Загнітко Анатолій Панасович - Теоретична граматика сучасної української мови. Морфологія. Синтаксис.

1.2.1. Основи актуалізації мовних одиниць

загрузка...

Мова являє собою віртуальну систему, яка актуалізується в мов­ленні, що відповідає протиставленню мови й мовлення [Бенвенист 1974, с. 291]. Слово у системі мови є віртуальним знаком, співвідноситься з певним поняттям, і йому притаманне сигніфікативне значення. У мов­ленні слово виступає актуальним знаком, співвідноситься з конкрет­ним референтом, і йому притаманне денотативне значення. Слово ак­туалізує відображуване ним поняття у структурі висловлення. Актуа­лізувати поняття — це значить ототожнити його з реальним уявлен­ням мовця [Балли 1955, с. 87]. Означаюче слово детермінується двома аспектами: денотативною співвіднесеністю з предметом і сигніфіка- тивною співвіднесеністю з поняттям, яке формує знакове значення слова. «Аналогічно до слова в реченні-висловленні також вирізняють­ся дві семантичні сфери: з одного боку, екстенсіонал, денотат, або ре­ферент, як позначення факту дійсності; з другого боку, інтенсіонал, сигніфікат, або смисл, як певна думка про цей факт» [Степанов 1981, с. 11]. Дієслово своєю семантичною структурою запрограмоване на ре­чення, яке також існує у віртуальному й актуальному вимірах.

Аналізуючи співвідношення віртуального й актуального планів ре­ченнєвої структури, В. Матезіус підкреслює: «У мові слово виступає у своєму концептуальному аспекті, а речення — як абстрактна модель; у мовленні ж слово співвідноситься з конкретною дійсністю, а речен­ня реалізується у вигляді конкретного висловлення» [Матезиус 19676, с. 204]. У такій інтерпретації співвідношення двох вимірів відображе­но складність самого процесу номінації як на рівні окремого слова, так і на рівні речення. Мовні знаки не співвідносяться з конкретними предметами і ситуаціями як такими, а в них закріплюються абст­рактні ідеальні сутності у вигляді понять або суджень про класи пред­

загрузка...

Р оз діл VI. Морфологічні категорії.
287
метів або ситуацій. «Суть номінації полягає не в тому, що мовний знак позначає річ або якимось чином співвідноситься з річчю, а в тому, що він реалізує деяку абстракцію як результат пізнавальної діяль­ності людини, абстракцію, що відображає діалектичне протиріччя оди­ничного й загального реальних предметів і явищ» [Колшанский 1990, с. 12]. Когнітивний аспект змісту певної форми чи структури закріп­люється на віртуальному рівні мовного знака, виступаючи як запрог­рамоване, задане.

Віртуальний аспект речення в гносеологічному плані забезпечує відоб­раження класу ситуацій у вигляді концептуальних моделей (логіко- семантичних структур, або семантичних предикатів) і формування відповідних семантико-синтаксичних структур, а актуальний — відно­шення потенційного речення (пор. співвідношення потенційної функції В результативною як наслідок співвідношення системних і узусних факторів) до конкретної ситуації, що визначається умовами комуні­кації і ситуативно-прагматичними факторами, намірами мовця. Ак­туалізація віртуального речення і формування висловлення включає два аспекти: а) лексичне наповнення семантико-синтаксичних струк­тур речення і референцію імен; б) предикацію, тобто акт співвіднесен­ня віртуального речення з презентованою екстралінгвістичною денота- тивною ситуацією цілим комплексом морфологічних і лексичних за­собів, домінування серед яких дієслівних є незаперечним фактом.

Отже, актуалізація включає номінацію і предикацію. Однією із особ­ливостей предикації є те, що не кожне речення може модифікуватись

одинаковій мірі. Часова, модальна та інші модифікації переважно зумовлюються семантичним типом предиката — основи висловлення. Дієслово як типовий репрезентант предиката в українській мові ви­ступає ґрунтом такої модифікації, визначаючи її обсяги і цілісну па- радигматику.
Речення як універсальна синтаксична одиниця належить до мови й мовлення. При цьому актуальний аспект речення передбачений його іііртуальним аспектом, тому що немає нічого в мовленні, чого б не було в мові. Речення належить мовленню, але тип структури, за якою будується речення, належитьдо мови. Зв’язки між реаліями об’єктивної дійності виступають ґрунтом утворення речення, яке є наслідком їх усвідомлення і мовного відображення. Оця діалектична суперечливість трьох складників, відображених у реченні, зв’язків (а) зв’язки між явищами, предметами об’єктивного світу; б) думки про зв’язки між пнищами, предметами об’єктивного світу; в) мовні засоби їх репрезен­тації), є ґрунтом для формування логіко-семантичних структур або семантичних структур, предикатів, у яких зафіксовані відображені мисленням і виражені мовою типові відношення реального світу та їх соціальне усвідомлення. Такий зміст закріплений на віртуальному рівні мовного знака — семантичного предиката, який репрезентує сигніфі­кат речення, відображаючи всі конкретні ситуації певного типу. Пара­лельно із цим у мові сформувались лексичні засоби, які є засобом по­значення як об’єктів, що вступають у певні відношення, так і са­

288

Морфологія

мих цих відношень (звідси твердження про особливий різновид реля­тивних, ідентифікуючих, класифікуючих і под. речень).

Основною одиницею мислення є судження. Смисловий компонент судження реалізується в реченні-висловленні, якому притаманний як сигніфікативний компонент (власне-смисл), такіденотативний. Фор­мою вираження сигніфікативного значення виступають логіко-семан- тична і семантико-синтаксична структура, що ґрунтується на першій, а денотативного — актуалізоване речення-висловлення, що відповідає природі мови як знакової системи особливого плану з подвійним струк- туруванням її складників (у парадигматиці й синтагматиці) із дворів­невим їх означуванням — у системі номінативних засобів (первинне означування) і як компоненти предикативних одиниць у мовленні (вто­ринне означування) [Уфимцева 1986, с. 18-19]..

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.