У вітчизняному мовознавстві розуміння складу базується на його артикуляцій­
них і акустичних особливостях, що взаємно доповнюють одні одних.
Л. Щерба обгрунтував теорію м’язового напруження, за якою склад — це
частина слова, утворена поєднанням звуків із зростаючим і спадним напруженням
при їх артикуляції. Найбільше напруження припадає на вершину складу, а най­
менше буває на межі складів.
На основі акустичного підходу розвинулася теорія сонорності (гучності), яку
прийняли багато вітчизняних фонетистів, зокрема Р. Аванесов. Згідно з цією тео­
рією склад — це частина слова, яку характеризує хвиля наростання і зменшення
звучності (сонорності). При обох підходах вершиною складу вважається голосний,
що є складотворчим елементом. Інші звуки — нескладотворчі. Межа між складами
проходить у місці найбільшого спаду м’язового напруження і гучності (За Н. Тоць-
кою).
Значного поширення у шкільному мовознавстві набула експіраторна теорія
складу, згідно з якою скла д визначається як один звук або сполучення кількох
61 звуків, що вимовляються одним поштовхом видихуваного повітря. Проте резуль.
тати експериментально-фонетичних досліджень заперечують таке визначення
тому що число складів і число видихових поштовхів не завжди збігається.