Загнітко Анатолій Панасович - Теоретична граматика сучасної української мови. Морфологія. Синтаксис.

6. ВЗАЄМОДІЯ ГРАМАТИЧНОГО ВИДУ І СЕМАНТИЧНОЇ КАТЕГОРІЇ АСПЕКТУ ДІЇ

загрузка...
Безпосередньо з проблемою виду пов’язаний статус граматичної ча­стиномовної семантики дієслова, що репрезентує граничну/неграничну дію. Уже Дж. Грубор диференціював слова на еволютивні і стативні [Вопросм 1962, с. 68-76], розмежування яких послідовно відбиває суб’єк­тивну інтерпретацію мовцем зображуваних подій. Об’єктивний перебіг подій виражається АД, що можуть сполучатися з обома видами (інгре- сивний, дистрибутивний, результативний, дефінітивний, ітеративний, пор. скоротити — скорочувати, відкрити — відкривати, відвіда ти — відвідувати, чекати — попочекати, ходити — попоходити, причікувати — попричікувати тощо) або лише з одним, пор. одно­актний, або семельфактивний (кольнути, махнути, свиснути, крик­нути, тріснути, верескнути та ін.), фінітивний, або цесативний (від- обідати, відпрацювати, відплавати, відлітати, відчекати та ін.),

 

204


Морфологія


сумарний, або кумулятивний (налітати, наносити, навозити, начи­тати) — у межах граничності дії (док. в.), і статальний (лежати, стояти, чекати, сумувати, плакати і т. ін.), у площині якого виді­ляється група релятивних лексем типу відповідати, абстрагувати; еволютивний (учителювати, викладати, працювати, писати, вечеря­ти, обідати, шити, перечікувати та ін.), інхоативний, або мутатив- ний (сохнути, зеленіти, синіти, червоніти — у значенні ставати зеленим, синім, червоним, набувати певної якісної модифікації), бага­тоактний, або мультиплікативний (молоти, колоти, махати, зорі­ти, теребити, полоскати), переривно-пом’якшувальний (покашлю­вати, поспівувати, почікувати, пописувати, попивати), супрово­джуючий, або комітативний (підспівувати, підкашлювати, підсвис­тувати, підсмикувати), неозначено-моторний (неспрямовані дієслова переміщення типу ходити, бродити, носити, возити, бігати, їзди­ти) — у межах семантики неграничної дії (недок. в.).

АД безпосередньо пов’язані із семантикою дієслова, їх значення детерміновані всім граматичним ладом мови і системою семантико- парадигматичних лексичних зв’язків. Складність визначення місця АД (ширше акціональності) у системі дієслівних категорій пояснюєть­ся тим, що в них перетинаються лексичні, словотвірні і граматичні особливості, між якими не завжди видається можливим провести чітку межу. Одні дослідники надають перевагу їх семантиці (семантична категорія), звертають увагу насамперед на послідовність формалізації семантики і тим самим аргументують лексико-граматичну специфіку акціональності, окремі вчені співвідносять значення акціональності з певними словотвірними елементами, зараховуючи її до словотвірних величин. Поодинокими є випадки віднесення акціональності до син­таксичного плану, що цілком перегукується з думкою про те, що «кон­текстуальний спосіб передачі видової співвідносності базується на зіставленні в тому самому контексті, з одного боку, дієслів з формаль­но невираженою видовою ознакою (так звані двовидові дієслова) і, з другого, — дієслів з формально вираженою ознакою» [Русанівський 1971, с. 219]. Найпоширенішим є тлумачення акціональності як семантичної категорії (С. Агрелль, Е. Кошмідер, Ю. С. Маслов), оскільки АД (Акїіопзагіеп (С. Агрелль, Е. Кошмідер), госїгаіе сгуппогсі (Е. Кошмі­дер), способи действия (Ю. С. Маслов, О. В. Бондарко, Л. Л. Буланін), роди дії (В. М. Русанівський)) не є словотвірними категоріями, хоча окремі з них характеризуються тими чи іншими словотвірними мор­фемами. Головна відмінність між АД полягає не в цих морфемах, а, по-перше, у значенні і, по-друге, в особливостях взаємодії з видом, синтаксичному вживанні і словотвірній співвідносності/неспіввіднос- ності [Маслов 1963, с. 5-12], що засвідчує корелятивність семантичної категорії акціональності з різними рівнями мови. Головним компо­нентом останньої постає інтерпретація характеру перебігу дії.

Подекуди акціональність тлумачиться як така, яка характеризується своїм виявом і на граматичному рівні, що дає підставу віднести її ком­поненти — АД до лексико-граматичних угруповань. Останні виділя­

 

РОЗДІЛ IV. Формально-граматична і семантична корелятивність… 205

 

ються «на ґрунті спільності типу перебігу дії: такі розряди істотні для граматичної системи, вони взаємодіють з нею, але все-таки це розряди лексики» [Бондарко 1971, с. 6],

Модифікацією семантичного погляду на акціональність постає її тлумачення як лексичної категорії (Свен-Гунар Андерсон, М. О. Ше- лякін, І. В. Воскресенська та ін.).

загрузка...

Класифікація різновидів акціональності як формально-виражених характеристик дієслівної дії своїм джерелом має погляди О. О. Шах­матова, В. В. Виноградова, П. С. Кузнецова, що ґрунтуються на кон­цептуальних підходах О. О. Потебні, П. Ф. Фортунатова, Г. К. Улья­нова про диференціацію дієслів на окремі семантико-синтаксичні типи. Відмінність між останніми полягає в модифікації дії, названої про­стим дієсловом (О. В. Ісаченко, Н. С. Авилова). До акціональності належать лише такі «структурно-семантичні групи дієслів, в яких зна­чення дії, назване простим дієсловом, певним чином обмежується, змінюється, модифікується словотвірним формантом» ([Авилова 1976, с. 12], пор.: [Русская 1979, с. 240-250 і далі]). Взаємодія семантико- синтаксичних груп дієслів із МК виду дієслова, з одного боку, їх вплив на структуру речення, з другого, робить мотивованим їх тлумачення як таких, що репрезентують взаємодію різних ієрархічних рівнів мови і засвідчують значущість структурування лексики в граматичному ладі української мови. Маркованість одних АД словотвірними засобами і нефіксованість семантики спеціальними формантами інших засвідчує наявність в українській мові характеризованих і нехарактеризованих АД (схема 4).

Серед усього загалу дієслів вирізняються такі, які реалізують своє значення лише в умовах певного контексту (дистрибутивні) і модифі­кують своє значення в межах іншого контексту, що засвідчує наявність інваріантних і контекстуальних АД. Інваріантними є значення, які містяться в семантичній структурі дієслова. Кожне акціональне зна­чення в такому випадку характеризується власним семантичним угру­пованням дієслівних лексем, пор. інгресивний (побігти, закричати, зарепетувати, відплисти), семельфактивний (шпигонути, тріснути) і т. д. Певне значення може характеризуватися як таке, що виявляється лише на синтаксичному рівні, на віртуальному рівні кваліфікується як відповідна валентність, наприклад: детермінативні акціональні зна­чення (дієслова «охоплення дії») — делімітативний (прохворіти, про­чекати — три години, цілий рік та ін.). У семантиці подібних дієслів міститься вказівка на межу, що є не зовнішньою, а лише внутріш­ньою: тривалість дії обмежена внутрішньо.

Контекстуальними є АД, що виражаються за допомогою недієслівних лексичних і синтаксичних показників, у сполученні з другорядними членами, які входять до групи дієслова-присудка. Детермінативні АД характеризуються синтаксичним статусом, що пояснюється їх зв’яз­ком із різноманітними фазами процесу і контекстуальністю показників характеру дієслівної дії (багатократність, миттєвість, інтенсивність, однократність, багатоактність тощо).

На підставі розрізнення особливостей етапів перебігу дії вирізня­ють цілий комплекс акціональних значень, що марковані певним інва­ріантним значенням (М. Дейчвейн, X. Реніке, Й. Ербен, В. Флемінг). Такі фазові значення нашаровуються на інші або поряд з ними співісну­ють тонші акціональні відтінки, які межують із конотацією. Останні відбивають суб’єктивний рівень у значенні того чи іншого компонента акціональності (пор. виділення Г. Глінцом трьох основних типів дієслівних значень: видові (граматичні), АД (лексико-граматичні) й акціональні (лексичні) [Оег аеиівсЬе 1970, 8. 258-302, 406 і далі] та її критику В. В. Іваницьким за вітсутність чітких дефініцій і критеріїв розмежування цих значень [Иваницкий 1988, с. 48]). Якщо підходити до тлумачення акціональності з узагальнюючих позицій, то тезу про абсолютно об’єктивний характер її значень варто тлумачити діалек­тично: більшість акціональних значень відбивають об’єктивну дійсність і не однаковою мірою є екстралінгвістично зумовленими, інколи ме­жуючи зі сферою конотації і становлячи синтагматичну значеннєвість слова.

Надзвичайно складною і суперечливою проблемою є класифікація АД, оскільки остання повинна враховувати характеризовані і оха­рактеризовані АД. Виділення кількості АД обмежується інколи лише 11 (Д. Грубор), 13 (О. В. Ісаченко), частіше автори розрізняють від 18 (В. М. Русанівський, Н. С. Авилова), 23 (О. В. Бондарко), 25 (Ю. С. Мас­лов) до 39 (М. О. Шелякін), що пояснюється відсутністю єдиного логіч­ного принципу їх виділення. Переважно класифікація ґрунтується на подібності семантики дієслів і врахуванні специфіки їх вживання, сло­вотвірної похідності [Маслов 1984, с. 108-189]. Інколи виділення окре­мих акціональних значень має принциповий характер. Так, О. В. Бон­дарко зводить накопичувальний, фінітивний, комплективний і дист­рибутивний АД у спеціально-результативне значення акціональності, у Ю. С. Маслова — це самостійні АД, що характеризуються своєрід­ною семантикою і відповідними засобами їх вираження. Ю. С. Маслов також вирізняє сатуративний АД, О. В. Бондарко кваліфікує останній як підвид у межах інтенсивності, В. М. Русанівський поділяє аспекту- альні пари «категорії способів дієслівної дії… за семантичною струк­турою на два підвиди: 1) модифікаційно-видові (шарудіти — зашару­діти, кричати — покричати); 2) мутаційно-видові (копати — вико­пати, кричати — розкричатися)» [Русановский, Жовтобрюх, Горо- денская, Грищенко 1986, с. 117]. Виділення значної кількості акціо­нальних значень ставить проблему їх зведення у компактніші класи. Найповнішу класифікацію запропонував О. В. Бондарко [Бондарко, Буланин 1967, с. 14-28]. У ній уточнено і деталізовано обґрунтований О. С. Масловим розподіл усіх акціональних значень на характеризо­вані, непослідовно характеризовані та нехарактеризовані. Суттєвим у цьому плані є тлумачення співвідносності/неспіввідносності з видо­вою семантикою, щодо якої вирізняються внутрішньовидові та неви- дові АД [Маслов 1965, с. 72] як репрезентанти протиставлення фазової і нефазової семантики (схема 4). Аналіз міжрівневої міжкатегоріаль-

 

208


Морфологія


ної взаємодії виду й акціональності розкриває механізм функціону­вання макрокатегорії аспектуальності.

Наведена класифікація не є кінцевою, оскільки подібних семантич­них груп можна виділити дуже багато і лише окремі з них формально визначені. Інколи одне дієслово може входити до різних семантичних груп. Так, дієслово бліднути з погляду тривалості дії виступає дура­тивом (Є слова, що під впливом часу стираються і бліднуть (Воло­шин, 1950, с. 51)), але, крім того, належить ідо інхоативних дієслів (Блідне місяць, гаснуть зорі, І сонечко сходить (Леся Українка, 1951, т. 1, с. 322)) та одноактних (семельфактивних) (Микола щоразу блід, як тільки хтось згадував Оксану (Збанацький, 1974, с. 256)). Останнє пояснюється перетином принципів вичленовування тих чи інших АД. Підґрунтя виділення і встановлення АД можна зіставити й порівняти з відповідними основами класифікації іменників на конкретні й абст­рактні, пейоративи й демінутиви, власні й загальні тощо, у межах яких той самий іменник одночасно може належити до декількох ЛГР, пор. яблучко — іменник конкретний, демінутив, неістота, загальна назва; телятко — іменник конкретний, демінутив, істота, загальна назва; Микола — іменник конкретний, істота, власна назва та ін.

Відсутність послідовного формального закріплення АД, неоднопла­нові семантичні критерії вичленовування окремих із них свідчать про синкретичний характер цього явища і семантичний статус самої акці­ональності. Розмежування АД особливо є важливим для функціональ­ної граматики [Загнітко 1991, с. 54-61], у межах якої стає реальним аналіз відбиття позамовних смислів у системі мови і вивчення шляхів реалізації загальнопоняттевих категорій. Усі АД диференціюються на фазові, які характеризуються денотативною специфікою, тобто безпо­середньо відбивають явища і закономірності об’єктивної дійсності, і нефазові, що являють собою, як правило, відтінки конотативного пла­ну. Розмежування АД граничності/неграничності дії варто здійснюва­ти в межах фазових і нефазових значень як загальнородових (пор. спроби розмежувати АД на ґрунті «безпрефіксне дієслово <-> префіксо- ване дієслово» (О. Бехагель, Г. Пауль), «граничності *-> неграничності» дії (Л. Б. Гарифулін)).

Відмінність АД від виду дієслова ґрунтується на їх функціях, коре­лятивності із семантикою дієслова і статусом у вираженні частино­мовної семантики. За допомогою АД «ми виражаємо різні за своїм змістом дії» [Кошмидер 1962, с. 109], і зміна АД зумовлює зміну самої дії, пор. заспівати (інгресив) (Отакий-то Перебендя, Старий та хи­мерний! Заспіває весільної, А на журбу зверне (Шевченко, 1984, с. 105)) і поспівати (делімінатив, за класифікацією Е. Кошмідера — претері- тив) (Хазяїни були люди добрі, та не було мені вільного часу ні по­співать, ні потанцювати (Нечуй-Левицький, 1956, т. 2, с. 175));роби- ти (еволютив, за класифікацією Е. Кошмідера — індетермінатив) (Во­ронцов сидів на стільці, а вродлива, надміру серйозна фельдшерка з санітарної роти робила йому перев’язку (Гончар, 1977, с. 197)) і доро­бити (комплектив, за Е. Кошмідером — детермінатив) (Практичні

 

РОЗДІЛ IV. Формально-граматична і семантична корелятивність… 209


нашіеці (жителі села Наше)… доробили дерев’яні жолоби (Вільде, 1958, с. 516)). Інколи не можливо змінити один АД на інший: бити (еволю- тив) (За кілька хвилин було чути, як вона била по клавішах і тріпа­ла стиркою по струнах фортеп’яно, витираючи його (Леся Українка, 1952, т. З, с. 498)) і побити (інгресив) (Я впізнав голос отамана ри­бальської ватаги, якого ми побили за Полю (Яновський, 1958, т. 2, с. 163)), без порушення самої семантики дії. Зміна виду залишає дію як таку незмінною, зміщуються тільки певні акценти в характері її перебігу (чекати (недок. в.) (Олександра давно уже зварила вечерю і чекала чоловіка (Коцюбинський, 1955, т. 1, с. 28)) — почекати (док. в.) (Ганна почекала свого чоловіка, а тоді почала прибирання (Собко, 1957, с. 250)) або узусна модель типу Я тебе чекаю, піди і з’ясуй свої справи//Я тебе почекаю, піди і з’ясуй свої справи та ін. (словозмінна площина МК орієнтована на рівноправну взаємозаміну ГФ виду (пор.: [ІтЬз 1960, р. 201-241; Меипіег 1974, р. 35-49])).

Корелятивні форми виду дієслова (особливо морфологічної деривації) характеризуються функціонально-семантичними функціями, серед яких О. Зейдель у першу чергу вирізняє інваріантні функції а) незаверше­ності, б) ітеративності, в) виділення форм недок. в. і функції: а) завер­шеності, б) граничності (кінцевості), в) неповторюваності форм док. в. У межах завершеності О. Зейдель вичленовує функції: 1) результатив­ності, 2) однократності, 3) історичності [Зейдель 1962, с. 168-174]. Тут поєднуються два аспекти аналізу — по-перше, врахування семантики певних дієслів (однократність), по-друге, функціональні зміщення в межах таксисної одиниці (історичність та ін., ітеративність, пор. вто­ринні функції МФ часу типу ргазепз Ьізіогісит). У запропонованій класифікації перетинається аналіз потенційних і результативних функцій видових форм, відмінність між якими перебуває в площині співвідношення мови і мовлення [Теория 1987, с. 17-20]. Логічним є висновок про те, що видова система при всій своїй опозитивності між док. в. і недок. в. «не виключає можливості виникнення колізій. Це відбувається насамперед тоді, коли в якомусь контексті наявна дура- тивність або ітеративність і разом з тим щось таке, що повинне бути вираженим док. в. У таких випадках залишається невираженою або дуративність (ітеративність), або завершеність, причому не можна вста­новити, якій із цих двох можливостей частіше надається перевага…» [Зейдель 1962, с. 173]. Реальність уживання тієї чи іншої видової фор­ми трансформується у суб’єктивний план. Останнє не суперечить вис­новку про відносно-об’єктивний (віртуально-закріплений, сигніфіка- тивно унормований) характер видової опозиції, адже будь-яке систем­не явище не дорівнює самому собі у кожному випадку свого вживання. Значення виду інтерпретується на синтагматичному рівні, підлягаючи часто комунікативно-актуальним завданням у результаті взаємодії з парадигматичними і синтагматичними значеннями МФ часу і способу. За своїми функціями АД становлять периферію функціонально-семан- тичного поля актуальності, оскільки в їх площині дивовижно пере­плітається граматичне і лексичне, і цілий ряд із них у своєму лексич-

 

210

 

Морфологія

 

ному наповненні тяжіє до певних лексико-семантичних груп. Слова, об’єднані певним АД, — це вже не лексична група, оскільки їх катего­ріальне значення інколи має зовнішнє вираження, але ще й не грама­тичне, бо зовнішні виразники окремих АД не є суворо регулярними. Усе це відбиває міжрівневий статус АД.


.

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.