Караман С. О. Сучасна українська літературна мова

Характеристика передньоязикових приголосних звуків за пасивним артикулятором

ІІ пасивним артикулятором передньоязикові приголосні звуки в українській МОВІ
жтяшоться на три підгрупи: 1) апікальні; 2) дорсальні; 3) какумінальні, або
чуебрм мп.
Апікальні (лат. apex — верхівка, кінцівка) звуки артикулюються кінчиком язика,
який торкаться верхніх зубів, ясен, піднебіння. До апікальних належать: [д], [д’], fj»
(4 WV № М. [да]. [даі [да].
Дорсальні (лат. dorsalis від dorsum — спина) звуки артикулюються кінчиком язика,
raft може торкатися нижніх зубів, а середня частина при вимові м’яких дорсальних
додатково піднімається до твердого піднебіння. До дорсальних належать: [з], [з’], [с]
п н ю
Какумінальні (лат. саситеп — вершина), або церебральні (лат. cerebrum — мозок),
звуки артикулюються. коли піднятий угору край передньої частини язика притиску­
ється до піднебіння, а спинка язика при цьому опущена. До какумінальних (цере­
бральних), або піднебінних (ясенних) належать: [ж], [ч], [ш], [р], [р’].
За способом творення шуму всі приголосні звуки сучасної української літе­
ратурної мови поділяються на три головні групи: зімкнені, щілинні, дрижачі.
Зімкненими називають приголосні звуки, що творяться в момент прориву стру­
менем повітря повного зімкнення між активним і пасивним мовними органами.
Такими є українські [б], [п], [д], [т’], [г], [к], [м], [н]; [д’], [т’], [н’]. Внаслідок того, що
повітря при цьому’ прориває зімкнення раптово, ці звуки ще називаються вибуховими,
або проривними.
Оскільки артикуляція вибухових здійснюється з надзвичайно малою витримкою,
більшість зімкнених приголосних є миттєвими (моментальними). До вибухових
(миттєвих) належать [б], [п], [д], [т], [г], [к]; [д’], [т’]. Приголосні [м], [н], [н’] творяться
дещо по-іншому: струмінь повітря частково проривається назовні через ротову
порожнину, частково — через носову. Тому вони є носовими. Носові приголосні іноді
розглядають як зімкнено-прохідні.
Особливу групу в межах зімкнених приголосних становлять зімкнено-щілинні
приголосні, або африкати: [дюз], [ц], [дж], [ч], [дз’], [ц’]. Вони починають творитися
в момент проривання повітряним струменем зімкнення (як і при вимові приголосних
([д], [т]), однак зімкнення не руйнується повністю, а переходить поступово в щілину,
отже вибуху при їх утворенні немає.
У сучасній українській літературній мові африкати вимовляються злито і не є
об’єднанням звуків [д + з], [т + с], [д + ж], [т + ш].
Група щілинних, або фрикативних (від лат. fricare — терти), приголосних об’єд­
нує звуки, що складаються із голосу й шуму або тільки шуму, який твориться при
проходженні струменем повітря щілини, що виникає при наближенні активного
мовного органа до пасивного. Так творяться українські приголосні [в], [ф], [з], [с], [ж],
(mj, [rj, [х]; [л]; [й], [s’], [с’], « J .
Щілинні приголосні [л], [л’] ще називають боковими, або латеральними (лат.
lotus ~ бік, lateralis — боковий), бо під час їх утворювання виникає перепона в ре-
___________ СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРНА МОВА________ Фонетика
зультаті наближеній кінчика язика до ясен. Язик при цьому опускається і повітря
проходить з обох його боків.
З-поміж щілинних приголосних виділяють за слуховим сприйняттям: а) шиплячі
([ж], [ч], [ш], [дж]) та б) свистячі ([з], [с], [ц], [дз], [з’], [ц’], [с’], [да>].
Дрижачі [р], [р’]. При вимові [р] кінчик язика, напружений і загнутий до альвеол,
під тиском повітряного струменя вібрує, при цьому з’являється характерний шум. За
пасивним і активним органом приголосний [р] належить до альвеолярних.
При вимові пом’якшеного [р’] з ділянкою твердого піднебіння змикається не
тільки верхня поверхня кінчика язика, а й передня ділянка спинки, що надає йому
м’якості. Артикуляційний фокус пом’якшеного [р’] порівняно з непом’якшеним про­
сунений уперед.
Дрижачі ще називають вібрантами (від лат. vibrans — дрижачий), при творенні яких
кінчик язика періодично або притискується до альвеол (альвеоли — ямки в щелепах, де
містяться корені зубів), або відходить від них, утворюючи своєрідне дрижання чи
вібрацію.
Приголосні розрізняють наявністю або відсутністю палаталізації (або за твер­
дістю і м’якістю). Палаталізація звуків, або пом’якшення (лат. palatum — тверде
піднебіння), виникає внаслідок додаткового підняття передньої і середньої спинки
язика в напрямку до твердого піднебіння. Ця додаткова артикуляція наближається до
артикуляції голосного [і]. Коли до основної артикуляції приголосних приєднується
додаткова i-подібна артикуляція, то об’єм ротового резонатора помітно зменшується і
власний тон приголосного підвищується.
Залежно від наявності чи відсутності роботи передньо-середньої спинки язика
приголосні поділяються на тверді й м’які. Окремі тверді й м’які приголосні утво­
рюють співвідносні пари.

Категорія: Караман С. О. Сучасна українська літературна мова

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.