Милозвучність (або евфонічність) — якість усного мовлення, яка проявляється в
його плавності, мелодійності, інтонаційній виразності, у відсутності звукосполучень,
які були б неприємні для слуху.
У фонетичному арсеналі кожної мови є свої засоби евфонічності. В українській мові
це спрощення в групах приголосних (честь — чесний, бризкати — бризнути), наявність
слів із приставним приголосним і без нього, що дає можливість вибору (вогонь — огонь,
вуста — уста), варіантів префіксів (під- — піді-, з- — зі- — із-, від- — віді- — од- — оді-),
варіантів дієслівних суфіксів (-ти і -ть, -ся і -сь): вчитися -учитись.
Художня мова використовує фонетичні засоби усного мовлення і прагне видобути
додатковий експресивний ефект навіть із тих евфонічних засобів, які надає їй норма:
1) рівнозначні за смислом варіанти слів (вольний — вільний, одна — єдина);
2) паралельні форми часток (би-б, же-ж);
3) звукопис — передані фонетичними засобами мови звуки природи чи навко­
лишньої дійсності (Ш-ш-иі — зашепотів очерет);
4) вживання певних звуків з художньою метою (наприклад, плавних я, м, н для
створення враження м’якості, ніжності: Неначе ляля в льолі білій… — Т. Шевченко);
5) ритм — рівномірне чергування співмірних елементів;
6) пауза — засіб емоційності тексту, розкриття психологічного стану мовця;
7) повтор однієї приголосної фонеми — алітерація (Гуртуються вітри в степу… —
В. Земляк);
8) повтор голосних фонем — асонанс (Ідіть із ночі в сяйво дня… — Олександр Олесь).
Пишучи власний твір, будуйте речення так, щоб на межі слів не виникали неми­
лозвучні збіги звуків на зразок: «ці цікаві книги»; не допускайте римування у прозі:
«любов людини до батьківщини»; уникайте набридливого повтору, нагнітання
близьких за вимовою звуків та звукосполучень у словах: «Самовідданість, скром-
. ність, людяність і принциповість Свирида підкреслюється у багатьох місцях
роману» (враження сичання); добирайте звукові повтори відповідно до мети впливу
твору на читача: А сурми сумно плакали (П. Тичина).