Датський лінгвіст О. Єсперсен розробив теорію сонорності (лат. бопогш —
дзвінкий), або звучності, в основі якої лежать акустичні критерії. Для кожного звука
характерний певний ступінь сонорності. Всі звуки поділяються на вісім або десять
класів відповідно до ступеня їх сонорності.
Склад утворюється сполученням більш сонорного і менш сонорних елементів.
Складоподіл здійснюється в тому місці, де межують найменш сонорні елементи.
Якщо десять класів сонорності позначити цифрами від 0 до 9, наприклад:
0 — глухі зімкнені;
1 — дзвінкі зімкнені;
2 — глухі щілинні (йдеться про звучність, а не про дзвінкість);
3 — дзвінкі щілинні;
4 — носові;
5 — бокові;
6 — дрижачі;
7 — голосні високого підняття;
8 — голосні середнього підняття;
9 — голосні низького підняття,
то одержані цифрові формули вказують межу між складами.
Складоподіл за теорією сонорності проходить між двома цифрами, друга з яких
с абсолютно найменшою: кон-троль (084-0685), заз-дри-ти (393-167-07).
Однак згідно з теорією сонорності не можна пояснити наявність складів у шепіт­
ному мовленні, коли звучність нейтралізується (За С. Семчинськпм).