Характер звукової системи старослов’янської мови кирило-мефодіївської епохи
можна встановити шляхом порівняльного аналізу старослов’янських пам’яток між
собою. Найхарактернішими рисами старослов’янської мови були такі:
І. У старослов’янській мові діяв закон відкритого складу. Згідно з цим законом усі
склади були відкритими, тобто закінчувалися складотворним. Наприклад: о-вь-цд,
оу-чн-те-дь.
Відкритість складів старослов’янська мова успадкувала від праслов’янської, ви­
няток становили лише деякі слова-проклітики: из, вез, вт»з, раз, об. Однак у процесі
приєднання їх до повнозначних слів змінювалося морфемне членування, і всі склади
ставали відкритими: из + йти = и-зн-тн; вез + и.мєиьнт» = ве-зи-ме-нь-ігь.
2. Склад будувався за принципом висхідної звучності, тобто кожний наступний
звук мав бути звучнішим за попередній. Групи приголосних у середині слова не роз­
членовувалися між складами, а завжди стояли на початку складу: вьі-стрт»,
ро-ждь-ство.
3. При передаванні запозичених слів теж діяв закон відкритого складу; закриті
склади при цьому штучно відкривалися за допомогою редукованих голосних ь, т» (За
О. І. Леутою).