Загнітко Анатолій Панасович - Теоретична граматика сучасної української мови. Морфологія. Синтаксис.

3. КОМУНІКАТИВНА ЗУМОВЛЕНІСТЬ ВЗАЄМОДІЇ ЛОКАТИВНИХ КАТЕГОРІЙ

загрузка...
Будучичастиномовнимидієслівнимидетермінаторами, МКвиду, часу, способу, особи, числа, роду не однаковою мірою співвідносяться з фор- мально-граматичним, семантико-синтаксичним, власне-семантичнимі комунікативним рівнями речення [Вихованець, Городенська, Русанів- ський 1983, с. 59-62]. З власне-семантичним корелює семантико-син- таксико-морфологічна шестикомпонентна категорія валентності, реа­лізація якої на формально-граматичному рівні є опосередкованою, зазнаючи мовленнєвої актуалізації. Дієслово їхати, наприклад, є п’я- тивалентним: суб’єкт, знаряддя, вихідний пункт руху, шлях руху, кінцевий пункт руху (останні актуалізуються в мовленні вибірково). Інваріантна шестикомпонентна міжрівнева валентність дієслова співвіднесена з тринадцятьма семантичними функціями іменникових непредикатних аргументів (функція суб’єкта охоплює значення діяча, експеріенсива, носія фізичного стану, носія всеохоплюючого фізичного стану, ідентифікатива, компонентива, композитива; функція об’єк­та — значення власне-об’єкта, результатива і т. ін.), що можуть акту- алізувати/неактуалізувати синтагматичну сему опосередкованою МФ, пор.: Юнак їде машиною через поле; Юнак їде машиною через поле з лісу; Юнак їде машиною через поле з лісу до села.

Видові значення співвідносяться з семантичною структурою опосе­редковано, оскільки серед значної кількості дієслів МК виду є класи­фікуючою і пов’язана з лексичною деривацією (відбиваються різні про­позиції). Постійна спрямованість категорії виду у словотвір і в морфо­логічній, і в лексичній деривації засвідчує її фузійність і вираження внутрішньої сутності дії або стану щодо їх цілісності/нецілісності, граничності/негран ичності.

загрузка...

З комунікативним рівнем речення співвідносяться МКчасу, способу, особи, роду і числа, що зумовлюють просторову і часову стратифікацію денотата речення у відношенні до мовця. Вони є локативними катего­ріями, оскільки локалізують повідомлюваний факт на двох визначаль­них площинах — просторовій і часовій. Визначальними (власне-лока- тивними) є МК способу, часу, особи, супровідними — рід і число (невлас- не-локативні). Наявність у дієсловах трьох і не більше осіб і їх фор­мальне вираження зумовлюється комунікативною спрямованістю мов­лення, структура якого вичленовує мовця, адресата і будь-яких осіб/ неосіб, що не задіяні в процесі комунікації. Кваліфікація участі осіб у мовленні належить мовцеві, який визначає власну позицію (пор. лока- тивні функції 1-ї особи множини, 3-ї особи тощо). Категорія особи є ієрархічно вершинною, що зумовлено активністю мовця і визначенням

 

І’ о з ді л IV. Формально-граматична і семантична корелятивність… 197

 

точки моменту мовлення на часовому і просторовому діапазоні. Супро- мідними у цій позиції є значення граматичного числа, їх взаємодія з ГЗ особи зумовлює витворення вторинних функцій МФ особи.

ГЗ способу співвідносяться з комунікативними типами мовлення. І? актуально-комунікативному різновиді репрезентований індикатив, п в потенційно-комунікативному — кон’юнктив та імператив, реалі- вація яких співвідноситься з реальністю/ірреальністю дії і типами речень за відношенням до дійсності. Взаємодія категорій особи і спосо­бу є опосередкованою (особа детермінована іменниковим підметом) і спрямована на встановлення просторової стратифікації, оскільки у точці «зараз» і «тут» диференціюються лише мовець і адресат, третій компо­нент МК особи, що залишається поза мовленнєвим актом, співвіднесе­ний із точкою «там» як не суттєвий для актуальної комунікації.

Локативна функція ГЗ часу дієслова також зумовлюється структу­рою комунікації, орієнтуючись на момент мовлення і щодо нього ди­ференціюючись надію, яка передує моменту мовлення, і дію, щовідбу- иається після повідомлення про неї. Темпоральність МК часу дієслова Є орієнтаційною, дейктичною і векторною, характеризуючись двома напрямами від моменту мовлення. Останні можуть бути об’єднані точ­кою «тоді» (робив, читав, шліфував — уже було; читатиму робити­му, шліфуватиму, буду читати, буду робити, буду шліфувати — буде; вже було + буде = тоді). МК особи і часу перетинаються в точці «тут» і «тепер», відбиваючи просторову і часову локалізацію мовця. Комунікативна взаємодія МК дієслова істотно відрізняється від сис­темної і відбиває спеціалізовану співвіднесеність їх грамем із чотирма рівнями речення. У формально-граматичній структурі визначальною пиступає МК особи, поза якою не витворюється предикативний зв’я­зок. Формально-граматичний рівень відбиває взаємопроникнення імен­никових і дієслівних категорій. Відмінок підмета зумовлюється ГЗ валентності дієслова, особа дієслова-предиката детермінується імен­никовим підметом, що свідчить про два рівні взаємопроникнення — формально-граматичне і семантико-синтаксичне. Формально-граматич­не взаємопроникнення характеризується суворою регламентацією дієслівної особи, семантико-синтаксичне ж допускає варіювання се­мантичної функції і формального вираження лівобічного аргументе. Відображена МК, що характеризується власним вираженням, може набувати вершинної позиції, виступаючи щодо своєї семантики кому­нікативно трансформованою і комунікативно орієнтованою навіть на віртуальному рівні.

 .

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.