В українському літературному мовленні трапляються (і досить часто) такі аси­
міляційні подовження приголосних звуків, що на письмі не закріплюються. Най­
частіше подовжено вимовляються:
111 СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРНА МОВА
(V4:) т м ені -тьс(я) робиться [ро’биеіГ:•]. сниться [сни’и’:а];
ке’ ] на м іст -чц- ручці [ру’п’і:], (у) р іч ц і [р’і’и’іі];
(«:] на масні -тц-: коритце [кори’цге»];
|ч:) на місці -тч- заквітчана [закв У чана];
(ч] на місці -тш- через [чш]: коротший [коро’ч.иї];
[■ } на місці <ш~: принісши [приен’і’ш:и];
(ш:] на місці -ш — через [жш]: без шуму [беиш:у’му];
[ж:] на місці -зж-: зжити [ж.и’ти*];
[с’:] на місці -шс-: смієшся [с’м’уіе‘с’:а];
[с:] на місці зс-: з салом [с:а’лом].
Крім того, сучасна українська мова зберігає подовження приголосних (у результаті
подовження і збігу) у словах іншомовного походження. Проте таких слів небагато-
ванна, манна, мірра, пенні, нетто, тонна, Марокко, Уатт, імміграція і под., але грип,
клас, каса, колектив, сума, асиміляція.