Чистота мовлення є його важливою комунікативно- стилістичною ознакою. Лексема «чистота» означає стан і властивість за значенням «чистий», напр.: М. Рильський високо цінував мовностилістичну майстерність творів літератури художнього реалізму, чистоту і ясність літературної мови (3 посібника). Слово «чистий» багатозначне. Одне з його значень стосується мови: ясний, правильний, чіткий (про мову, стиль, звуки тощо): В хату вступає жінка господаря, звертаючись до дітей чистою, неламаною мовою (М. Коцюбинський); позбавлений шуму, хрипоти, призвуків (про голос, звуки, дихання та ін.): …співав дід тихим, але чистим і виразним голосом (І. Франко). Значення прикметника «чистий» доповнюється такими синонімами, які застосовуються до найрізноманітніших об’єктів, частково й мови: незабруднений, незамазаний, свіжий, неношений, прозорий, не- каламутний, непомутнілий, яскравий, прибраний; старанно, акуратно, майстерно виконаний; справжній.
Чистота мовлення як одна з його комунікативних ознак досягається тоді, коли мовлення нормативне і всі його елементи (фонетико-орфоепічні, лексичні, фразеологічні, граматичні, стилістичні) є літературними. У цьому полягає власне мовленнєва чистота усного й писемного висловлювання. Крім лінгвістичних параметрів, ознак мовленнєвої чистоти, існують і такі якості мовлення, які зумовлюються позамовними чинниками, духовними прикметами людини, її розумово-почуттєвим станом, вихованістю мовця. Мовлення повинно узгоджуватися з нормами усталеної в конкретному колективі моралі, тому вульгарна лайка, лихослів’я тощо є недопустимими ні в громадській сфері, ні в побуті.
Те, що прийнято називати чистотою мовлення, можна згрупувати за такими двома основними сферами і способами її вияву, як вимовна чистота і чистота лексична.
Вимовні (орфоепічні) ознаки чистоти мовлення. Вони стосуються нормативної вимови окремого звука, всіх сполучень звуків (фонем) і наголошування слів. Недотримання фонетико-фонологічної й акцентної чистоти мовлення простежується переважно серед мовців, для яких українська мова не є рідною. Однак і деякі українці вимовляють грунт замість ґрунт; шо замість що; морос, дуп замість мороз, дуб; константу вати, преспектива замість констатувати, перспектива; ненависть, директори^ читання, навчання замість ненависть, директори, читання, навчання тощо.
Л е к с и ч на чистота мовлення. В усному і писемному мовленні простежується порушення чистоти мовлення і на лексико-семантичному рівні. Це трапляється тоді, коли певне слово вживається з невластивим йому значенням (штучні засвоєння з російської мови тощо). Такі явища часто є порушенням логіки й точності мовлення, а на цій основі і його нормативності, правильності: до цього слід прикласти зусиль (замість докласти); використати всі міри (докласти всіх сил, зусиль); виражено увагу до… (виявлено); кожен загорівся бажанням (перейнявся, пройнявся, сповнився ); ми здійснили це з честю (виконали, реалізували); на заключення хочу сказати (наприкінці); В народі відносяться до Шевченка з виключною увагою (ставляться… з особливою увагою); розгорнув талант артиста (виявив, розкрив); здобув учену ступінь кандидата наук (учений ступінь); внутрішнє становище держави (стан); добробут народу збільшується ( зростає ).
Чистота українського літературного мовлення знесилюється, порушується і багатьма іншими огріхами, недоліками. Якщо, наприклад, прикметник якісний не входить до складу термінологічної назви (якісний аналіз хімічного складу речовини; якісні прикметники), то замість нього слід вживати лексеми доброякісний, високоякісний і под. (бо якість буває різною — і позитивною, і негативною): Праця кожного повинна бути доброякісною, високоякісною. Однак у побутовому літературному мовленні прикметник якісний усе частіше вживається нестилістично (зокрема, в значенні високоякісний): Він завжди варив якісну сталь (С. Чорнобривець).
Чистота українського мовлення часто порушується вживанням стилістично невмотивованих слів, зокрема русизмів, які перебувають поза межами обох літературних МО’В— української і російської: моє заключення замість мій висновок; учбовий заклад замість навчальний заклад; галстук замість краватка і т. ін.
Обмеженим використанням сучасної української літературної мови в усних і писемних формах вияву, а також використанням ненормативних форм, якими порушується єдність стилю у викладі думки, послаблюється увага слухачів (читачів) до сказаного чи написаного.
Отже, чистота мовлення найвразливіша на лексичному рівні. Йдеться передусім про стилістично невмоти- воване вживання таких шарів лексики, як територіальні (місцеві) діалектизми, жаргонізми, сленгізми, просторічні слова, сполучення слів, арготизми.
Діалектизми (грец. с1іа1екк>8 — говір, наріччя). Це своєрідні мовні одиниці, які не належать до літературної мови: варіанти фонем, поєднання певних звуків, уживання слів з невластивим їм лексичним значенням; ненормативні форми слів, різні відхилення від літературної норми в побудові словосполучень, речень і еквівалентів речення.
Діалектизми вживаються переважно в художньому мовленні з певною стилістичною метою (для відтворення місцевого колориту, мовної характеристики персонажів тощо): знебачки — несподівано, зненацька, пуля- рес — гаманець, варівко — ніяково, незручно і т. ін. (М. Коцюбинський).
Жаргонізми (франц. jargon, від галло-роман- ського gargone — базікання). Це специфічні слова чи вирази, характерні для певного жаргону, тобто різновиду мовлення якоїсь соціальної чи професійної групи людей. З таких слів, лексем в українській мові формується її жаргонна лексика. Більшість жаргонізмів належить до складу літературної мови і вживається з певних своєрідних комунікативних причин і потреб, відображаючи особливі мовленнєві уподобання, смаки небагатьох мовців. Поширеними (особливо серед молоді) є лексеми, які в минулому були характерні для мовлення окремих верств населення (дворян, купців та ін.): вимагаю сатисфакції (викликаю на дуель), зроблю кілька візитів (відвідин знайомих, інших осіб), зроблю з обов’язку ввічливості цей реверанс (шанобливий уклін з присіданням) та ін.; без інтересу (без прибутку), неспроможний боржник, вилетіти в трубу, могорич і под. Багато жаргонізмів трапляється у мовленні студентів: зрізатись (засипатись, плавати, прогоріти) на екзамені; хвіст (академічна заборгованість); мати шпору (шпаргалку); пара (двійка); кайф (задоволення) і под.
Наявність жаргонізмів не порушує нормативності й чистоти мовлення, якщо вони узгоджуються з нормами позитивної суспільної моралі і мовними нормами.
Лексика мови (а в ній певною мірою і жаргонізми) відтворює також особливий соціальний стан різних груп населення — за походженням, майновим забезпеченням, за статтю, належністю до певної релігії тощо. Це підтверджують, зокрема, слова О. Герцена: «Простой смертный носит рубашку, а барин — сорочку, один спит, а другой почивает, один пьет чай, а другой изволит его кушать». Іноді такі мовленнєві реалії невиправдано називають «мовами»: дворянською, чоловічою, жіночою, статевою, культовою тощо.
Отже, власне жаргонізми є частиною нормативної чи ненормативної, нелітературної мовної лексики, до якої вдаються мовці, об’єднані певною спільністю інтересів, занять, соціальним станом, професійною діяльністю тощо.
Близьким до жаргону є термін «сленг» (англ. slang — жаргон) як розмовний варіант професійного мовлення.
Сленгізми. Так називають жаргонні слова або вирази, характерні для мовлення людей певних професій або спеціальних прошарків. Ці слова, проникаючи в літературну мову, набувають помітного емоційно-експресивного забарвлення, напр.: башляти (платити гроші; заробляти гроші), кльово (добре, чудово), крииіа (голова, мізки, здоровий глузд; зв’язки у владних і правоохоронних структурах), лохотрон (безпрограшна лотерея, яку влаштовують шахраї на вулиці) та ін.
Просторічні слова. Це напівнормативні, неус- талені в літературній мові слова: читалка, роздягалка, тутечки, тамки, тамочки, осьдечки та ін. їх кількість у мові обмежена, і словниками літературної мови такі слова здебільшого не фіксуються. Термін «просторічні слова» використовують не всі. Так, у посібнику «Сучасна українська літературна мова» його не розглядають, натомість коментують у посібнику « Сучасна українська літературна мова. Стилістика». До просторічних (розмовно-просторічних) мовних одиниць у ньому віднесено такі групи слів, як звиняйте (схоже на деформований русизм), злигатися, знюхатися, зачучвиритись, за- мандюритись, наклюватись, браток; лайливі слова і сполучення слів (фразеологізми): босяцюга, кодло, к чортовій матері, бодай тобі кістка в горло і под. Однак це не зовсім умотивовано, оскільки просторіччями є здебільшого напівнормативні мовні одиниці, які належать до проміжної частини лексики — між власне літературною і діалектною.
Арготизми (франц. argot — жаргон, первісно — жебрацтво). Це слова, зрідка сполучення слів, до яких вдаються певні групи осіб злочинного світу. З усієї сукупності арготизмів певної мови формується її арго — лексика, яка властива мовленню тих, хто свідомо прагне зробити своє мовлення втаємниченим, отже, й незрозумілим для інших. Арготичне мовлення (арготична лексика) не може вважатись елементом всенародної літературної мови, становить тільки її своєрідне відгалуження, витвір верств населення, які провадять антисуспіль- не життя і для прикриття своєї «професійної» діяльності вдаються до створеної ними говірки із специфічних, незрозумілих для сторонніх слів і висловів. Такий особливий різновид мовлення формується із суміші літературних елементів і власне арготичних слів, зрідка особливих сполучень слів, рідномовних та іншомовних (часто фонетично змінених, переінакшених), вживаних з умовною, не властивою їм семантикою, напр.: балерина має значення відмикачка (певна форма гачка для відмикання замків); пахан (батько), паханша (мати); карточка (обличчя); буза (дурниця, безглуздя); стріла (козак); ракло (злодій); мандра (хліб); сіно (тютюн); рубати (їсти); стріляти (випрошувати) тощо.
Немало арготизмів за походженням є іншомовними:
— з латинської мови: сільва — маленькі дітки;
— з французької: аманда — досить, адья — іди собі;
— з польської мови: п’енці — гроші, кшеня — кишеня;
— з циганської мови (через німецьку): блат — свій, марать — вбивати;
— з тюркських мов: капчук — сто карбованців, ма- натка — спідниця, одяг, сара — гроші;
— з давньоєврейської мови: шпира — нічна сторожа, хевра — злодійська зграя тощо.
З певною стилістичною метою (зокрема, для індивідуалізації персонажів) арготизми використовують у художньому мовленні: Що ви нам голову крутите: кічу ми проминули й топаємо на бан (І. Франко). Вжиті в цьому реченні арготизми зрозумілі не всім (кіча — тюрма, бан — вокзал); Зле чувати, пане начальнику. Тут у нас вчора кокорудза хотів нас вести до села (І. Франко) — кокорудза в літературній мові має значення жандарм;
…Бугор та його підлабузники… влаштували новачкові екзамен.
— Урок як по-нашому буде?
Не знає Порфир, тільки плечима знизує. Самі йому й підказують.
— Ходіння по муках!
Ну, це неважко запам’ятати. Йдемо далі…
— Школяр на екзамені!?
Знов знизує плечима і знову чує.
— Живий труп! (О. Гончар).
Умовні «мови», кожна з яких становить певну сукупність арготизмів, — це розмовно-мовленнєвий цинізм, безкультур’я, заперечення усталених людських ідеалів і цінностей; це не узгоджується з мовленнєвою чистотою, нормативністю.
Слід уникати в мовленні і вульгаризмів (лат. vulgaris — звичний, простий) — непристойних, низькопробних, лайливих слів, які з моральних причин перебувають поза нормами літературної мови, напр.: пика (обличчя), морда (лице), здохнути (вмерти).
Мовленнєва чистота також не повинна порушуватись ні суто новою, ні архаїчною лексикою літературної мови.
Водночас дискусійною з погляду вимог до чистоти літературної мови залишається проблема, яка стосується стилістичного використання спеціальних і кількісно вкрай обмежених слів, котрі, будучи виразно іншомовними (чужомовними), позначають специфічні реалії інших народів і є винятковими вкрапленнями до лексичної системи української мови. До них належать:
— варваризми (грец. barbaros — чужинець). Це іншомовні слова, які не до кінця засвоєні літературною мовою, зовнішньо певною мірою суперечать її лексико- граматичним нормам, але не мають власне української національно-мовленнєвої заміни: авеню, клерк, денді, констебль, кюре, мадам, мосьє, міс, місіс, мікадо, мулла, су, фрау, хобі і под.;
— ек з о ти з ми (грец. exötikos — чужий, іноземний). Такі слова походять з інших мов, часто маловідомих: аул, бай, бек, гяур, яничар, делібаш, зурна, паранджа, піала, шальвари і под.
Використовуючись в усіх вимірах нормативно, варваризми й екзотизми не порушують і не збіднюють літературного мовлення, загалом узгоджуються з його чистотою.
Чистота сучасної української літературної мови як особлива і обов’язкова позитивна якість мовлення виявляється на всіх рівнях мови. Наприклад, останнім часом частіше використовується лексема безкінечний, хоча нормативною є й форма безконечний. Значно очевидніші й поширеніші мовні явища у вимірах чистота/нечистота (як і нормативність/ненормативність) мовлення простежуються на морфолого-синтаксичному рівні: На прес- конференціях журналістів переконують переважно про те [замість у тому\, що мораль, чесність, порядність, патріотизм повинні бути на першому місці; Своєю чергою Міністерство фінансів… пропонує виділити 60 млн. грн. (замість У свою чергу…); …Пообіцяв поспілкуватися з нашими кореспондентами за два дні — не відомо, впродовж двох днів чи після двох днів та ін.
Отже, чистота мовлення — поняття і явище багатовимірне, як і чисте мовлення. Воно стосується всіх складників (фонетики, лексики, фразеології, граматики) мови, обов’язкового дотримання усталених, нормативних форм усіма мовцями.