Основним способом творення прислівників у давні періоди розвитку українські
мови був перехід слів і словоформ з інших частин мови. Змінювані слова входили в
клас прислівників у тій або іншій формі зі своїми закінченнями, які поступово
втратили зв’язки з іншими формами слів тих частин мови, звідки брали свій початок,
стали незмінюваними і збереглися в будові прислівникових слів, але вже не в ролі
закінчення. Наприклад, у прислівниках згори, внизу, тишком, востаннє колишні
закінчення іменних слів -и, -у, -ом, -є збереглися, але тепер сприймаються як суфікси
незмінюваних слів.
Проте в сучасній українській мові прислівники творяться і суфіксальним спо­
собом, який розвинувся на основі зразків давніх коротких прикметників середнього
роду на -о. -е, що перейшли в прислівники: чисто, тепло, добре, зле. У сучасній
українській мові за допомогою суфіксів -о, -е творяться означально-якісні прислів­
ники, основами для яких служать якісні і, рідко, відносно-якісні прикметники:
дорогий — дорого, сонячний — сонячно, гарячий — гаряче, байдужий—байдуже, срібний
— срібно, зоряний — зоряно.
У поодиноких прислівниках виступає суфікс -чі: двічі, тричі.