Збагачуючись за рахунок іншомовної лексики, українська мова також є джерелом
оновлення словника мов тих народів, з якими український має тривалі стосунки і
зв’язки.
Українські слова в різні часи засвоєні російською мовою. Деякі з них — у XIX ст. і
ще раніше (бондарь, вареник, галушка, корж, кожух, хлопец, хлебороб, школяр,
дивчина, детвора, хутор), а більшість — у XX ст. (селянство, незаможник, недобиток,
тысячница, доярка, косовица, девчата). До запозичень з української мови належать
також утворення з суфіксом -щин(а) у власних географічних назвах: Полтавщина.
Черниговщина, Звенигородщина. Спершу такі форми вживалися лише в українських
географічних назвах, а останнім часом під впливом їх поширилися й у російських:
Орловщина, Саратовщина, Смоленщина, Тамбовщина.
До польської мови запозичено з української такі слова, як богатир, ватага, гарбуз,
гук, гукати, голота, дурень, дужий, череда, черешня, гречка, годувати, маячити,
собор та ін.
Починаючи з XVI століття лексичними запозиченнями з української мови зба­
гачується також словник французької мови. Серед слів, засвоєних з української мови,
такі: поріг, козаки, курінь, січ, отаман, гайдамак, сотник, джура, старшина, булава,
бандура, староста, слобода, хутір, борщ та ін. У французькій мові трапляються й
кальки з українських слів, як Іе сіігаіпіег (десяцький), Іе сепіаіпіег (сотник) тощо.
Лексика, запозичена з української мови, є і в білоруській, чеській, словацькій,
румунській, угорській та в деяких інших мовах. Але питання про зв’язки української
мови з багатьма слов’янськими та неслов’янськими мовами досі, на жаль, ще майже
не досліджене (М Жовтобрюх).