Милозвучність української мови досягається насамперед рівномірним розпо­
діленням голосних і приголосних звуків у мовному потоці. Для усунення збігів
голосних і приголосних наша мова має спеціальні фонетичні засоби.
1. Найуживанішим засобом милозвучності мови є фонетичне чергування [у] з [в]
тж[і)з(й].
Прийменник і префікс в звучить і пишеться між двома голосними {успіхи в
економіці), після голосного перед приголосним (вишні в саду; дорога повилася вгору),
перед голосними на початку речення (В Одесі тепло).
Прийменник і префікс у вимовляється і пишеться між літерами, що позначають
приголосні (був у жовтні, почав учити), на початку речення перед приголосним
(УКарпатах сніг), перед наступними в, ф та сполученням літер хв, льв незалежно від
того, на який звук закінчується попереднє слово (жити у Львові; книга у Федора),
після паузи перед приголосним (сад, у якому безліч квітів).
[і] з [й] чергуються у тих самих випадках, що й [у] з [в].
Іноді прийменник у вживається у варіантах ув, уві, вві: Стало так легко, як уві сні
(Ю. Яновський). Щоб уникнути важких збігів приголосних вв, вф навіть після
голосних вживається Сумний був час; товариші м ої пішли у військо (Леся Українка).
У деяких випадках чергування [у] з [в], [і] з [й] не відбувається: у власних назвах
(Удод, Вроцлав); у словах, де зміна початкового [у] чи [в] веде до зміни значення слова
(вправа і управа, вдача і удача); [і] з [й] не чергуються при зіставленні понять (минуле і
сучасне); у словах іншомовного походження (до інституту).
2. У кінці деяких префіксів, у прийменниках та прислівниках можуть додаватись
або відкидатись голосні звуки: відірвати, переді мною.
Прийменник з може мати варіанти із, зі, зо: із хмари, зі свого.
3. Після приголосних вживаються частки би, же, після голосних — б, ж: зробив би,
зробила б, зібрав же, зібрала ж.
4. Перед приголосними вживаються форми дієслів на -ся, перед голосними на ~сь:
зібралися всі; зібрались усі; але після приголосного — завжди -ся: дивляться,
дивишся