Орфоепія (від грец. orthos — правильний і epos — мовлення) — це: 1) сукупність
правил вимови, що становлять систему норм літературної мови; 2) розділ мово*
знавства, що вивчає правила літературної вимови.
Орфоепія стосується насамперед усної форми мовлення, тобто вона вчить, як
вимовляти ті чи інші звуки в певних фонетичних позиціях, сполученнях з ІНШИМИ
звуками, у граматичних формах, групах слів чи окремих словах. Орфоепія має прак­
тичний характер: вивчення правильної вимови спрямовується на подолання вимовних
помилок (фонетичних та фонологічних), що підвищує загальну культуру українського
літературного мовлення.
Фонологічні помилки зумовлюються незнанням фонемного складу сучасної
української літературної мови і проявляються в заміні якоїсь фонеми іншою фоне­
мою. Така заміна не тільки спотворює загальнонародну нормативну вимову, а й
нерідко призводить до неправильного розуміння слова або речення. Наприклад, при
заміні [з] на [с] слово казка сприймається як каска, везти як вести, газ як гас; при
заміні [д] на [т] слово гадка звучить як гатка, привід — як привіт. Так само спотво­
рюється зміст слова при заміні голосного [о] на голосний [а]: полити — палити,
мостити — мастити.
Фонетичні помилки — це суто вимовні недогляди, що виявляються у вимові
різних варіантів фонем. Звичайно, це порушення не завжди викликає зміну значення
слова чи речення, однак веде до спотворення вимови.
Таке незвичне для української вимови звучання фонем може пояснюватися
діалектними впливами. Наприклад, пом’якшена вимова губних та шиплячих [груш’а,
ме»ж’а], вимова [т’] з наближенням до [ц’], коли [т’] початковий [т’ц’іло], [т’ц/ікати*]
тощо. Щоб уникнути помилок, треба добре засвоїти орфоепічні норми української
літературної мови.