Подовжені в результаті уподібнення [д’:], [т’:], [з’:], [с’:], [ц’:], [л’:], [н’:], [ж’:], [ч’:],
[ш’:] вимовляються і передаються на письмі двома однаковими буквами тільки між го­
лосними.
У сучасній українській літературній мові подовжені приголосні звуки вимов­
ляються у таких розрядах слів:
а) в усіх відмінкових формах (крім родового множини) іменників середнього роду
П відміни перед кінцевим -а1: завдання [завда’н’:а], волосся [воло’сс’:а], бездоріжжя
[беиздор’іІж ’а], обличчя [обли’ч’іа]; завданням, волоссям, (по) бездоріжжю,
обличчями, але завдань [зауца’н’], облич [обли’ч] і под.;
б) в усіх відмінкових формах кількісно невеликої групи іменників чоловічого і
жіночого роду І відміни: стаття [стат’:а’], статтями [стат’:а’мие]; рілля [р’іл’їа1],
ріллі [р’іл’:і‘], суддя [суд’:а‘] але статей. У формі орудного відмінка однини перед
. голосним [е] подовжений раніше м’який приголосний ствердів: [стат:е^у], [р’ілге^у],
[оудге’іу].
в) в орудному відмінку однини іменників жіночого роду на приголосний перед [у]
(крім тих, у яких кінцевим виступає губний або [р]): миттю [ми’т^у], сіллю [с’і’л’:у],
маззю [ма‘з’:у\ річчю [р’і‘ч ’:у] і под.;
г) у деяких прислівниках типу спросоння [спросо’н’:а], зрання [зра‘н’:а);
д) у деяких особових формах дієслова лити: ллю [л’:у], ллєш [л’:еш], ллють
Іл’:ут’].
Названі подовження приголосних звуків, як тих, що подовжуються в результаті
збігу, так і подовжених фонетичним шляхом, закріплені українською орфографією.
Увага! Закінчення -а в українських іменниках середнього роду типу знання,
життя, колосся нове. Воно витворилося на місці давнього -е (знаниє, житиє,
колосьє) за аналогією форм непрямих відмінків, які в закінченні мали -а, і під
впливом інших іменників середнього роду (теля, лоша, каченя і под.).
У північних і південно-західних говорах трапляються випадки вживання імен­
ників аналізованого типу на -е: [з’і’л’:е], [жиет’:е|], [кло’ч’:е] тощо.