Фонетична транскрипція

Караман С. О. Сучасна українська літературна мова

Щоб якнайточніше передати всі відтінки вимови у записуваному тексті, вико­
ристовують фонетичну транскрипцію, так зване звукове письмо. Фонетична транс­
крипція відома ще з XVI ст. Зародилася вона у Франції, де її автором був учений Мегре
(1545), а пізніше й англійські вчені Сміт (1568), Гарт (1569), Пуллокар (1580) за­
пропонували свої системи звукового письма.
В основі фонетичної транскрипції був латинський алфавіт і система діакритичних
(розрізнювальних) знаків.
У другій половині XIX — на початку XX ст. з’являється цілий ряд систем наукових
транскрипцій, запропонованих ученими різних країн. Так, у 1855 р. археолог та істо­
рик Ріхард Лепсіус, вивчаючи старовинні тексти, склав систему фонетичної транс­
крипції, у якій за допомогою різних діакритичних знаків виражались такі відтінки у
вимові звуків, як довгота, огублення, пом’якшення тощо.
У 1881 р. було створено Міжнародну фонетичну асоціацію, яка до 1888 р. виро­
била міжнародний фонетичний алфавіт (МФА) на основі латинського. Українські
вчені О. Проп та І. Зілинський застосували цей алфавіт з деякими додатками грецьких
та слов’янських літер для опису українських приголосних.
На основі українського алфавіту систему фонетичної транскрипції спочатку побу­
дував мовознавець М. Наконечний, пізніше В. Кулик та М. Івченко внесли свої
доповнення.
76 Фонетика
У 1962 р. при Інституті мовознавства АН У PCP була створена спеціальна комісія у
справі транскрипції. Вона виробила конкретні рекомендації щодо фонетичної і
фонематичної транскрипцій.
Запис будь-якого слова за допомогою фонетичного алфавіту на основі звукового
принципу зветься транскрипцією.
Спосіб запису живої мови, при якому з можливою точністю передається кожен
звук з усіма його відтінками, називається фонетичною транскрипцією.
Зразок запису тексту фонетичною транскрипцією
Орфографічний запис
Українці в країнах Західної Європи
У країнах Західної Європи мешкає понад мільйон українців. Найбільша кіль­
кість — 500 тис. — у Польщі, на своїх етнічних землях, які внаслідок територіальних
поділів України після світових воєн відійшли до Польщі. До 250 тис. українців
мешкає в Румунії, це нащадки українських козаків із Задунайської Січі (Із журналу).
Спрощений фонетичний запис
[украрн'ц'і укради ах західжуі jeяpdmi]
[yKpajiHax зах’іджуі jeяpфira Mйnncaje понад M’m'jФH yKpajm'u'iя || нгйбіл'ша
к’іл'к’іст' I njarcoT тис'ач | упол'шч’і | Hacwфjix етн'ічних зёмл'ах | jax’i унасл'ідок
теиритор'іал'них под'іл'іу украііни | піс'л'я су’ітових wojeH | у’ідТ шли допол'шч’і К до
ду’іс'т'і п|атдеис'ат тис'ач укра]ін’ц’іу Mйnucaje урумун’ці | ценашчадки украіін’с’ких
козакіу із:адуна1сьюуі с’іч’іЦ]
Послідовність розбору
З’ясувати відповідність між звуками і буквами; поділити слово на склади, вка­
завши, який з них відкритий/закритий, прикритий/неприкритий; визначити його
структуру і позначити наголошений склад у двохскладових і багатоскладових словах,
наприклад: зібраність — [з'і-бра-н'іс'т']; назвати звуки, що входять до будови ана­
лізованого слова й охарактеризувати їх.
Зразок деталізованого фонетичного розбору слова
Підщепа — [п’ід-шче-па]. Схема складу: [ГУД (l-0-l)]-[l TV (2-0)]-[TV (1-0)].
У слові підщепа три склади (перший прикритий/закритий, ненаголошений,
належить до IV типу; другий відкритий/прикритий двома приголосними звуками,
наголошений, належить до V типу; третій прикритий/відкритий, ненаголошений,
належить до III типу), 7 букв і 8 звуків. Повної відповідності між буквами і звуками
немає, оскільки буква щ завжди передає два звуки [шч]. Перший склад передано
складовим принципом графіки, бо перша літера п не позначає першого звука [п*],
вона разом з і, д передає звукосполучення [п*ід]. Другий і третій склади передано на
письмі фонематичним принципом графіки, проте із відхиленнями від фонематичного
принципу графіки передано звукосполуку [шч] у другому складі через букву щ. (Про
співвідношення між буквами і звуками йдеться у розділі «Графіка»).
Характеристика звуків
П — [п’] — приголосний: 1) за участю голосу і шуму — шумний, глухий; 2) за місцем
творення — губний (губно-губний)’, 3) за способом творення — зЫкнено-проривний
77 СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРНА МОВА
(вибуховий): 4) за наявністю або відсутністю пом’якшення — напівпом ’яшиений; 5) ^
акустичним або слуховим вираженням — неносовий; 6) за ступенем напруженні
мовних органів — напружений; 7) за наявністю або відсутністю корелятивної пари -
глухий приголосний [п']утворює співвідносну за дзвінкістю пару [б']; 8) за слуховий
сприйняттям — приголосному [п’] не властива зазначена диференційна ознака.
І — [і] — голосний: І) за участю губ — нелабіалізований; 2) за ступенем підняття язика
- високого підняття; 3) за місцем артикуляції — переднього ряду; 4) за ступенем
відкритості ротової порожнини — вузький (закритий/відкритий), напружений.
Я — [д] — приголосний: 1) шумний, дзвінкий; 2) передньоязиковий (верхньозубний або
апікальний); 3) зімкнено-проривний, або вибуховий (миттєвий); 4) твердий-
5) неносовий; 6) ненапружений; 7) приголосний дзвінкий [д] утворює співвідносну пару
за глухістю [т].
ш — [шч] [ш] — приголосний: 1) шумний, глухий; 2) передньоязиковий (ясенний або
какумінальний); 3) щілинний, або фрикативний; 4) твердий; 5) шиплячий;
6) напружений; 7) має корелятивну пару за дзвінкістю — [ж].
ч — [ч] — приголосний: 1) шумний, глухий; 2) передньоязиковий (ясенний або
какуміналь ний); 3) зімкнено-щілинний, або африката; 4) твердий; 5) шиплячий;
6) напружений; 7) має корелятивну пару за дзвінкістю — [дж].
е — [е] — голосний: 1) нелабіалізований; 2) середнього підняття; 3) переднього
ряду; 4) широкий (відкритий), напружений, оскільки наголошений.
п — [п] — приголосний: 1) шумний, глухий; 2) губний (губно-губний); 3) зімк­
нено-проривний (вибуховий); 4) твердий; 5) неносовий; 6) напружений; 7) глухий
приголосний [п] утворює співвідносну за дзвінкістю пару [б].
а — [а] -голосний: 1) нелабіалізований; 2) низького підняття; 3) заднього ряду; 4)
широкий (відкритий), ненапружений.