Нормативність мовлення

Найголовнішою особливістю, ознакою мовленнєвої культури є нормативність мовлення, бо в ній знаходить свій вияв визначальна сутність, ознака все­народної літературної мови і мовлення окремої особи, сформоване у кожного вміння всебічно користуватись мовою в її соціально усвідомлених і усталених формах, кожна з яких має статус літературної норми.

Мовна норма в «Українській мові. Енциклопедії» витлумачується як сукупність мовних засобів, що від­повідають системі мови й сприймаються її носіями як зразок суспільного спілкування у певний період «роз­витку мови і суспільства», як головна категорія куль­тури мови і «важливе поняття загальної теорії мови». Мовець опановує мовні норми в їхньому повному й ма­совому вияві впродовж усього життя — переважно нас­лідуванням мовленнєвої практики інших. Наприклад, дитина без спеціального навчання переймає вміння го­ворити від батьків, родичів, друзів, товаришів, знайо­мих. Щоб усвідомити і якнайповніше користуватись мовними нормами, кожен має спеціально навчатись. Мовна норма — це завжди певний конкретний факт мовленнєвої поведінки мовців. Кожна з мовних і мов­леннєвих норм завжди співвідносна з певними мовними одиницями — фонетичними, семантичними, граматич­ними, стилістичними. На цьому ґрунтується класифЬ кація мовних норм на фонетичні (і фонологічні), орфо­епічні, лексичні, фразеологічні, граматичні (морфемно- словотвірні, морфологічні, синтаксичні), орфографічні, пунктуаційні, стилістичні. Окрема мовна норма — це окреме, тільки одне усталене явище в мові, зокрема кожне із закріплених за словом лексичних й граматич­них значень, будь-яка усталена структура членів речен­ня і речень. Вияв окремої мовної норми полягає в дотри­манні й реалізації в усному й писемному мовленні певної історично усталеної одиниці літературної мови. Вся су­купність мовних норм характеризується всією сукупніс­тю мовних правил. Окрема мовна норма усвідомлюється через окреме мовне правило, тобто через її окремий опис, вйЗНачення

Нормою у мові здебільшого є те, що стало надбанням усіх носіїв літературної мови. Норма мови — одне з ус­талених явищ культури мовлення. Статус мовної норми неоднаковий. Чим ширше певне мовне явище викорис­товується і усталюється писемно, тим очевидніша його нормативність, тим менше така мовна одиниця стає об’єктом для різних оцінок, кваліфікацій.

Розрізняють такі основні різновиди мовних норм:

—  Фонетичні (і фонологічні) норми. Вони стосують­ся закріпленого у всенародній літературній практиці вимовляння голосних і приголосних звуків, різних їх поєднань. Нормативним, наприклад, є чергування [і] в закритому складі з [о], [е] у відкритому: дім — дому, піч — печі, перехід у певних позиціях приголосних [г], [к]. М У [ж]> [ч1> [“*]> У [3']> [^']> [с']; нога ~ ніжка — но­


Loading...