Дисиміляція трапляється в сучасній українській літературній мові рідше, ніж
асиміляція, а наслідки її, що з’явилися у фонетичних умовах різних періодів розвитку
слов’янських мов, спостерігаються в таких найважливіших випадках:
а) у спільнослов’янських групах [дт] і [тг], що виникали здебільшого в інфінітивах
і віддієслівних іменниках, у зв’язку з дією закону відкритого складу в результаті
дисиміляції ([тт] -* [ст]) або асиміляції й дисиміляції ([дт] -> [тг] -> [ст]) утворилося
відоме слов’янським мовам сполучення [ст]: *крадти! -> *кратги —> красти (але
краду), *плетти —> плести (але плету), *пов*Ьдть —» ♦пов’Ьтть —> повість (але опо­
відання);
б) у нових групах приголосних, що з’явилися після занепаду редукованих у
давньоруській мові, дисиміляція розвинулася після розпаду давньоруської мови і .
закріпилася в українській фонетичній системі: [кьт]о —» [кт]о —> хто (рос. кто);
[чьн] —> [чн] —> [шн]: рушник (4- ручьникь), мірошник (<— мтЬрьчьникь) і под. Однак
у більшості слів із названою групою звуків дисиміляція не відбулася: безперечний,
значний, нічний, пшеничний і под.;
в) в групах приголосних [шш] ч- [сш] та [жш] [зш], що з’являлися при творенні
форм вищого ступеня порівняння прикметників, в результаті дисиміляції відбувся
перехід у [шч] та [жч\. висший -> вишший (асиміляція) -» вишчий (дисиміляція);
низший —> нижший (асиміляція) -> нижчий (дисиміляція).
Примітка. Значком * позначаються відновлені за відомими фонетичними законами
слова, що пам’ятками не засвідчені, проте могли існувати.