[г] — [ж] — [з]: нога — ніженька — нозі;
[к] — [ч] — [ц]: юнак — юначе — юнацький;
[х] — [ш] — [с]: рухає — рушати — в русі.
Винятки: рушник, рушниця, дворушник, соняшник, мірошник, торішній,
сердешний, які походять від слів: рука, сонце, мірка, торік, серце, бо в них відбулася
дисиміляція (-чн- змінилося на -шн-\ручник —>рушник, мірочник —> мірошник та ін.).
Чергування [г], [к], [х] із [ж], [ч], [ш] дуже давнє. Воно властиве всім слов’янським
мовам. Приголосні [г], [к], [х] колись були твердими і не могли пом’якшуватися, тому
вони могли стояти тільки перед голосними заднього ряду [а], [о], [у], [ъ] (йор). Коли ж
ці приголосні потрапляли в позицію перед голосними переднього ряду [е], [и], [і], [ь]
(єрь), які вимагали пом’якшення попередніх приголосних, то вони відповідно
змінювалися на [ж’], [ч’], [ш’], які на українському ґрунті стверділи і перейшли в [ж],
[ч], [ш]. Так виникло чергування [г], [к], [х] із [ж], [ч], [ш].
Зміни [г], [к], [х] на [ж], [ч], [ш] перед голосними переднього ряду називають
першим перехідним пом’якшенням.
Зміна [г], [к], [х] на [з’], [цг], [с’] відбулася також у спільнослов’янський період, але
пізніше. Це чергування зветься другим перехідним помякшенням, оскільки воно
пов’язане з пом’якшенням приголосних перед [й].