Асиміляція (від лат. МБітИайо — уподібнення) та дисим іляція (від лат. </ші*
тіїапо — розподібнення) властиві фонетичній системі української мови і просте­
жуються тільки в мовному потоці, як правило, в межах одного такту чи одного складу.
Тому асиміляція і дисиміляція — явища усного мовлення. Правда, окремі асиміля­
тивно-дисимілятивні зміни з часом можуть фіксуватися графічною системою мови
і переходити в орфографічне письмо (як приклад можна взяти хоча б позначення
на письмі оглушеного префікса с- (із з-) чи передавання подовженого приголосного).
Під асиміляцією як фонетичним явищем слід розуміти уподібнювання одного
звука іншому, здебільшого сусідньому. Асиміляція може бути прогресивною або
регресивною, повною або частковою, за дзвінкістю або глухістю, за місцем і спо­
собом творення та за м’якістю.
106 ч
Фонологія
Сучасній українській мові, як і російській та іншим слов’янським, властива пере­
важно регресивна часткова асиміляція за дзвінкістю, глухістю, м’якістю, рідше за
способом і місцем творення.