Початок вивчення фонеми як функціональної одиниці поклав видатний мово­
знавець І. Бодуен де Куртене в 70-х роках XIX ст., а один із його учнів — М. В. Кру-
шевський — увів для позначення цієї величини термін фонема.
Сам термін фонема з’явився раніше у французькій лінгвістиці у значенні мовний
звук. Уважають, що термін фонема вперше ввів А. Дюфріш-Деженетг у 1873 р., а по­
тім його використав Ф. де Соссюр.
Щоб збагнути природу фонеми, зауважував науковець, необхідно добре вивчити
звуки мови, адже, відірвавшись від своїх графічних позначень, звуки постають як
щось невиразне, тож знову виникає спокуса віддати перевагу, нехай і облудній, опорі
письма. Тому перші лінгвісти, яким нічого не було відомо про фізіологію арти-
кульованих звуків, щоразу опинялися на слизькому; відступитися від літери
означало для них втратити грунт під ногами; тоді як для нас — це перший крок до
істини, бо необхідну підтримку ми знаходимо саме у визначенні звуків. Сучасні нам
лінгвісти нарешті це зрозуміли; розбудовуючи дослідження, початі іншими
(філологами, теоретиками співу тощо), вони збагатили лінгвістику фонологією як
допоміжною наукою, що поклала край її залежності від графічного слова.
Справжня послуга фонології полягає в тому, що вона надає нам можливості вжи-
* ти запобіжних заходів щодо письмової форми, через яку ми змушені проникнути до
мови.
Якщо ми, писав Бодуен де Куртене, вступимо на грунт справжньої мови, яка існує
в своїй безперервності тільки психічно, тільки як світ уявлень, нам не буде достатньо
91 СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРНА МОВА
поняття мука, і ми будемо шукати іншого терміна, що зможе позначити психічний
еквівалент звука. Саме таким терміном і є термін фонема.
До речі, Бодуен де Куртене у своїх працях трактував визначення терміна фонем
ш ш разів: широко і докладно, лаконічно і образно. Проте всі формулювання об’єя.
нує психологічна основа реальності фонеми, яка трактується дослідником як психа.
магічний еквівалент звука. Звук стає реальністю тоді, коли він існує в психічній увд
людини. Психічне уявлення антропофонічного образу, зв’язку його з іншими, такими
самими образами, їх психолого-розумова інтерференція являють собою фонему —
своєрідний прообраз осмисленого звука. Фонема — це антропофонічне уявленні
Воно є однорідним і нечленним з погляду мови. Антропофонічне уявлення виникає в
результаті тих вражень, імпульсами, так би мовити, першопричиною яких є синтез
внмовлення одного й того самого звука в різних позиціях. Фонему, чи психічні антро-
пофонічні уявлення, не можна розглядати як даність. Антропофонічні уявлення при­
вносяться людині, здобуваються нею.
Розуміння сутності фонеми від часів Бодуена де Куртене зазнало істотних змін,
а вчення про фонему виділилося в окремий розділ мовознавства — фонологію.
Учень Бодуена де Куртене Л. В. Щерба розвинув і суттєво збагатив теорію фо­
неми. Психологічний підхід до фонеми він об’єднує з функціональним. Смислороз-
різнювальна роль фонеми виходить на передній план. У праці «Фонетика французької
мови» (1937) він пише: «У живому мовленні вимовляється значно більша, ніж ми
звичайно думаємо, кількість різноманітних звуків, які в кожній мові об’єднуються в
порівняно невелике число звукових типів, здатних диференціювати слова та їх
форми, тобто служити цілям людського спілкування. Ці звукові типи мають на увазі,
коли говорять про окремі звуки мови. Ми називатимемо їх фонемами. Різні звуки, які
реально вимовляють, є тим конкретним, у якому реалізується загальне (фонема),
будемо називати відтінками фонем» (Щерба, 1974; 132).
М. С. Трубецькой зі структурно-семантичного і структурно-функціонального під­
ходів дав визначення таких важливих фонологічних понять, як фонема, фонологічна
опозиція, диференційна ознака, встановив три класи фонологічних ознак (вокалічні,
консонантні, просодичні), увів поняття нейтралізації фонеми, архіфонеми
(абстрактна одиниця, яка об’єднує фонеми, що нейтралізуються), розробив детальну
класифікацію фонологічних опозицій (приватні, градуальні, еквіполентні, однови-
мірні, багатовимірні, корелятивні).