Караман С. О. Сучасна українська літературна мова

Склад української лексики за походженням

За походженням лексика української мови неоднорідна. Вона формувалася про­
тягом багатьох століть у тісному зв’язку з іншими мовами. Тому з погляду походження
виділяється дві групи: споконвічноукраїнська і запозичена. Українська мова нале­
жить до східнослов’янської мовної групи, які разом із південнослов’янською та
західнослов’янською постала із спільнослов’янської (праслов’янської мови), а та —
з індоєвропейської. Отже, споконвічно українська лексика формувалася у такій по­
слідовності: індоєвропейська —> праслов’янська —> спільносхіднослов’янська —>
власне українська лексика.
1 Індоєвропейські слова становлять важливий шар української лексики. Вони
називають: предмети і явища (небо, сонце, вечір, озеро, вода),’ тварин, рослини, про-
2 4 дукти (вівця, вовк, верба, сіль, мед); родинні зв’язки (тато, батько, мати); частини
тіла (око, рука, зуб, серце, кров); числа (л ‘ять, тисяча, сто); якості (жовтий, босий,
довгий); дії (брати, везти, веліти).
2. Праслов’янська лексика утворилася, коли слов’яни жили спільним життям.
Спільнослов’янські слова позначають назви: людей, тварин, птахів (чоловік, жінка,
голуб, ведмідь); житла, одягу, взуття, прикрас (вікно, дзеркало, шуба); їжі (пиріг,
молоко, сало); предметів і явищ природи (вітер, роса, осінь, серп, плуг); абстрактних
понять (правда, гнів, скорбота); обрядів (Купала, молода).
3. Спільносхіднослов’янські (або давньоруські) слова виникли в період, коли із
слов’янської мовної єдності виділилася група східних слов’ян (ГУ-УІ ст.). Спіль­
носхіднослов’янських слів в українській мові дуже багато: щока, кулак, племінник,
дядько; білка, кішка, собака; ківш, кочерга, горня; зозуля, жайворонок; щавель, хвощ,
молочай; ярина, сіножать та ін.
4. Власне українські слова виникли на українському мовному грунті після
розпаду давньоруської єдності слов’ян і утворення трьох народів — українського,
білоруського і російського. Це такі слова, як: вареники, сніданок, галушки, паляниця,
борщ, корж; смуга, вибалок; мрія; козачок, козацтво; баритися, очолити, линути;
кремезний, розкішний, чарівний.
Власне українські слова можна розпізнати за фонетичними і граматичними
ознаками:
1) чергування [о], [е] з [і]: село — сільський, чоло — чільний;
2) зміна [е] на [о] після шиплячих та [й]: женити — жонатий;
3) наявність’суфіксів -ник, -івник, -ець, -овець(-івець), -ій, -ень, -ищ, -от, -шн, -неч,
-анн, -енн, -інн, -ач, -аль, -ив, -иськ, -юк, -ар, -езн, -елезн, -ісіньк, -есеньк, -юсіньк, -ощ:
візник, комірник; промовець; плаксій, водій; днище, горище; голота, босота;
дітлашня; ворожнеча; зростання; знищення; горіння; викладач; скрипаль; печиво;
хлопчисько; злюка; нездара; старезний; довжелезний; гарнісінький; малесенький;
тонюсінький; ласощі;
4) наявність префіксів су-(сузір ’я); перед-(передчасно); по-(подвір ‘я, посадити);
прі-(прірва, прізвище).

Категорія: Караман С. О. Сучасна українська літературна мова

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.