Наголос має фонологічне значення. Він виконує конститутивну, ідентифікацій­
ну, синтагматичну, стилістичну, диференційну та парадигматичну (словорозріз-
нювальну і форморозрізнювальну) функції.
Основною функцією словесного наголосу є конститутивна, тобто фонетичне
об’єднання звуків у слово: навколо наголошеного складу групуються ненаголошені.
71 СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРНА МОВА
Під наголосом голосні звуки чуються чітко і виразно, поза наголосом деякі з
змінюють свою кількість і якість. Кожне повнозначне слово, як відомо, маг РПл
• • і • V
постійне наголошування, тобто наголос є індивідуальною (зовнішньою) ознакою
слова і його форм. Якщо деякі слова навіть і функціонують у літературному мовленні
І дублетним акцентуванням, то один із цих наголосів є основним , більш уживаним
(у словниках він ставиться на першому місці), а другий — п ар ал ел ьн и м , допустимим
Службові слова (інколи й деякі самостійні, наприклад, односкладові займенники
т і ін.) у потоці мовлення не наголошуються, а передають, як правило, свій наголос
повнозначному слову.
Наголос — спосіб вимови слова, важливий засіб створення фонетичної цілісності
фонетичної єдності слова. Цю функцію наголос виконує незалежно від того, фіксу­
ється він на будь-якому складі, на будь-якій морфемі, чи ні, рухомий він чи нерухомий.
Конститутивна функція покладена в основу всіх інших функцій словесного наголосу.
Парадигматична функція притаманна слову як елементу системи мови. Вона ха­
рактеризує окремі слова і класи слів щодо їх протиставлення одне одному. Пара-
днгметичний аспект є і в конститутивній функції. Він виявляється у протиставленні
наголошених повнозначних слів, самостійних у акцентному відношенні, ненаголоше-
ним службовим, що підпорядковуються з погляду акцентної організації сусіднім
самостійним словам.
У мовах з різномісцевим наголосом, відповідно, і українській також, наголос у
повнозначних словах є прикметою окремого слова чи класу слів і виконує таким
чином словорозпізнавальну функцію. Це досить важлива функція словесного на­
голосу. завдяки якій наголос служить одним із формальних засобів системної орга­
нізації лексики. Наприклад, різномісцевий наголос служить засобом розмежування
слів з однаковим фонемним складом і виконує смислорозрізнювальну функцію: мука
— мука, атлас — атлас і форморозрізнювальну: води — води; викликат и — викликати.
Синтагматична функція — це та функція, яка завжди наявна в мовленнєвому лан­
цюжку. До синтагматичної функції словесного наголосу можна віднести і слово-
вядільну.
Слововидільну функцію виконує наголос повнозначних слів. Однак, оскільки
службові слова щодо акцентної організації приєднуються до повнозначних, то наго­
лос виділяє не саме повнозначне слово, а фонетичне слово (повнозначне слово з
енклітиками та проклітиками).
В українській мові, як і в інших східнослов’янських, наголос може бути пред­
метом вивчення і фонетики, і морфології. З фонетичного погляду він падає на якийсь
певний склад слова, з морфологічного — на морфему, тобто це означає, що в структурі
певної морфеми цього слова (словоформи) є наголошений склад. При характеристиці
акцентуаційних особливостей частин мови вживаються терміни: кореневий (накоре-
невий), префіксальний, суфіксальний і флективний наголос, а при акцентуаційному
аналізі словоформ повнозначних (відмінюваних) частин мови — такі терміни, як
наосндвний і флективний наголос.
Якщо за допомогою наголошування розрізняється і лексичне, і граматичне зна­
чення слів, що збігаються за своїм фонемним складом, то в таких випадках наголос
виконує семантико-граматичну функцію. Це здебільшого буває тоді, коли графемно ідентичні слова належать до різних морфологічних класів: ліукіі — муки, замок —
замок, атлас — атлас, туга — туга, права — права.
У фразі, отже, значеннєва, граматична та семантико-граматнчна диференціація
фонемно однакових слів здійснюється за допомогою не тільки контексту, а й наголосу.
Ось чому й у контексті роль наголосу завжди є значною, часом навіть провідною у
вираженні думки і забезпеченні комунікації. Тим більше, що інколи можливі конст­
рукції, які спричиняються до двозначності у фразі. Наприклад, у реченнях: Чи бачачи
ви такий замок?; Я не бачив цього кулика; Як.мені набридло це варення незрозуміло,
з якою семантикою вжито слова замок (фортеця чи пристрій для замикання), кулик
(снопик чи птах), варення (процес чи продукт). Тому в таких випадках відповідні
слова спеціально позначаються наголосами.
Словесний наголос виконує ще й стилістичну функцію, коли він, будучи по­
ставлений автором у тексті, несе певне функціонально-стилістичне навантаження.
При цьому слово з цим наголосом (а він буває, як правило, змінений, деякою мірою
незвичний) набуває якогось стилістичного забарвлення. Ось, приміром, яку функцію
виконує поставлений письменником наголос у реченні — Ах. А й забула, що ви тут
головний спец… знавець, — навмисне поставила наголос на «я», щоб показати, що
вжила обрубане слово (П. Загребельний).
Незважаючи на зміну місця наголосу в багатьох словах у зв’язку із словозміною і
словотворенням, в українській мові наголошування характеризується сталою систе­
мою і яскраво вираженими закономірностями. Нормативне наголошування є необ­
хідною ознакою культурного й грамотного мовлення (За В. Винницьким).