іншомовні слова підпорядковуються законам лексико-семантичних зв’язків і родової диференціації тієї мови, у яку вони запозичені. Мор­фологічний фактор зумовлює активні зміщення в групі іменників із фіналлю /о/, чому сприяє тотожність відмінкової парадигми узгоджу­ваних слів, крім називного і знахідного відмінків (табл. 13).

Рідко в сучасній українській мові граматичний рід невідмінюваного іменника — назви неістоти мотивований раритетною змінюваною фор­мою. Подібне спостерігається тільки у слові кантеле, у більшості ви­падків не закріпилося формально мотивоване значення роду, пор.: порт­моне — с. р. // портмонет, портмонетка (Леся Українка); форте­

 

РОЗДІЛ НІ. Функціонально-семантичні особливості.


173


піано — с. р.// фортеп’ян (І. Я. Франко, О. Кобилянська, І. С. Нечуй- Левнцькнй); кофе — с. р. // кофій (І. С. Нечуй-Левнцькнй).

Семантично мотивована у переважної кількості відмінюваних імен­ників категорія числа характеризується кількома способами витво­рення співвідносних форм однини і множини, зокрема при допомозі: а) формотворчих суфіксів: громадяни — громадянин, харків’яни — хар­ків’янин; б) зміни парадигми відмінювання (конверсія): стіл — сто­ли, дерево — дерева. У невідмінюваних іменників категорія числа поз­бавлена формотворчого потенціалу, унаслідок чого звужується її фор­мальна реалізація в українській мові. У цьому підкласі іменників не виявляється класифікаційна специфіка ГК числа (пор.: класифікацій­ний характер грамем числа в іменників зіп§и1агіа їапіит типу золо­то, зло, селянство і ріигаїіа іапіит (висівки, вершки, канікули, хит­рощі)), послідовно реалізується словозмінна сутність категорії грама­тичного числа [Русская 1990/1, с. 417], яка виражається в системі про­тиставлених рядів форм однини та множини, формально реалізованих на синтаксичному рівні в моделях типу красиве портмоне // красиві портмоне, тепле кашне // теплі кашне тощо, які свідчать про омо­німію форм числа на морфологічному рівні.

Витворення підкласу іменників ріигаїіа іапіит свідчить про звужен­ня класифікаційного характеру категорії роду, з одного боку, і транс­формацію абсолютної ознаки (класифікаційної) в категорію числа. Се­ред невідмінюваних іменників — назв неістот зрідка спостерігається пе­рехід слів до множинних іменників, пор.: галіфе, графіті, сапераві — с. р., мн. Тяжіння окремих форм невідмінюваних іменників з фіналлю /і/ до слів множинного типу пояснюється силою асоціативного зв’яз­ку з відповідним закінченням відмінюваних іменників, а в іменника «галіфе» ГЗ множини мотивоване семантичним зв’язком зі словом «штани» .

У сучасній мові не спостерігається (крімралі — мн.) абсолютного входження названих слів до складу іменників ріигаїіа іапіит, що свідчить про активний класифікуючий характер категорії роду, закріп­леність категоріальних значень роду за невідмінюваними іменниками.

Морфологічна мотивованість роду невідмінюваних іменників — назв тварин зумовила закріплення загального принципу, за яким усі іншо­мовні іменники невідмінюваного типу належать до чоловічого роду. Мовна практика свідчить про значні відхилення від названого пра­вила, пор.: гекко, зоса, калас, тюрко, тейє, тейю, тиному, фіфі, фугу, хромулі, івасі, цеце, току — ж. р.; тюрбо, агамі, коаті, рамбулье — с. р. (іменників — назв тварин ч. р. налічується 42). ГЗ жіночого роду більшості названих іменників мотивоване законом семантико-тема- тичного підпорядкування, синонімічними зв’язками і впливом одно­рідних номінацій з формально мотивованим родом, наприклад: гекко, тейє, тейю — ящірка; зоса — личинка; калас, ківі, тюрко, тіному, таку, току — пташка (однорідні видові назви: ластівка, ворона, со­рока, зозуля, синиця); фіфі — завитка, фугу, хромулі, івасі — риба (івасі — тихоокеанська сардина), цеце — муха (…це була робоча бджо­

 

174


Морфологія


ла… Вона мала вигляд добре відгодованої колібрі (Вечірній Київ. — 1974. — 28 жовтня)).

ГЗ середнього роду, очевидно, пояснюється впливом невідмінюва­них іменників — назв неістот, де кореляція фіналей /і/, /о/, /є/ з ознакою середнього роду є домінуючою (табл. 13), а також низькою частотою вживання. Витворення співвідносних форм роду на синтак­сичному рівні (великий кенгуру // велика кенгуру, малий шимпанзе // мала шимпанзе) має місце тому, що 1) не суперечить основним моделям узгодження (означуване слово + іменник) та координації (шимпанзе біг II шимпанзе бігла); 2) відображає зростаючу тенденцію реалізації ознаки статі в грамемі роду іменника; 3) відбувається тільки внутрішнє перетворення в структурі слова, тобто грамеми роду розподіляються між різним вживанням однієї словоформи (подібне спостерігається і при витворенні форм числа у всіх невідмінюваних іменників: їхало таксі /І їхали таксі, бігла кенгуру // бігли кенгуру). Омонімізація (традиційно віднесення іменника до «спільного роду») форм роду імен­ників — назв тварин є властивою тільки для невідмінюваних імен­ників іншомовного походження.

Внутрішнє перетворення в структурі словоформи в результаті її ак­тивного вживання для номінації осіб обох статей широко реалізується серед невідмінюваних іменників — назв осіб, повторюючи в основних рисах аналогічне явище серед іменників — назв професій (відомий ака­демік виступив // відомий академік виступила). У сучасній українській мові налічується 219 невідмінюваних іменників — назв осіб, в основній своїй масі — це назви осіб за національністю і народністю країн Ла­тинської Америки та Африки, пор.: абабде, азанде, ібібіо, макаголо, нон- су, таодзе, йоруба, барунді, бусано, бакуба, ваганда тощо. Рівномірне функціонування іменників — назв осіб з ГЗ чоловічого і жіночого роду пояснюється і їх парадигматичною незакріпленістю, тобто омонімією відмінкових форм поза контекстом, пор.: побачив знайомого конфе­рансьє // захоплювався умінням вести вечір елегантної конферансьє. Невідмінювані іменники — назви осіб не утворюють аналітичних форм роду, що широко реалізується серед професійних номінацій (пор.: трак­торист —> хлопець-тракторист // жінка-тракторист, капітан —> жінка-капітан, президент —> жінка-президент).

Серед невідмінюваних іменників — назв осіб простежується не­адекватність морфологічних і синтаксичних ознак роду. Домінуючими виявляються синтаксичні параметри, які відображають перетин ситуа­тивних, експресивних і комунікативних завдань. Результатом цих зміщень є омонімізація форм і закріплення чоловічого і жіночого роду як нормативних.

В іменника «растрепе» поруч із ч. і ж. р. фіксується ще й середній, що визначається семантикою слова. Воно позначає неохайну людину, оцінку її зовнішності, рис характеру. Слово «рамолі» також дається з позначкою с. р. (СУМ, VIII, 447 — помітка ч. р., Орфографічний слов­ник української мови. — К. , 1977. — С. 638 подає тільки з поміткою с. р.). Значення с. р. також зумовлено лексичним змістом слова, його

 

РОЗДІЛ III. Функціонально-семантичні особливості..


175


кваліфікаційною якісністю. Щодо іменника «аташе», то він, безпе­речно, ч. р. (СУМ подає його з поміткою с. р. (І, 70)).

Невідмінювані іменники іншомовного походження становлять ос­новний фонд підкласу невідмінюваних іменників — загальних назв (тут не враховуються незмінні слова типу півснопа, піввідра, півхліба, які варто віднести до числівникового різновиду утворень (у сумі їх нараховується 72)). їх родова диференціація, як у фокусі, відображає вплив різноманітних факторів, домінуючим серед яких виступає сис­тема лексико-семантичних зв’язків. Родова приналежність невідміню­ваних іменників — назв осіб семантично мотивована і послідовно ви­значається статтю особи, яка називається, пор.: мадам, пері, ханум, міс, міледі, сутті — ж. р.; портьє, алме, гассекі, в ‘єхо, брачанті, граціозо, денді, рефері, шевальє, ефенді — ч. р. і т. ін.

Рід невідмінюваних складноскорочених слів визначуваний стрижне­вим словом. Останнім часом в українській мові активізувалась формаль- но-граматична мотивованість роду окремих абревіатур, що реалізуєть­ся в моделях типу ВАЖ затвердив, повернувся із ЖЕКу, наприклад: Ми живемо в будинкові, де більш практичні та вчені, ледь переступивши поріг, одразу ж затівали капітальний ремонт, а менш практичні та до того ж і не вчені, як оце ми з дружиною, починали оббивати поро­ги ЖЕКів, скаржачись на неполадки та недоробки (А. Дімаров). Незва­жаючи на те, що названі іменники активно функціонують із значенням чоловічого роду, вони не втратили й первинну родову приналежність, яка мотивована стрижневим словом. Подібні тенденції властиві тільки абревіатурам ініціально-звукового типу, стрижневим словом яких ви­ступають іменники жіночого або середнього роду.

ГЗ роду власних географічних назв, найменувань газет, журналів підпорядковане формально мотивованій родовій приналежності загаль­них назв, пор.: Делі, Тбілісі (місто — с. р.) — с. р.; Нікарагуа, Перу (країна — ж. р.) — ж. р.; «Глобу», «Руде право» (газета — ж. р.) — ж. р. тощо. Інколи назви міст відносяться до чоловічого роду, наприк­лад: Токіо вперше офіційно визнав, що японці беруть участь у бан­дитських операціях проти суверенного Афганістану (Радянська Ук­раїна. — 1986. — 25 жовтня). Такого типу конструкції зумовлені впливом російської мови, де іменники — назви міст мають значен­ня чоловічого роду, тому що загальна назва «город» — ч. р. Подібне вживання є ненормативним.

Особливістю відмінкових категоріальних значень серед невідміню­ваних іменників виступає їхня формальна нереалізованість. Омонімія форм числа зумовлює наявність (поза контекстом) у кожному не­відмінюваному іменнику всіх відмінкових форм (пор.: серед відміню­ваних іменників омонімія форм можлива, але вона охоплює не більше трьох форм: хоробрості — род., дав., місц. в.).

Морфологічна нереалізованість форм числа і відмінка у підкласі невідмінюваних іменників свідчить про неоднорідний характер імен­них категорій і відносне переміщення ГЗ роду в основу слова, про що у свій час писав Л. Новак [Новак 1978, с. 210-255]. З іншого боку,

 

■іуд                                                                                                       Морфологія

 

відсутність формально вираженої відмінкової парадигми дозволяє не­відмінюваним іменникам швидше вступати в лексико-семантичні зв’яз­ки, підпорядковувати їм і родову приналежність. Форма слова не зав­жди виступає визначальною при його віднесенні до множинних імен­ників (пор.: фіналь /і/ невідмінюваних іменників (табл. 13)) і при визначенні ГЗ роду (табл. 14)).

Термін «невідмінювані іменники» не зовсім правильно виражає спе­цифіку цього підкласу слів. Словоформи, основа яких не виступає сло­возмінною, тобто словоформи, позбавлені флексії, вступають у син­таксичні зв’язки прилягання (інфінітив, дієприслівник, прислівник: бажання мандрувати, ідуть співаючи, писати старанно). Невідміню­вані іменники характеризуються синтаксичними зв’язками узгоджен­ня (красиве метро), керування (пюре з картоплі) — на рівні речення. Названу особливість (невідмінюваність) необхідно наголошувати, підкреслюючи умовний характер значення терміна « невідмінювані імен­ники», які характеризуються тільки формальною незмінністю.

Інколи невідмінювані іменники набувають ознак відмінюваних у мовленні окремих авторів, що переважно мотивується їх прагненням ввести такі лексеми в активний словник української мови і підпорядку­вати повністю законам відмінюваності всіх іменникових лексем, пор.: Де не візьмись, в її бюрі з’явився підполковник міліції (С. Горлач); Не довго думаючи, іду до пластової домівки і заходжу до бюра, де мене зу­

 

РОЗДІЛ IV. Формально-граматична і семантична корелятивність… 177

 

стрічає молода особа (С. Горлач); Всі наші речі їхали автом, але дубок я завжди мав коло себе: чи то на пляжі , чи в гарячий день серед поля (С. Горлач).

Така тенденція може бути виправданою у формальному плані, оскіль­ки з цього боку запозичені слова з кінцевим голосним нічим не відрізня­ються від інших іменникових лексем, що прийшли в українську мову в інші періоди її розвитку і набули всіх ознак відмінюваності (пор. специфіку слів іншомовного походження з кінцевим приголосним ос­нови, які поза всяким сумнівом характеризуються формальною озна­кою роду і послідовно відмінюються).

Подібні підходи до освоєння іншомовних слів типу кіно, попурі, кімоно, фойє, бюро властиві були українській мові у кінці XIX — на початку XX століття. І тільки окремі зі слів набули повного засвоєн­ня і формально повністю уподібнились (і асоціювалися) іншим імен­никовим лексемам: вони послідовно відмінюються, ГЗ роду, числа і відмінка визначається за кінцевим формантом (пальто), окремі ж із них тільки в розмовному мовленні характеризуються відмінюваністю (кіно, шосе; З кедрових квадрів, тісно при собі, Вона стоїть, просто­ра і широка, Ця хата з ґанком, що в його різьбі відбився блиск геть­манського барокка (О. Ольжич)), проникаючи у художньо-поетичне. Відмінювання такого типу слів якоюсь мірою засвідчує уніфікацію вжитку всіх різновидів іменникових лексем, але подібне використан­ня не стало нормою літературної мови і в цьому розрізі відображає тільки прагнення окремих авторів (переважно майстрів слова діаспо­ри) уникнути вирізнення серед усього загалу іменників якогось підти­пу слів, що принципово ні у формальному, ні у семантичному плані не відрізняється від інших слів.

У цьому разі поряд із власне-мовним аспектом вжитку таких слів слід враховувати психолінгвістичний чинник, що може стати визна­чальним, оскільки більшість носіїв мови асоціюють такого типу сло­ва як формально невідмінювані, що набувають МЗ числа і відмінка тільки у контексті, поза останнім для них властива омонімія всього загалу МФ. Зміни у граматичному ладі мови відбуваються не миттєво, оскільки вони опосередковані тривалим нарощуванням тенденцій ви­дозміни та уніфікації, тому й випадки відмінювання традиційно не­змінюваних іменникових лексем слід сприймати або як суто авторські, або як такі, що спрямовані на модифікацію загальних норм вжитку.


.

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.