Численною також виступає група двовалентних дієслів. У семан­тичному плані вони утворюють неодновимірну площину, охоплюючи лексеми різноманітних лексико-семантичних полів (див.: [Кильдибе- кова 1985, с. 54, 55, 67 і далі]). Тут репрезентовані лексеми, що позна­чають: 1) буття, існування події (бувати, бути, висіти, виснути, гніздитися, гостити, перебувати, повиснути та ін.); 2) створення об’єкта в результаті фізичної праці (будувати, вибудувати, вирости­ти, ростити тощо); 3) відношення з позитивною оцінкою (балувати, благоговіти, боготворити, вірити, вірувати, дружити, жаліти, за­кохатися, кохати, поважати, пожаліти, симпатизувати, турбува­ти, шанувати і т. д.); 4) відношення з негативною оцінкою (виміщу- вати, висміяти, ворогувати, дискредитувати, дискримінувати, зазд­рити, зганьбити, зневажити, знущатися, насміхатися, ненавидіти, недолюблювати, неславити та ін.). Назавані групи не вичерпують весь склад двовалентних дієслів, яким властива широка гама сполучува­ності з іменниками — назвами істот (в об’єктній функції) й іменника- ми-обставинами (локативами).

Вказівка на лексико-семантичну групу дієслова не означає обліга- торний статус категоріальних значень валентності, їх однакову визна­ченість щодо цього у всіх слів певної групи. Часто лексеми однієї лек- сико-семантичної групи характеризуються неоднаковою валентністю, що зумовлюється відмінностями в їх семантичній структурі, статусом синтагматичних сем, їх взаємодією із семантикою непредикатних, пре-

Валентність дієслова закладена в його семантиці і є віртуальною приналежністю лексеми. Прогнозованість аргументів простежується на рівні семантичної структури лексеми, у якій містяться відповідні син­тагматичні семи, що вимагають своєї наступної наповнюваності на рівні речення. У системі мови дієслово сприймається як синтагматич­но незавершене, що передбачає учасників своєї дії та обставини (лока­тив або характеризатор при дієсловах-предикатах буття, наприклад: Хлопець почував себе погано; Дівчині було нудно) її здійснення. Ва­лентність дієслова реалізується в синтаксисі і позбавлена експліцит- них експонентів на рівні дієслівної лексеми, набуваючи їх щоразу у відмінкових формах. Отже, валентність дієслова є міжрівневою опосе­редковано морфологічною ГК проміжного типу (охоплює власне-мор- фологічний статус відмінків із їх семантичною мотивованістю на син­таксичному рівні, семантико-синтагматичнй аспект лексем, словотвірні потенціали дієслів) з послідовно протиставленими рядами однорідних у валентному плані дієслів. Будучи класифікаційною, валентність є некорелятивною категорією і відбиває міжрівневу взаємодію мовних одиниць. Вершинну позицію в ієрархії ГК валентності посідають шес­тивалентні дієслова, які у свєму потенціалі охоплюють майже всю відмінкову систему іменника (крім кличного). Наступний щабель у названій ієрархії посідають п’ятивалентні дієслова. Серед аргументів не реалізуються кличний та орудний. Чотиривалентні дієслова харак­теризуються реалізацією чотирьох аргументів, найрегулярнішими реп- резентаціямияких виступають форми номінатива, акузатива, орудно­го, прийменникового генетива, безприйменникового датива. Вони є проміжною ланкою між нечисленними групами шести-, п’ятивалент- них дієслів і досить обширними за кількістю три-, дво- та одновалент­них дієслів. У внутрішньокатегоріальній структурі дієслівної валент­ності знаходить своє підтвердження ГЗ місцевого відмінка, що є се­мантично зумовленим при окремих дієсловах. Останні становлять со­бою закритий ряд лексем.

Валентність дієслова пов’язана з його семантикою, аргументні по­зиції прогнозуються семантичною структурою слова (тому й валентність належить до віртуально закріплених величин), яка передбачає актив­ний/пасивний характер суб’єкта чи об’єкта дії. У межах валентності стає зрозумілішим характер категоріальних значень транзитивності/ інтранзитивності, рефлексивності, реципрока, рецесивності, акузатив- ності, стану. Усі вони є різновидами валентного прогнозування дієслів, тому їх варто розглядати на рівні міжрівнєвої опосередковано морфо­логічної ГК валентності дієслова, констатуючи семантико-лексичний склад дієслів, що характеризуються відповідним категоріальним зна­менням. Валентні зв’язки з дієсловом зумовлюють центральність/пе- риферійність відмінкових форм, їх функції і транспозиційні власти­вості. Урахування всіх валентних зв’язків і гнізд дієслова репрезентує місце певної семи в її структурі, системну можливість її реалізації на