В ієрархії фонема — морфема — слово — речення поясна попередня одиниця у ца.
ступній стає компонентом її форми. Але першоосновою, виразником її матеріальності
залишаються фонеми.
Поєднуючись за певними закономірностями, фонеми служать будівельним
матеріалом для морфем і слів, виконуючи при цьому конститутивну (дах.
constitыtivus — constitutio — формувати, розташовувати) функцію. Наприклад, імен­
ник університет, основа якого співвідносна з кореневою морфемою, являє собою
послідовність одинадцяти фонем /у/ /н7 /і/ ІвІ tel Ipl Ici lui Iml ІеІ ІтІ, з яких І є! і /ті у
слові університет вживається двічі. Зазначені фонеми одночасно виконують пер.
це п т и в н у функцію (лат. perceptio — отримання, пізнання); вони сприймаються на
слух, розпізнаються або не розпізнаються і здатні до того, щоб бути сприйнятими.
Перцептивна функція сприяє ототожненню (визнанню) наявних фонем у певній мові.
Крім сприйняття, визнання фонеми, ми одночасно за допомогою саме однієї або
кількох фонем розрізняємо морфеми і слова, наприклад /сад/ і /с’ад7, /руки/ і /роки/.
Слова сад і сядь, руки і роки диференціюються завдяки розмежуванню фонем /с/-/с7,
їді — Ід’І\ /у/ — /о/. Наведені приклади ілюструють смислорозрізнювальну, або сиг-
ніфікативну (лат. significвre — означати, значити, аналізувати), функцію фонем.
Якщо звук — це величина акустична й артикуляційна (являє собою реалізацію фо­
неми), то фонема є величина функціональна і як така, що існує, втілюючись зазвичай у
конкретних звуках, лише в одиницях мови — у морфемах та словах. За межами мовних
одиниць фонема не існує, тому що не виконує ніяких функцій.