В українській мові дуже багатий консонантизм. У ній розрізняються: сонорні
(сонанти), шумні (дзвінкі й глухі — чітко локалізовані); губні (лабіальні), губно-губні
(білабіальні), губно-зубні (лабіо-дентальні); язикові: а) передньоязикові (апікальні),
нижньозубні (дорсальні), піднебінні, або ясенні (какумінальніабо церебральні);
б) середньоязикові; в) задньоязикові; глотковий (фарингальний), зімкнені, або зімкне-
но-проривні чи зімкнено-вибухові; які, крім носових (назальних) зімкнено-прохідних,
є ще миттєвими, або моментальними, ротовими, тобто чистими (неносовими); зімк-
нено-щілинні (африкати); щілинні (фрикативні), серед щілинних є два звуки бокові
(латеральні), два звуки серединні; два звуки дрижачі (вібранти); тверді (непалата-
лізовані), м’які (палаталізовані), свистячі, шиплячі: однофокусні й двофокусні.