Консонантне оточення має неоднаковий вплив на окремо взятий голосний. Крім
того, на артикуляцію голосного такий вплив, що сприймається не лише спеціальними
технічними засобами, а й простежується тим, хто говорить, має лише артикуляційна
характеристика попереднього і дальшого (меншою мірою) приголосного.
Інші чинники (сонорність, дзвінкість/глухість, зімкненість/щілинність) вирішаль­
ного значення при цьому не мають.
По-перше, при артикуляції після твердих передньоязикових приголосних голосні
[а], [о], [у], [е] значно передніші, ніж ті, що вимовляються ізольовано. Після по­
м’якшених і м’яких передньоязикових названі голосні звуки наближені до середнього
ряду. Порівняймо, наприклад, вимову ізольованих голосних і цих же голосних у
потоці мовлення: [у] — [тук] — [т’ук], [е] — [не’бо си’н’е“] — [си’н’е» не’бо], [а] — [сад] —
[с’ад’].
По-друге, якщо голосні вимовляються після губних, то вони додатково злегка ла­
біалізуються, при цьому більшого впливу зазнають голосні переднього ряду [и] та [і].
По-третє, на артикуляцію голосних мають вплив задньоязикові приголосні і [г]:
задньорядні голосні [а], [о], [у] стають трохи передніші й вищі за ізольовані [а], [о],
[у]. Голосні ж переднього ряду [и], [і] після задньоязикових завжди відсуваються
назад, а [е] відсувається назад і піднімається вгору.
По-четверте, після носових приголосних голосні, як правило, назалізуються (на­
бувають носового призвуку); найбільшою мірою назалізація простежується між
двома носовими, дещо менше, але чітко — після носового [м] чи [н].
Впливи консонантного оточення на артикуляцію голосного мають багатоплановий
вияв у поєднанні з іншими чинниками і чітко простежуються тільки в конкретних
фонетичних умовах.