Кожна мова характеризується наявністю територіальних відгалужень — наріч,
діалектів, говірок. їх виникнення сягає глибокої давнини, ще родоплемінного періо­
ду, а територіальне закріплення пов’язане з добою феодалізму. Недарма їх вважають
«живою історією мови».
Діалектна диференціація мов не однакова: якщо в англійській мові діалектні
відмінності не дуже значні, то в німецькій чи китайській вони настільки великі, що їх
носії не завжди можуть порозумітися між собою.
Діалектні відмінності української мови не належать до надто суттєвих. Незва­
жаючи на те, що Галичина була відокремлена від решти України шість, а Закарпаття —
дев’ять століть, значних перешкод для спілкування немає.
Територіально українська мова складається з трьох наріч.
1. До північного наріччя належать діалекти Чернігівщини, Житомирщини, Рів­
ненщини, Сумщини, Київщини та Волині.
Найголовніші особливості північних діалектів такі:
1) фонетичні: а) наявність дифтонгів [уо], [уе], [уГ|: вуол, вуел, вуіл\
б) тверда вимова звука [ц]: хлопец, палец;
в) наявність звукосполучень [гі, кі, хі] замість літературних [ги, ки, хи]: ложкі,
стіжкі, берегі, хімерний;
2) морфологічні: а) вживання стягнених форм прикметників чоловічого роду:
молоди хлопец, осінні вітер;
б) нестягнені форми прикметників жіночого роду: молодая береза, повная хата;
3) лексичні: кияхи (кукурудза), утва (качки), валка (череда) тощо.
2. До південно-західного наріччя входять діалекти Вінниччини, Хмельниччини,
Тернопільщини, Закарпаття, Львівщини, Івано-Франківщини, Буковини, Волині, Чер-
нівеччини.
Найголовніші особливості їх такі:
1) фонетичні: а) тверда вимова [р]: рабий, расно;
б) наявність поряд з ри-, ли- [ер], [ел], [ир], [ил]: керниця (криниця), сильза
(сльоза);
в) відсутність подовження приголосного в іменниках середнього роду: [жит’є,
знан’є, зіл’є];
2) морфологічні: а) поширення закінчень -ови, -еви у давальному відмінку імен­
ників II відміни: братови, коневи;
б) наявність застарілих займенників при дієсловах: зроби мі, узяв тя, питав го
(зроби мені, узяв тебе, питав його);
в) наявність залишків давньої форми дієслів минулого часу (пішпа-м, пішли-сьмо)
та майбутнього часу: му робити, меш робити (робитиму, робитимеш);
3) лексичні: неньо (батько), вуйко (дядько), плай (гірська стежка), маржинка
(худібка), сарака (бідний) тощо. СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРНА МОВА
3. До південно-східного наріччя входять діалекти Харківщини, Луганщини, До.
неччнни, Полтавщини, Дніпропетровщини, Запоріжжя, Херсонщини, Кіровоградщи-
ни. Одещини, більшості районів Черкащини, частково Київщини.
Особливості південно-східних діалектів такі:
1) фонетичні: а) пом’якшення шиплячих: [курч’ати];
б) пом’якшення звука [л]: [бул’и, кал’ина];
2) морфологічні: а) вживання дієслів II дієвідміни із закінченням -е: ходе, носе
просе замість: ходить, носить, просить;
б) вживання стягнених форм дієслів 3-ї особи однини теперішнього часу: пита
співа замість питає, співає]
3) лексичні: утлий (кволий), жабуриння (водорості).
Територіальні діалекти — це ті потічки, що впадають у могутнє річище загально­
народної мови і збагачують її. Пересохнуть струмки — обміліє ріка.
Зараз у світі спостерігається тенденція до пошанування діалектів — мов «малої
батьківщини». У Баварії 71 відсоток населення володіє і користується діалектами, а в
землі Рейнланд-Пфальц — 76.
В Італії, де літературною мовою послуговується не більше 8-12 відсотків насе­
лення, на діалектах проводяться театральні фестивалі, діалектне мовлення звучить у
кінофільмах, що не знижує їхнього естетичного рівня та не применшує всесвітньої
слави італійського кіномистецтва. Із шанобливою турботою і піклуванням ставляться
до своїх діалектів японці, хоч фактично кожен з них вільно володіє англійською
мовою (3 кн. «Мова і нація»).