У вимовному та слуховому планах відрізок мовлення між паузами — єдине непо­
дільне ціле, елементи якого тісно переплітаються, перехрещуються в результаті
коартикуляції, що без апелювання до смислу не членуються на більші чи менші
фонетичні одиниці. Тому, коли ми слухаємо незнайому мову або куємо незнайомий
вислів, як, наприклад, у поетичних рядках Д. Білоуса «шені чіриме», ми не в змозі
розчленувати відрізок між паузами ні на окремі фрази, ні на окремі такти, ні на окремі
склади. Якщо текст надруковано незнайомою мовою, ми його членуємо механічно, за
аналогією до рідної мови, не розуміючи змісту. Свідоме членування стає можливим
лише за умови володіння мовою, коли стає можливою опора на смисл, на контекст, на
фонетичні, семантико-граматичні і фонологічні закономірності певної мови. Знання
фонетики, фонології, граматики і, відповідно, володіння правилами побудови та спо­
лучування макро- і мікроодиниць уможливлює розчленування граматично правильної
фрази на синтагми, фонетичні слова і морфеми. У звичайних умовах, коли співбе­
сідникам відомі і граматичні, і лексичні значення слів, вплив смислового чинника
настільки великий, що окремі порушення звукової та складової структури слова у
складі висловлювання можуть бути не поміченими, наприклад: пужар, базарь, бурак,
перший рад замість пожежа, базар, буряк, перший ряд. Мовець-нефахівець, вжи­
ваючи ті чи інші діалектні слова в певних регіонах, вважає їх нормативними.