Хоч у більшості випадків літери українського алфавіту позначають один звук
точніше, по одній фонемі, проте існують і відхилення від фонематичного принципу
графіки:
1. Літери ї та щ завжди позначають по дві фонеми: Ijl + Ш та /ш/ + ІчІ.
2. Одна фонема може позначатися двома літерами, наприклад: фонема /5ж/ — літе­
рами дж, фонема ібзї — літерами дз.
3. Фонема ІйІ та звуки Q], [X] позначаються: 1) літерою й: а) у позиції перед loi
(його, йому, гайовий, серйозний, каньйон, бульйон); б) на початку слова перед приго­
лосними (йти, йняти); в) у кінці складу після голосних перед наступними приго­
лосними (дайте, сійте, мийте); г) в абсолютному кінці слова після голосних (дай,
новий, край, рій); 2) літерами я, ю, с, ї разом з відповідними наступними голосними:
а) на початку слова (явище, юний, єднати, їхати); б) після голосних перед наступними
приголосними або в кінці слова (поява, будують, приємний, приїхати, чия, врожаю,
читає, краї); в) після губних, ІрІ та деяких інших приголосних, якщо їм не властива
напівпом’якшена вимова (плем’я, любов’ю, п’ємо, на подвір’ї, Л ук’ян, а також:
Нью-Йорк, мільярд, більярд, мільдью).
4. Для м’яких приголосних не існує окремих літер в українській графіці. Вони
позначаються позбавленою звукового значення літерою — м ’яким знаком (киньмо,
кінь), літерами я, ю, є, крім тих випадків, коли вони позначають сполуки фонем Ijal,
Ijyl, І jet, наприклад, давня, давню, давнє, а також літерою і (ліс, дім, тіло). У багатьох
випадках м’якість приголосних не має писемного вираження. Це стосується, зокрема,
різних випадків асимілятивних змін, наприклад: ві/с’/ть, Іс’Ініг тощо.
Фонематичному принципові графіки суперечать також такі випадки, коли в словах
та їх формах реалізуються фонеми, не співвідносні щодо позначення з літерами,
наприклад: будується — /будуйец’ц’а/ (За Н. Тоцькою).