Загнітко Анатолій Панасович - Теоретична граматика сучасної української мови. Морфологія. Синтаксис.

8. МОРФОСЕМАНТИЧНА СТРУКТУРА МОРФОЛОГІЧНОЇ КАТЕГОРІЇ ЧАСУ

загрузка...
Видо-часова система сучасного українського дієслова складається з двох видових ознак у минулому і майбутньому часі. Форми теперіш­нього часу донедавна вважали одновидовими, репрезентованими лише недок. в., хоча неодноразово висловлювались міркування про наявність

 

216


Морфологія


у мові теперішнього док. [Бондарко, Буланин 1967, с. 51; Бульїгина 1980, с. 334-342; Виноградов 1986; Некрасов 1865, с. 287; Пешковский 1956, с. 213; Размусен 1891, с. 1]. Темпоральнпй план теперішнього включає в себе широкий діапазон функціонально-семантичних відтінків, починаючи від уявлення про мить (поштовх) і закінчуючи уявленням про об’ємні часові періоди (наш час, на сучасному етапі…) або взагалі про позачасовість (Завжди риби живуть у воді; Яблуко недалеко від яблуні падає).

У часовому плані форми теперішнього док. в. підлягають семантич­ному варіюванню, форми недок. в. — позбавлені його. Головне значен­ня презенса визначити важко. У мові наявні його різноманітні вияви, що не зводяться до позначення одночасності перебігу дії з моментом мовлення, хоча це й властиво для форм презенса. Теперішній час — це серединний процес перебігу дії/стану і поза контекстом не обмежений, що безпосередньо співвідноситься із семантикою неграничності (проти­ставлення « граничність/неграничність» охоплює всю дієслівну лексику і всі форми дієслова, у тому числі і видові пари, що перебувають поза опозицією «досягнення межі/спрямованість на досягнення межі» дії). Віднесені до теперішнього можуть бути і повторюваними, і узагальне- но-постійними, і потенційними діями, тобто не корелятивними безпо­середньо з моментом мовлення, не здійснюються одночасно з ним, пор.: Я щовечора читаю/читав/буду читати, читатиму/книжки; Хлопець вирішує/вирішував/вирішуватиме, буде вирішувати/будь-яке завдан­ня; Мій друг добре грає/грав/гратиме, буде грати/в теніс. Теперішній актуальний виявляє сполучення семантичної ознаки конкретності, ло- калізованості дії в часі з ознакою співвіднесеності дії з моментом мов­лення. Недок. в. при цьому вносить до семантичного контексту елемент процесності, що дає змогу виділити функціонально-семантичні варіан­ти: 1) конкретного теперішнього (— Так, цей не стрілятиме, — каже Панюшкін, ховаючи документи вбитого до кишені. — А сонце, глянь, яке сходить! (Гончар, 1977, с. 97)); 2) розширеного теперішнього, який може охоплювати дію в минулому чи передбачати її в майбутньому (Іти дедалі важче, болота не кінчаються, бреду по них, спотикаючись об якесь корчомаччя, плутаючись у жилавих верболозах (Гончар, 1982, с. 45)); 3) теперішнього постійного (теперішній простий), приякомумова йде про ознаку як щось постійне (3 неба, як розтоплене золото, ллється на землю блискучий світ сонця; на ланах грає хвиля; під хвилею спіє хліборобська доля… (Мирний, 1988, с. 102)).

Теперішній неактуальний своїм головним різновидом має абстракт­ний теперішній. Недок. в. при цьому виступає в необмежено-кратному значенні. На узагальнену, повторювану дію можуть вказувати лек­сичні показники типу кожного вечора, завжди, ніколи тощо (Я завж­ди пишу тобі в той самий час; Щодня о сьомій годині вечора я читаю дитині казку). ГЗ презенса переважно зводиться до віднесення мовцем дії до часового періоду, що включає момент мовлення і має для мовця ознаки минулого і майбутнього, тобто презенс посідає проміжне місце між минулим та майбутнім, є засобом актуалізації дії у мовленнєвій

 

РОЗДІЛ IV. Формально-граматична і семантична корелятивність.-. 217


комунікації (М. О. Шелякін), найоптнмальніше відбиває інформатив­ний план, щодо якого всі інші часові форми набувають відносного вживання (розповідь, оповідання тощо). Значення часових форм не є різко протиставленим, певною мірою виступаючи синкретичним, що й дає змогу узусно диференціювати значення теперішнього історичного, теперішнього майбутнього та ін. їх уживання завжди зумовлене пози­цією мовця на часовій площині й завданнями актуального плану.

Взаємодія семантики виду і часу простежується також у формах минулого док. і недок. в. Окремі дослідники головним елементом се­мантики минулого недок. визначають ознаку передування дії щодо гра­матичної точки відліку, моменту мовлення [Бондарко 1976; Бондарко 1984]. У часовій парадигмі минулого недок. виділяються: 1) минулий конкретної одиничної дії (наближається до аориста); 2) минулий повто­рюваної дії; 3) минулий узагальненого тупу (аорист). Перший різновид корелює з теперішнім актуальним за ідентичною ознакою в минулому, що може посилюватись спеціалізованими лексемами (довго, повільно, часто та ін.), пор.: — Годі ж бо, годі! — довго успокоювала підсоло­дженим, аж немилим голосом (Кобилянська, 1987, с. 197); Олена Вар фоломіївна поїла нас запашним чаєм і вгощала здобними, приготовле­ними нею, пампушечками (Літературна Україна. — 1977. — 27 верес­ня). Характерною рисою другого різновиду є необмежена кратність дії, при цьому часова сфера не виходить за межі минулого і не локалізова­на в часі.

У реалізації такого значення беруть участь лексеми типу кожного дня, іноді, час від часу тощо69, пор.: Імператор приходив щодня. Терп­ляче ждавїї видужання (Загребельпий, 1972, с. 47). Суттєвою при цьо­му є функція дієслова, яке може репрезентувати лише повторювану дію (приходив, приносив, привозив): За роботою так гарно співала пісень українських, бо й розмовляла тільки рідною мовою, яку він навіки полюбив (Нечуй-Левицький, 1966, т. 4, с. 396).

Минулий недок. узагальнюючого факту (минулий аористичний) вза­галі не вказує на характеристику дії: одночасність/повторюваність, локалізованість/нелокалізованість у часі тощо. У контексті наявна лише загальна вказівка на існування чи відсутність дії в минулому, констатація факту дії, при цьому акцент робиться на суб’єкті дії чи па обставинах, у яких вона відбувається: Хто робив цей процентно- співвідносний проект? (СВ. — 1988. — 12 серпня); Тільки Карно сто­яв оддалеки, заклавши одну руку за пояс (Нечуй-Левицький, 1965, т. 1, с. 45); Мелашка розпитувала Лавріна про його батька, про село, .іа семигорських дівчат (Там само, с. 148).

Минулий аористичний обмежений певними різновидами контексту і не може бути віднесеним до провідних. Перші два різновиди є рівно­правними, співіснуючими, визначаючи семантику минулого недок. і виражаючи переважно імперфектне значення.

Форми минулого недок. семантично нестійкі та здатні до варіюван­ня видових функцій: вони виражають або дію припинену, але не за­кінчену (Хлопець читав цей роман, але сьогодні повністю прочитати

 

218


Морфологія


не зміг), або, подібно до форм док. в., позначають дії припинені і завершені (Я писав вам листа, але ви мені не відповідали). В остан­ньому випадку необхідності в префіксі як акціонально-поняттевому модифікаторі немає (писав — > написав), оскільки тут нейтралізована видова опозиція. Минулий недок. наголошує завершеність дії, яка має відношення до теперішнього моменту.

загрузка...

Перетин семантики ірреальності як одного з компонентів структури МК способу дієслова та її реалізації на рівні речення відбивають фор­ми майбутнього часу, що генетично у більшості мов є або формами презенса, або сполученням інфінітива з модальними дієсловами [Гак 1977, с. 242-245], пор.: знатиму, буду писати (укр.); буду читать (рос.); шегйе зскгіеЬеп (нім.). Останнє інколи виступає достатнім аргументом для виключення МК майбутнього часу [Курилович 1962, с. 143] і його кваліфікації як суто модальної категорії10. Значення майбутнього часу в українській мові є системно-часовим і граматикалізованим у формах майбутнього док. і недок., парадигматично визначуваних, хоча й ускладнене модальними ознаками.

Граматичний майбутній11 не завжди тотожний семантико-синтак- сичному, характеризуючись рядом диференційних ознак. Ядерною з-поміж них є спрямованість дії на існування, що визначає реальність такої дії і корелятивність з іншими часовими формами. Комунікатив­на центральність семантики МФ презенса зумовлює його зв’язок із значенням граматичного майбутнього на осі абсолютного часу. Цю взає­модію відбиває: 1) виключення моменту мовлення із всього або части­ни часового періоду дії (теперішній поглинає частину); 2) існування, екзистенцію дії в різних параметрах після моменту мовлення; 3) на­явність у часового періоду початкової межі, представленої моментом мовлення (пор.: [Бондарко 1983, с. 9]). Формою майбутнього часу відби­ваються прогнозовані дії. У складниках її змісту поєднуються два моменти: об’єктивний (віднесеність дії до періоду після моменту мов­лення) і суб’єктивний (інтерпретація й оцінка мовцем запланованої дії). Недок. в. інколи використовується в межах майбутнього часу для вказівки на процес, що подається мовцем так, ніби він відбувається в момент мовлення про нього (на очах мовця): Мусив підійти до неї. Вийняв з кишені телеграму, стиснув у руці. Зараз говоритиме, що сьогодні радість у них. — Вітька прилітає. Ні, просто покладе теле­граму. Отам, праворуч, на супорті, тихцем підсуне їй під лікоть і потім ніби в жарт торкнеться її плеча, збоку дивитиметься на її личко (Бедзик, 1972, с. 89). Форми недок. в. із значенням майбутнього використовуються також для позначення тривалості дії, що наявна в момент повідомлення про неї: Довго ти ще скрипітимеш, іроде про­клятий? Наперед вийти, щоб побачити, що ти за один… (Стельмах, 1965, т. 1, с. 305); .А .може, це остання? Бо коли-небудь таки ж мусить бути цьому кінець? Чи, може … не в одних ще будеш, боях, і пропада­тимеш безвісти, і питимеш воду з боліт, і гинутимеш в концтабо­рах, залишаючись всюди твоїми солдатами, Вітчизно? (Гончар, 1977, с. 365).

 

РОЗЛІ/1 IV. Формально-граматична і семантична корелятивність.


МФ недок. майбутнього характеризується відносною непродуктив­ністю свого уживання” (пор. на 1000 одиниць семантико-синтаксич- ного і формально-семантичного вираження значення майбутності у тек­стах художніх жанрів МФ недок. в. налічується 475 (389 із них є ана­літичними, 86 — синтетичними)). Це пояснюється: 1) активною взає­модією семантики часових форм зі значенням особових форм; 2) коре­лятивністю МФ майбутнього недок. із планом комунікативності (відносною нейтральністю у відношеннях із планом інформативності) та ін. Ширше вживаються форми док. майбутнього. Синкретизм се­мантики останніх зумовлює їх кваліфікацію як форм теперішньо-май­бутнього часу, що відбиває багаточленну їх функціонально-семантич- ну парадигму, у межах якої вирізняється два семантичних ядра: се­мантика теперішності та семантика майбутності.

У часовому плані теперішнього форми док. в. вживаються на по­значення тих видо-часових відтінків, які виражаються теперішнім не- доконаним, відбиваючи здатність до семантичного варіювання (пор. у видовій опозиції док. в. тлумачиться як маркований). За допомогою контексту док. в. відтворюються різні за обсягом часові періоди, почи­наючи від конкретних і закінчуючи досить широкими й абстрактни­ми, пор.: [Петро:] Іди… я наздожену (Черемшина, 1974, т. 1, с. 227) — конкретне і [Ревізор:] Ой, возьму я тебе, файна квітко, та й у свій рідний край пересаджу, щоби ти там межи Прушковськими цвіла їм

і  мені на славу (Черемшина, 1974, т. 1, с. 227) — перспективно-відда- лене значення.

Традиційно форми типу напишу, відкрию розглядаються як форми майбутнього док., що мотивується їх двокомпонентною парадигмою і їх віртуальною співвіднесеністю з граничністю дії, спрямованістю внут­рішнього часу в майбутнє досягнення межі. Поширилося також тлу­мачення МФдок. в. як носіїв минулого, теперішнього неактуального і майбутнього часу [Бондарко, Буланин 1967; Теория 1990; ГогзуіЬ 1970, р. 101-106]. Док. в. характеризується двома парадигматично закріпле­ними ГЗ і трьома синтагматично і дистрибутивно визначуваними зна­ченнями, МФ майбутнього док. в. є синкретичними в семантичному плані, поєднуючи в собі ознаки теперішнього і майбутнього: контек­стуальні умови лише посилюють одну з них при ослабленні іншої (пор.: [Шелякин 1980, с. 3-20]). Посилення ознак теперішнього призводить до вираження можливості, що спирається на зіткнення значення тепе­рішнього з видовою семантикою доконаності. Останнє у часовому плані презенса імплікує ознаку майбутнього в аспекті можливості, можливість у теперішньому виражає передумови майбутнього в теперішньому і не­обхідність реалізації дії в майбутньому (після моменту мовлення). У формі майбутнього док, при посиленні ознак теперішнього модальність можливості відзначається оцінкою впевненості, переконливості, підкресленості: Я знайду його (зараз); Тепер я цю книжку прочитаю; Подивлюсь обов’язково нову виставку картин та ін.

Ознака теперішнього у формі майбутнього док. інколи пов’язується із вираженням одночасності визначення дії і самого факту її здійснен­

 

220


Морфологія


ня, що в комунікації трансформується у відносну перерваність (визна­чення дії в момент мовлення (час здійснення дії)). Цим пояснюється вживання форм теперішнього недок. при вираженості одночасності дії з моментом мовлення (пишу, бачу, читаю, співаю, виводжу і т. ін.), вони адекватно відображають позицію мовця на абсолютній часовій шкалі. У випадках так званої коінциденції, коли «слово, яке вимов­ляється, якраз і є сама позначувана дія» [Кошмидер 1962, с. 169], по­ряд з недок. в. може бути док.: прошу/попрошу книжку на рецензію; рідні мої, ось послухайте, що я пропоную/запропоную та ін. Така по­зиція нейтралізує види: недок. в. уживається в номінативній функції, безвідносно до часових ознак, док. в. — лише у МФ із семантикою минулого. Номінативний план недок. в. співвідноситься з комуніка­тивним планом, для якого суттєвим моментом є наголошення перебігу дії, її актуалізації, пор.: Неподалеки гримлять гармати, але ґазди й ґаздині хвалять собі врем’я і сапають на царинках ріпу, що до них з землі барвінком усміхається. Видко ділу, що битва наближається, бо мости горять, а над людською працею хмари диму збиваються, дороги ковпотом закриваються (Черемшина, 1974, т. 1,с. 149); Одним із здо­бутків вважаю те, що нам вистачило глузду затлумити пристрасті, не піддатися на окремі провокаційні випади… (Літературна Украї­на. — 1991. — 28 березня).

Док. в. орієнтований на інформативний план, співвідносячись із подійним аспектом, значущість таких дій із позицій теперішнього може бути невисокою: Ось завтра, як тільки встану, піду в садок, нарву букетик квітів, подарую їх бабусі і скажу: «З роси вам та з води!» (Скуратівський, 1990, с. 60); Фуркнула з воза Єленка і дзоркнула чо­бітками на грегітному подвір’ю та й, не зволяючи себе оглядати, побігла в хату (Черемшина, 1974, с. 267).

Повністю одночасними з моментом мовлення постають не лише дії ізольовані, а й послідовні, які виявляються при безпосередньому їх сприйнятті”. Таке функціонування презенса є репортажним. Позна­чення дій збігається з їх здійсненням, тому тут неможливе вживання форми майбутнього док. в. При чергуванні подій у момент їх сприй­няття можливе використання форм майбутнього док. (пор.: [Пешков- ский 1956, с. 110, 213]): Ліс ще дріма … а з синім небом вже щось діється: воно то зблідне, наче від жаху, то спалахне сяйвом, немов од радощів (Коцюбинський, 1955, т. 2, с. 256). Сполучник то…то поси­лює нейтралізацію видів, і форма док. в. позначає своєрідні проміжки між діями, що зв’язують різні фази спостережуваного. Значна части­на випадків уживання дієслів док. в. спирається на їх здатність зв’я­зувати попереднє і наступне в межах певної ситуації: підкреслю (підкрес­люю), що…; візьмемо (беремо) та ін. Цілком виправданим у таких ситу­аціях є використання вставних слів і конструкцій типу скажімо, відвер­то кажучи, признаюсь тощо: Відверто кажучи, я давно вже на вас чекаю; Признаюся, я не можу здійснити ваше прохання.

Значення презенса форма док. в. має також при показі емоційного піднесення, яке характеризується суб’єктивним відтінком, що відоб-

 

І’о з д і л IV. Формально-граматична і семантична корелятивність… 221


рикає почуття мовця: Що за диво, не надивлюся! (Черемшина, 1974, г. 1, с. 192); Як наші помилки можуть гнатися за нами роками, не втечеш від них нікуди, не захистишся!.. (Бедзик, 1951, с. 143). У та­ких випадках док. форма називає дію, закінченість якої є відносною, що робить практично неістотною різницю між позначенням самої дії ТІ її закінченістю. Домінуючою постає актуалізація напруженості, динамічності, зв’язку дії з її носієм.

У часовому плані теперішнього функції видових форм розподілені ТАКИМ чином: док. форми, характеризуючись значенням теперішнього гсмантико-синтаксичного, детермінуються немовби розмитим видовим .іначенням — реалізують док. і недок. видові функції (спостерігається функціональна асиметрія плану змісту і плану вираження видової фор­ми); форми недок. — реалізують тільки семантичну функцію недоко­наності (марковані форми док. в. = спеціалізаціям недок.).

У минулому часі семантично стійкими є форми док. в., які послідовно співвідносяться з інформативним планом висловлення і позначають ДДО як конкретний реальний факт. Функціональна спрямованість форм минулого док. детермінована значущістю парадигматичної семи в струк­турі дієслівних лексем, яка й визначає діапазон функціональних мо­дифікацій цих форм. Тому дієслова док. в. у минулому часі не здатні иживатися в кратному значенні. Неможливість сполучень типу іно­ді + Рег? (*іноді прийшов; *зрідка прочитав; * завжди відзначив і т. ін.) пояснюється їх змістовим протиріччям. Слова на зразок іноді, зрідка, завжди тощо вказують на незакінченість ряду повторень тієї самої дії для певного фіксованого моменту, тоді як форми док. в. (ми­нулий док.) вказують на закінченість у минулому дій (пор.: Дзельман вола підобрав, а на його місце дав Гушпанисі надію в бозі…(Черемши­на, 1974, т. 1, с. 156) — аористне значення: дія реалізується як один момент незалежно від її тривалості (див.: [Потебня 1985/1, с. 157]); і Від дідусевої розповіді залишилися в пам’яті лише найцікавіші мо­менти (Скуратівський, 1990, с. 59) — перфектне значення: дія відбу­лася, але її результат є актуальним і понині і полягає у «припису- ианні в теперішньому часі підмету готової ознаки, витвореної самим підметом у минулому часі» [Истрина 1923, с. 115]; (див. також: [По­тебня 1985/2, с. 151; там само 1958, с. 258]). Уникнути несумісності двох різноснрямованих значень можна лише при заміні або док. в. на недок. (Він іноді приходив до нас на хвилинку (Маковей, 1956, с. 44)), або минулого часу на теперішній, якщо віднесеність дії до плану ми­нулого мотивується й визначається контекстом чи ситуацією (пор. Він іноді, бувало, прийде до нас, онде і залишиться до самісінького ранку (Вовчок, 1956, т. 5, с. 47)).

Зрідка дієслова док. в. у плані минулого набувають значення крат­ності на підставі осмислення як повторюваних не самих дій, а відпо­відних ситуацій (у їх межах здійснювався перебіг закінчених дій). За цих умов час дії визначається не дієсловами минулого часу, а іншими засобами, у тому числі і контекстом, який трансформує повторювані дії як завершені одна за одною в план теперішнього, набуваючи абсо­

 

222


Морфологія


лютного перфектного значення, пор.: Немає друга — шукай, знай­шов — тримай (Українські прислів’я та приказки, 1976, с. 103). Втра­чаючи здатність позначати час дії, що відбувається, дієслова минулого часу док. в. повністю переключаються на вираження стосунків переду­вання позначуваних дій якимось іншим діям, домінуючим для них стає узагальнене значення: Ніхто вченим не родився (Французькі при­слів’я та приказки, 1980, с. 54); Цей вчора не вродився (Там же, с. 52); Зірвався як норовистий кінь, а повернувся як покірний віслюк (Мек­сиканські прислів’я та приказки, 1988, с. 34); Язиком зав’язав такого вузла, що й зубами не розв’яже (Ірландські прислів’я та приказки,

1982,     с. 186); Той, хто встрелив голуба, гадає, що він мисливець (Кир­гизькі прислів’я та приказки, 1977, с. 106); Пан воза перекинув, а б’ють — фірмана (Серболужицькі прислів’я та приказки, 1988, с. 31).

Головний принцип, який координує функціональне чергування док. форм з формами недок. в. у минулому часі, полягає в детермінації елементарного логічного взаємовідношення між ознаками припиненості (перерваності) і закінченості дії. ГЗ минулого часу є вказівкою на те, що дія припинена до часу повідомлення про неї. Отже, видова ознака минулого як закінченість до припиненості, перерваності дії, щодо її завершеності (прочитав, подивився, дочекався, переглянув, замовив). Через це для того, щоб виразити значення дії як реалізованого факту, форма минулого недок. — морфологічно вихідна — повинна набути перфектного (акціонального) елемента: читав — прочитав листа, йшов — перейшов через вулицю тощо. Вид і час є самостійними МК дієслова, їх семантика взаємозалежна і взаємнодоповнююча. Аналіз функцій МК часу ґрунтується на врахуванні їх парадигматичної і син­тагматичної поєднуваності з видовими формами, які визначають при­належність форм часу до номінативного/комунікативного плану. Се­мантично граматичний час характеризує зв’язок дії з її носієм як ак­туальний, здійснюваний одночасно з повідомленням про дію (те­перішній час); і як неактуальний (здійснюваний до початку мовлення (минулий)) або опосередкований ще одним етапом дії (ходив був, чи­тав був, працював був, пройшов був, прочитав був, опрацював був), або мислимий, передбачуваний (майбутній).

ГЗ презенса полягає у віднесенні мовцем дії до часового періоду, у межах якого для нього існує дія. Граматичний минулий і майбутній — це не «передтеперішній» та «післятеперішній», а існування дії до чи після моменту мовлення. Презенс має дві видові форми: недок. і док., остання є семантико-синтаксичною, що міститься на віртуальному рівні знака як потенційна. Теперішній-майбутній док. виступає синкретич­ною формою, яка імплікує ознаки теперішнього і майбутнього, поси­лення чи послаблення кожної з яких є синтагматично і дистрибутив­но зумовленим. У теперішньому форми док. в. можуть реалізовувати і доконану і недоконану видові функції, що зумовлює асиметрію плану вираження видової форми і сприяє формуванню функціонально-семан- тичної парадигми форм док. в. Ширшим постає діапазон функцій МФ минулого недок.

 

РОЗДІЛ IV. Формально-граматична і семантична корелятивність… 223

 

Структура МК часу безпосередньо пов’язана з внутрішньокатегорі-

II  льнимн співвідношеннями МК способу. Функції часових форм дієсло- ПП реалізують закономірності внутрішньокатегоріальних та міжкате- горіальних внутрішньочастиномовних відношень. Центральність МФ часу в реалізації предикативної функції дієслова зумовлює їх вершин­ний статус у частиномовній детермінації дієслова. Останнє підтвер­джується їх послідовною семантичною мотивованістю. Рівень нейтра-

іі  і нації М3 часу визначає ступінь редукції частиномовної дієслівної се­мантики. Реалізація часової парадигми лише в індикативі зумовлює •і’лумачення перших форм як істотно залежних від функціонально- семантичної парадигми МК способу, що акумулює у своїй структурі дві семантично різні площини: реальність/ірреальність, спрямованість/ иеспрямованість дії.

Подібно до того, як дієслівний час розвивався із протиставлення «минуле/неминуле» [Бунина1959,с. 28;Нелисов 1989, с. 124-126; Яку- бинский 1953, с. 239] з наступною диференціацією плану «неминуло- го» на «теперішній/майбутній», МК способу у первісному виявленні ґрунтувалась на опозиції «дійсна/недійсна» («реальна/ірреальна») дія14 |Аксаков 1855; Бархударов 1966, о. 101; Греч 1827, с. 118; Ломоносов 1952, с. 399; Шведова 1967, с. 27]. Наступним поштовхом розвитку способу дієслова постала взаємодія з модусом речення, компоненти якого орієнтовані на послідовну диференціацію умовності та імперативності дії в межах її ірреальності. Реальність співвіднесена з часом, оскільки орієнтована на об’єктивний перебіг дії і характеризується орієнтацій- ністю і векторною спрямованістю. У цьому якраз і виявляється пере­тин функцій МФ часу і способу.

 .

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.