Караман С. О. Сучасна українська літературна мова

Характеристика наголосу в різних мовах

У більшості мов один із типів наголосу переважає, але є й елементи іншого типу.
У німецькій мові динамічний наголос поєднується з тонічним. У норвезькій]
шведській, литовській, латиській, сербській мовах підвищення тону супроводжується
посиленням голосу.
Постійний (фіксований) наголос властивий, наприклад, французькій, вірменській,
узбецькій мовам (завжди на останньому складі), також чеській, ісландській, естон­
ській (на першому складі), польській, грузинській, малайській (на передостанньому!
складі).
У деяких мовах постійний наголос стає малопомітним, наприклад, чеський на­
голос ледве відчувається. Те саме можна сказати про французький наголос.
Зміна висоти в межах складу в ряді мов служить для виділення наголосу. Наголос
такого типу називається музичним. Такий наголос властивий сербохорватській, ли­
товській, шведській, норвезькій, японській, корейській, словенській мовам. Оскільки
висота наголошуваного складу може змінюватися по-різному, то одна мова має, як
правило, кілька типів музичного наголосу. Корейській мові властиві два типи пози­
ційно зумовленого музичного наголосу — висхідний і спадний.
Музичний наголос буває палітонічним: наголошений склад може мати різні інто­
нації. Політонія була в давньогрецькій мові та санскриті, а також, очевидно, в індо­
європейській прамові. Висхідний наголос називають акутованим (від лат. acutus -І
різкий, гострий), а низхідний — циркумфлексним (від лат. circumflexum — вигин).
Рефлексами цих наголосів в українській мові є те, що в давніх словах, де був
висхідний наголос, нині наголос нерухомий (горох—гороха—горохом; береза — березт
— березою), а де був низхідний — рухомий (ліс —ліси, нога — ноги, рука — руки, стіл —
столом) (За М. Кочерганом і Ю. Карпенком).
70 Фонетика
Характеристика наголосу в українській мові. В українській мові наголос
вільний (різномісний), бо він позиційно не закріплюється за певним складом, а може
падати в різних словах на будь-який склад. Наприклад: один, добре, боротьба.
Словесний наголос української мови буває нерухомий і рухомий. Нерухомим він
вважається тоді, коли в усіх формах певного слова наголошується той самий склад
(морфема): збірник, збірника, збірником, …; збірники, збірників і т. д.; товпитися,
товпишся, товпиться, товпляться і т. д. Якщо ж у різних формах одного й того ж
слова наголос змінюється (переміщується), то в таких випадках він кваліфікується як
рухомий: автор, автора, але автори, авторів і т. д.; писати, пишу, пишеш, пишемо,
писав і т. д. Проте поняття нерухомого й рухомого наголосу з погляду фонетичного і
морфологічного не завжди збігається. Так, із фонетичного погляду наголос є рухомий
тоді, коли він припадає на різні склади відповідних форм одного слова, у той час як з
погляду морфологічного наголос вважається рухомим лише тоді, коли наголошуються
різні морфеми. Якщо наголос пересувається в межах однієї й тієї ж морфеми, то він є
рухомим тільки з фонетичного погляду. Такі випадки в українській мові, як і в інших
східнослов’янських, не часті. Вони відомі в кількох трискладових іменниках серед­
нього роду з акцентованим першим складом, у яких у відмінкових формах множини
наголос переходить на другий склад кореня: дерево — дерева, дзеркало — дзеркала,
колесо — колеса, озеро — озера, черево — черева. Наголос переміщається в межах кореня
і в деяких повноголосних формах іменників жіночого роду з флективним наголошу­
ванням в однині, крім знахідного відмінка, де в більшості з них наголос відтягується
на перший склад кореня. Такі іменники і в множині вживаються з наголосом па
першому складі кореня і який лише в родовому відмінку пересувається на другий
склад кореня: борода — бороди, борід, бородам і т. д.; борона — борони, борін, боронам
і т. д.; голова — голови, голів, головам і т. д.; сковорода — сковороди, сковорід,
сковородам і т. д.; сторона — сторони, сторін, сторонам і т. д.; череда — череди, черід,
чередам і т. д.
Різномісність і рухомість наголосу пов’язані з процесом історичного розвитку
української мови, а саме: значними змінами у фонетичному складі слів, зокрема
занепадом зредукованих голосних, розвитком повноголосних форм та ін.
Багатоскладові слова, а особливо складні, крім основного наголосу, можуть мати
ще й додатковий, або побічний, що характеризується меншою силою. Він також
позначується при потребі спеціальним значком, наприклад: дванадцятикутник,
аерогеофізичний, вуглепостачальник. Деякі складні слова (вони звичайно пишуться
через дефіс) мають два головні наголоси, наприклад: клініко-діагностйчний,
кераміко-металевий.

Категорія: Караман С. О. Сучасна українська літературна мова

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.