Формування сучасної української мови з усіма її особливостями тривало кілька
століть. Як слушно зауважив визначний мовознавець О. Потебня, виокремлення
б етнофафічної одиниці — це не падіння яблука, що сталося точно о такій-то годині,
хвилині. Є багато версій походження української мови. *Јак, М. ГрушевськиЙ,
С. Смаль-Стоцький, Є. Тимченко, К. Німчинов виникнення української мови пов’я­
зують із V-V1 ст., твердячи,, що вона безпосередньо постала на базі мови пра­
слов’янської. О. Потебня, К. Михальчук відносять початки становлення української
мови до епохи Київської Русі. На думку А. Кримського, С. Кульбакіна, П. Бузу на.
між праслов’янською та українською мовою існувала східнослов’янська мовна
єдність, але вже в XI ст. українська мова мала виразні особливості, що зафіксовано
в найперших давньоруських пам’ятках, які дійшли до нас: наприклад, перехід (г] у
горловий |г], [е] в (о] після шиплячих, злиття [і], [Ьі] в їй], зближення [е-и], перехід
губно-губного [wj в губно-губний [в]; вживання закінчення -ові, -еві (<вІ) в
давальному відмінку однини іменників чоловічого роду, кличного відмінка іменників;
чергування приголосних [г], [к], [х] зі свистячими [з], [ц], Іс] у давальному та
місцевому відмінках однини; закінчення -мо у дієсловах 1-ї‘ особи множини
теперішнього й майбутнього часів (маємо, напишемо) тощо.
О. Потебня вважав, що українська мова за часів Київської Русі вже існувала.
Грунтовно вивчивши природу фонетичних процесів південних давньоруських
говірок, А. Кримський дійшов висновку: «…жива мова півдня XI віку стоїть посеред
східного слов’янства цілком уже відокремлено. Мова Наддніпрянщини та Червоної
Русі XI віку — це цілком рельєфна, певно означена, ярко-індивідуальна одиниця, і в
ній аж надто легко й виразно можна пізнати прямого предка сьогочасної мало­
російської мови…»
На особливу увагу заслуговує концепція М. Грушевського, який на підставі
спільного і відмінного між українцями, білорусами і росіянами переконливо довів,
що етнічні українські землі ще до часів Київської Русі заселяли українці. Він ототож­
нював українців з народом Дніпрово-Бузької держави II-VII ст., яка одержала назву
Антської. До наукового аналізу залучено не лише мовознавчі дослідження, знахідки
археологів, а й відомості про українців та їхню мову, які збереглися в інших народів і
зафіксовані в їхніх писемних пам’ятках.
Питання про походження української мови та її взаємозв’язки з іншими мовами
вперше по-науковому осмислив М. Максимович. Учений вивчив говірки київських
князів за історичними пам’ятками і встановив таку закономірність: вони співзвучні з
діалектом сучасного йому київського селянина.
Отже, жива народна лексика давньоруських пам’яток саме українська. Коріння
української мови слід шукати ще в домонгольському епосі. У розвитку української
мови вчені виділяють такі періоди:
1) протоукраїнська мова — VII—XI ст.;
2) староукраїнська мова — XI (час появи перших писемних пам’яток) — кінець
XIV ст.;
3) середньоукраїнська мова — кінець XIV — початок XIX ст.;
4) нова українська мова — з XIX ст. і донині.