За походженням фразеологізми визначаються: 1) спільнослов’янські: мати зуб
(на когось), водити за носа, з голови до п ‘ят, як на долоні;) спільносхіднослов *янські:
під гарячу руку попасти; 3) українські: облизня піймати, до іимиги, на руку ковінька;
4) засвоєні з інших мов кальки (копії): хотіти — значить могти (з французької мови),
ось де собака зарита (з німецької мови). Складовою частиною і значним джерелом
фразеології є народні приказки і прислів’я: Де пройде, там золоті верби ростуть;
Наговорила сім мішків вовни, і ті не повні.
Поповнюється українська фразеологія і за рахунок виробничо-побутових вислов­
лювань: Сім раз одміряй, а раз одріж; На чужий млин воду лити; Тріщати по всіх
швах.
Велику групу фразеологізмів складають висловлювання видатних і відомих
людей: І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь (Т. Шевченко); Чуття єдиної
родини (П. Тичина); А хура й досі там (Л. Глібов); Без надії таки сподіваюсь (Леся
Українка).
В українській фразеології знайшли своє місце також історичні поняття та вислови:
Авгієві стайні, Сади Семіраміди, крокодилячі сльози; біблійні вирази: берегти, як
зіницю ока; пити гірку чашу; бути притчею во язицех.