Українській мові властиві напівпом’якшені приголосні [б’], [п’], [в’], [м’], [ф*];
[ж’], [ч’З, [ш’], [де*]; [г*|, [к’], [х’]; [г*], які найчастіше стоять перед голосним (і], що
дає підставу вважати їх комбінаторними алофонами відповідних твердих приголос­
них. Проте ситуація значно ускладнюється тим, що майже всі ці приголосні (потен­
ційно всі) можуть стояти також перед голосними заднього ряду, передусім у запо­
зичених словах, наприклад: бюст, пюре, ревю, мюзик-хол, фюзеляж, Чюрльоніс, ґяур,
кювет, Кяхта, а також в українських: тьмяний, дзвякати, мертвяк, морквяний,
різьбяр (хоч і різьбар), цвях, свято. Більше того, приголосний [в’] виконує навіть
смислорозрізнювальну функцію в такій парі слів як [сват] — [св’ат]. Напівпом’якшені
приголосні в запозичених словах деякі дослідники схильні кваліфікувати як звичайне
пристосування звукової системи української мови до звукових систем інших мов.
Однак в українській мові виявляються не будь-які пристосування, а тільки такі, які не
порушують звичайних системних відношень. Так, в українському вокалізмі немає
диференційної ознаки носовий-неносовий, тому в запозиченнях носовий ніколи не
відтворюється, хоч вимовити його українцям не складно. Протиставлення м’який-
твердий притаманне українській мові органічно, тому потенційно сприймається пала­
талізація будь-якого приголосного. Ігнорувати ні запозичення, ні українські маловжи­
вані слова не можна, оскільки всі вони є реальними явищами сучасної української
літературної мови. Напівпалаталізовані тут виконують розпізнавальну й конститутив­
ну, а часом і диференційну функцію. Усі вони єдино можливі в цих словах (пор.: бюст
— вуст, пюре — муре, ревю — реву й под.). Тому, зважаючи на їх унікальний характер на
_________________ СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРНА МОВА__________ ______
100 українському грунті або на іномовну привнесеність у запозичених словах, слід вва­
жати відповідні одиниці фонемами периферійної підсистеми.
Аналогічно слід розглядати й фонологічний статус напівпом’якшених [ж ‘], (ч’],
[пГ], що можуть виступати не тільки перед [і] (наприклад, жінка, чільний, шість;
ножі, уночі, комиші), а й перед голосними заднього ряду [а], [у] в таких, наприклад,
словах, як збіжжя, Заволжя, ніччю, клоччя, тушшю, піддашшя, нехворощю. Напів­
м’яка вимова шиплячих у цих словах є нормою в сучасній українській літературній
мові, тому їх, враховуючи також їхнє місце в системі подовжених приголосних (пор.:
життя, колосся, зілля тощо), слід вважати окремими фонемами периферійної підси­
стеми. Що ж до основної фонологічної системи української мови, то напівпо-
м’якшені, шиплячі, губні, задньоязикові, глотковий [г’] трактуються як алофони твер­
дих фонем (За Н. Тоцькою).