[а] — нижня щелепа опущена максимально, рот набуває округлої форми. Язик
лежить шіосно, вільно. Кінчик язика — біля нижніх різців.
[0] — губи мають округлу форму і трохи висунуті вперед. Язик злегка відтягнутий
назад, задня частина його піднята.
[у] — губи витягнуті трубочкою вперед. Язик ще більше відтягується назад, задня
частина його високо піднята.
[е] — нижня щелепа опущена більше, ніж при вимові звука [і], тобто займає середне
положення. Губи відкривають кінці верхніх і нижніх різців, куточки рота більш
закруглені. Язик опускається, але лежить без напруження, кінчик язика — біля нижніх
різиів, але не дотикається до них.
[и] — губи розтягнуті, але куточки підібрані, щоб звук не був плоским. Кінчик язика
наближається до нижніх зубів і трохи піднятий, передньо-середня його частина під­
німається до середньої частини піднебіння. Слід пам’ятати, що українське [и] утво­
рюється легко, без напруження та без помітного підняття спинки язика. Цим він і
відрізняється від російського [и], який звучить глибше.
[1] — нижня щелепа трохи опущена, верхня губа піднята і розтягнута ніби в
усмішку, але куточки губів підібрані, щоб звук не був плоским. Язик напружений, ви*
гнутий, середня частина його піднята до верхнього піднебіння. Кінчик язика дотика­
ється до верхніх зубів.