Точність мовлення

Дудик П. С. Стилістика української мови

Літературне мовлення в своєму ідеальному, стиліс­тично довершеному вияві обов’язково має бути точним. Точність мовлення — одна з визначальних кому­нікативних ознак мовлення, яка найбільше пов’язана з його нормативністю, правильністю і логічністю.

Лексема «точність» тільки частково термінована і визначається здебільшого за прикметником «точний». Слово «точність» має такі значення (див. СУМ): 1) висо­кий ступінь відповідності чогось певним об’єктивним да­ним, дійсності: На мене навіть скаржаться часом, що я псую «точність вислову» своїми «стилістичними прик­расами» (Леся Українка); 2) висока міра правильності в діях, рухах, розрахунках та ін.: Наша робота слюса- рів-складальників потребує точності. Відрегулюєш правильно барабан, то й верстат працюватиме довго і безвідмовно (3 газети); 3) суворе, ретельне дотримання необхідних норм, вимог; акуратність, пунктуальність: Було їй [Тамарі] від Кирила Васильовича за те, що прийшла раніше призначеного ним часу! — Точність! Точність! Ти що, забула про нашу вимогу? (А. Хижняк).

Семантично розгалуженіше використовується прик­метник «точний». СУМ фіксує п’ять синонімічних зна­чень цього слова: 1) виміряний, вирахуваний з макси­мальним наближенням до об’єктивних даних; проти­лежний лексемі «приблизний»: точна вага, точний роз­мір і т. ін.; 2) який у подробицях, деталях відображає певний об’єктивний зміст; не приблизно, не загально, а найбільш адекватно, правдиво передає зміст відповідно­го поняття, суть явища, цілком відповідає певному зразкові, оригіналові, першоджерелу: Співробітники станції «Північний полюс» складають точні карти Північного Льодовитого океану; 3) вичерпно визначе­ний, конкретний: Тільки точне виконання кожним за­гоном свого завдання могло забезпечити загальний ус­піх (О. Гончар); 4) який цілком відповідає певним вимо­гам, потребам: точний наказ, точна інструкція; 5) який суворо дотримується встановленого порядку; акуратний, пунктуальний: Бути точним у розрахунках…

Отже, «точність» — поняття не тільки лінгвістичне (точність мовлення), а й загальнонаукове: точність фі­лософських, хімічних визначень; точність фонетична, акцентна, семантична, морфологічна, орфографічна то­що. У найширшому й узагальненому вияві точність мовлення представлена на синтаксичному рівні мови — в реченнях і текстах.

Точність мовлення — повна відповідність, узгодже­ність висловлюваного з певними матеріальними та іде­альними реаліями життя; точність мовлення полягає в тому, щоб кожне реалізоване речення, його значеннєва сутність, будь-яке поєднання речень правдиво, реаліс­тично передавало зміст висловленого і особистісне по­няттєво-почуттєве сприймання його мовцем. Щоб спіл­кування з іншими було дієвим, результативним, воно повинно бути завжди точним і логічним. Точність мов­лення забезпечується цілковитою відповідністю вжива­них слів тим поняттям, уявленням, які закріпились у мовленні за мовними одиницями, найбільше за лексе­мами, фразеологізмами, реченнями. Мова як суспільне явище і різнорівневий інвентар різнотипних мовних одиниць (фонем, морфем та ін.) придатна для того, щоб мовець у межах будь-якого стилю міг висловитись най­точніше. Літературно-художнє мовлення теж повинно бути точним —- навіть у використанні тропеїчних засобів мови: метафори, епітета тощо. Точність мовлення і його нормативність є найважливішими категоріальними оз­наками мовленнєвої культури.

Точності мовлення протистоїть його неточність, яка спричиняється неточністю мислення. Мовленнєва не­точність пояснюється незнанням подробиць описувано­го (говореного), з одного боку, і неглибоким знанням мо­ви — з другого. Щоб за схожих обставин уникнути одних і тих самих мовних форм, а отже, й однотипності, одно­манітності у вираженні думки й почуття, треба вміти правильно користуватись мовою, багатствами її лекси­ки і граматики. Відомий французький мовознавець Жо- зеф Вандрієс (1875—1960) зазначав: «Гнучка мова лю­дини: поле — для слів і сюди і туди безмежне», але вико­ристання слів підлягає суворій закономірності: щоразу єдино потрібне слово має зайняти єдино потрібне місце. Інакше допускається неточність у змісті думки, що нерід­ко призводить до стилістичної невправності мовлення.

Багатьом мовцям буває важко точно і вміло розпо­вісти про те, що вони добре уявляють, про що думають, що відчувають. Точність мовлення передбачає чітку від­повідність слів тим поняттям, уявленням, предметам, діям тощо, які вони позначають. Сказане чи написане повинно_бути ідентичним до певних реалій життя. До цього потрібно прагнути кожному мовцю.

Мовленнєві неточності є порушенням мовних норм. Наприклад, у фразі Економіка України нині Знахо­диться в занедбаному стані замість слова знаходиться потрібно вживати перебуває (слово перебуває вказує на рух, динаміку, процес, на змінюваність, тоді як знахо­диться означає відсутність руху, постійність чогось-не- будь, пор.: Острів Цейлон знаходиться поблизу Індїї) або висловлюватися простіше: Економіка України нині занедбана. Часто мовці ототожнюють лексеми заступ­ник і замісник (директора); замісник — це той, хто тим­часово обіймає якусь посаду (ним може бути то один, то інший працівник), заступник — це особа, яка постійно перебуває на певній адміністративній посаді. Точними є словосполучення більшість учнів, більшість заводів, а неправильними — більшість часу (потрібно — більша частина часу); пару слів, пару годин: парами рахують лише парні предмети (панчохи, туфлі та ін.); інша річ — два слова, дві години. Пароніми, тобто близькозвучні слова, теж розрізняються семантично і стилістично, напр.: дружний — одностайний, а дружній — такий, який ґрунтується на дружбі, на взаємній прихильності, довір’ї, доброзичливості: Народ був дружний, роботя­щий, прекрасно міг сполучати державні інтереси з осо­бистими (Остап Вишня). Але: Наше українське сус­пільство повинно складатись з дружніх верств насе­лення (3 газети), йор.: У нас Святую Біблію читає Свя­тий чернець і научає, Що цар якийсь-то свині пас. Та дружню жінку взяв до себе, А друга вбив (Т. Шевченко); Юра несе перед собою правицю, простягнуту для друж­нього потиску (Ю. Смолич).

Непослідовним є використання в мовленні слів хар­чувати, харчупоШися (стосуються людей) і годувати, годуватися (вживають щодо тварин): Уже се мусить всякий знати, Що військо треба харчувати (І. Котля­ревський); Ми стали гірше харчуватися (3 газети); Го­дувати худобу треба значно краще (3 газети). Проте іноді слово годувати вживається й в значенні харчува­ти: Учи сина, як годуєш, бо тоді вже не навчиш, як те­бе годуватиме (Нар. творчість); Годують нас дуже доб­ре, смачне все і свіже і гарно подане (М. Коцюбинський).

Вживаючи в мовленні лексеми покращення (від по­кращити) і покращання (від покращати), не варто уникати слів поліпшити, поліпшувати. Вони типовіші для нашої мови, мають велику за обсягом групу спорід­нених слів: поліпшити, поліпшений, поліпшення, по­ліпшувати, поліпшуватися, поліпшувач, поліпшую­чий. Коренева група слів покращення, покращання (се­мантично ці форми збігаються) менша: покращений, покращати, покращити.

Поширеною мовленнєвою неточністю є вживання слів»співпадати, співпадіння (їх не фіксує жоден із словників української літературної мови) замість збіга­тися, збіг. Отже, правильно: Наші погляди збіглись (стали однаковими); збіг обставин, збіг думок.

Надмірним є використання слова протиріччя, хоча воно означає те саме, що суперечність: становище, при якому що-небудь одне виключає інше, несумісне з ним або протилежне йому; невідповідність чого-небудь чо­мусь; протилежність колективних, громадських та ін­дивідуальних інтересів. Отже, перевагу слід надавати лексемі суперечність, а не протиріччя, яка є калькою (копією) російського противоречие. Словники не фіксу­ють слів протирічний, протирічити, а тільки супереч­ливий, суперечити, суперечка, суперечливість, супереч­ливо, суперечний, суперечник, суперечниця, суперечно.

Типова для нашої мови лексема приїжджати (при­їжджаю, приїжджав), а не приїздити, приїздив, яка надто поширена нині.

Надмірно вживається і слово хід (ходу) — рух, пере­міщення кого, чого-небудь у якомусь напрямку. Воно увійшло до складу багатьох словосполучень, уживаних переносно або ж у значенні, близькому до переносного: давати хід, давати задній хід (рухатися у зворотному напрямку; несподівано зникати, тікати куди-небудь); на повному ходу, малий хід, на ходу підметки рвати, своїм ходом, повний хід, знати всі ходи, на холостих ходах, холостий хід, робочий хід та ін. Замість під час, у процесі (чого-небудь) мовці вдаються до в ході, у ході. Ці слова характерні для текстів публіцистичного, худож­нього стилів: Брянський оцінював, як переборювалися складні ситуації і несподіванки, що завжди виникають у ході бойових дій (О. Гончар). Неправильно словоспо­лучення перебіг подій замінювати на протікання подій; проходять (минають) дні, роки на словосполучення зі словом протікають. Для сучасної української літера­турної мови ця лексема не характерна. Раніше вона вживалася в текстах розмовного й художнього стилів: Так протікали дні… серед безлюддя, тиші і чистоти (М. Коцюбинський).

Замість поширення (дія за значенням поширити і поширитися, тобто зробити що-небудь ширшим, біль­шим за розміром; розширити) в публіцистиці (і не тіль­ки) переважно вживають розповсюдження — дія і стан за значенням розповсюдити і розповсюдитися: розпо­всюдження (чуток, звичаїв, газет, книг тощо). Однак ви­користання структурної кальки російського слова рас- пространение стилістично не вмотивоване: слово роз­повсюдження фонетично громіздке, менш природне для української мови, але домінує в мовленні: Щоб запобіга­ти розповсюдженню ядерної зброї; розповсюдження знань (ідей, чуток і под.).

Не слід нехтувати і словом нагромаджувати (посту­пово збирати, відкладати що-небудь; насипати, накла­дати купою; згрібаючи, збирати в якій-небудь кількос­ті), надаючи перевагу лексемі накопичувати (накопи­чений, накопичення, накопичуватися та ін.), яка навіть орфоепічно складніша, менш зручна: Потрібно накопи­чувати наші надбання в економіці; в нашій накопичу­вальній системі. їх потрібно використовувати пара­лельно, як синоніми.

Розрізняються значенням слова дзвінок і дзвоник. Дзвінок — зменшене до дзвін, а також назва процесу, дії від пристрою, який дзвенить: Микола натиснув на дзвоник, але дзвінка в квартирі не почули; Задзвенів телефон, і я пішов відповідати на дзвінок; але: Почувся церковний дзвін (калька з російської мови). Дзвоник — назва пристрою, який видає звук: Коні помчали, дзво­ники задзвеніли (Г. Квітка-Основ’яненко); Дзвоник вийшов з ладу, тому я не почув дзвінка (звуку). Дзвони­ки — трав’яниста або напівкущова рослина з блакитни­ми, фіолетовими тощо квітками, які формою нагаду­ють маленькі дзвони: У парку, за словами старожилів, було багато фіалок, конвалій… дзвоників та інших кві­тів (3 журналу).

Отже, неточність, нестилістичне поєднання слів мовленні найчастіше виникає через нерозуміння мов­цем справжнього (точного) лексичного значення слів.

У^І слина Н нижній СуЦЯйНЯТрозвиненій мові (навіть абсолютні синоніми) неоднакові стилістично — за емо­ційним забарвленням, за частотністю і сферою вжи­вання.

Неточно використане слово або вислів спричинює різнотлумачення, непорозуміння, внаслідок чого зни­жується дієвість мовлення, особливо прилюдного висту­пу. Недоцільними, неточними є вислови: вірно зробив (зауважив, відзначив, сказав), вірна відповідь. Слова вірний, вірно потрібно замінити на правильно, правиль­на: правильно зробив (зауважив, відзначив, сказав), правильна відповідь. Вірний — це той, хто заслуговує довіри, хто відданий комусь, постійний у своїх почут­тях, поглядах, не зраджує: Усе буде, як скажеш, — про­мовила вірна, віддана дружина (Марко Вовчок); Знов зрина жадання Тихої розмови, Щирого братання, Вір­ної любові (М. Старицький). Це слово слід вживати у зворотах типу бути (лишатися та ін.) вірним собі: Ста­рий генерал лишався вірним собі (М. Коцюбинський). Вірний може також означати неминучий (очевидний, надійний, відданий): Погнали його на вірну смерть, скласти свою… голову (І. Цюпа). Вірно — прислівник до прикметника вірний: Вісім років вірно чекала його Ма­рійка (О. Гончар). Правильний — це той, що відповідає дійсності, істинний (задачу розв’язано правильно); а також такий, що не суперечить правилам, нормам; без­помилковий; ритмічний, регулярний (правильне бит­тя серця). Це слово застосовують і в математиці: пра­вильний дріб (дробове число, чисельник якого менший за знаменник), правильний трикутник, чотирикут­ник (усі його сторони рівні).

Точність мовлення найвиразніше виявляється у сино­німіці мовних засобів, залежить від уміння мовця доби­рати потрібне слово з багатьох різнозвучних слів, але то­тожних чи близьких за семантикою, кожне з яких також відрізняється стилістично. За яких умов скористатись, наприклад, дієсловом іти, а за яких — синонімами до нього прямувати, крокувати, марширувати, ступати, проступати, мандрувати, виступати, просуватись, брести, дріботіти, чимчикувати, тупцювати, клига- ти, повзти, пхатися, пертися, плестися, теліпатися, телющитися, човгати, чвалати, чапати та ін., — зале­жить від точності мислення, розумово-мовленнєвої спро­можності особи.

Отже, усне і особливо писемне мовлення повинно бути нормативним і точним. Кожне слово в будь-якому поєднанні з іншими словами потрібно вживати в його найусталенішому значенні, бо тільки точне формулю­вання думки найповніше відповідає ситуації й меті мовлення.